Характеристика проблем и перспективы развития главных рекреационных регионов Украины

      Нині  природно-заповідний фонд України має  у своєму складі 7243 території та об’єкти загальною площею 2807,1 тис. га, що становить 4,65% від території України. За період з 1992 р. (за 14 років) площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) зросла більше ніж удвічі – на 1552,4 га. Таке значне збільшення площі ПЗФ відбулося здебільшого за рахунок створення багатофункціональних об’єктів таких категорій, як біосферний заповідник, національний природний та регіональний ландшафтний парк.

      Структура ПЗФ України включає в себе 11 категорій територій та об’єктів загальнодержавного та місцевого значення. З них за кількістю найбільшу  частку мають пам’ятки природи, заказники та заповідні урочища – разом близько 90% від кількості всіх існуючих об’єктів. За площею близько 80% природно-заповідного фонду припадає на заказники та національні природні і регіональні  
ландшафтні парки. За даними на 01.11.2006 р. в Україні налічується 604 території та об’єкти ПЗФ загальнодержавного значення: 17 природних і 4 біосферні заповідники,  
17 національних природних парків (таблиця), 303 заказники, 132 пам’ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, їх загальна фактична площа складає           1,45 млн га, або близько 50% від усієї площі ПЗФ і 2,4% від площі України [11].

      Частка  площ територій та об’єктів окремих категорій у природно-заповідному фонді складає: природних заповідників – 5,6%; біосферних заповідників – 7,8%; національних природних парків – 23,0%; заказників – 37,4%; пам’яток природи – 0,9%; регіональних ландшафтних парків – 21,5%; заповідних урочищ – 3,2%; ботанічних садів – 0,07%; зоологічних парків – 0,01%; дендрологічних парків – 0,05%; парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 0,47%.

      У різних регіонах України "показник заповідності" (частка площі ПЗФ від площі адміністративно-територіальної одиниці) коливається від 1 до 15%, при цьому у дванадцяти областях України він становить усього 1-3%, у десяти областях має середні значення – 4 - 9%, і тільки у трьох областях та містах Києві і   Севастополі – перевищує 10%.

      Крім  того, в  останні роки значно знизилися темпи   збільшення загальної площі природно-заповідного фонду; почастішали випадки нецільового використання, вилучення земель та водних об’єктів природно-заповідного       фонду, недотримання режимів територій та об’єктів природно- 
заповідного фонду, зокрема рекреаційного використання [13]. 

Таблиця 1.1.

Мережа  природних і біосферних заповідників та національних парків             України [4, 40] 

       Володимир Литвин: "У всіх країнах  світу, на всіх континентах відомі музейні  зібрання є гордістю держав, їх духовною скарбницею. Україна по праву пишається  своїми музеями, які становлять частину культурної спадщини всього людства. Саме завдяки музейним працівникам збережено духовні цінності Української держави."

      Славні  і багаті традиції музейного будівництва  сягають часів Київської Русі і знаменитої книгозбірні Ярослава Мудрого. Важливо згадати імена таких відомих істориків, археологів, етнографів, мистецтвознавців, як Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Іларіон і Віра Свєнціцькі, які активно працювали на ниві започаткування і розбудови музейних закладів. Розвиток цих традицій продовжується.

      Немає сумніву, що музеї і заповідники  України як культурно-освітні і  науково-дослідні заклади і далі робитимуть вагомий внесок в реалізацію культурної політики держави.

      Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

• група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших;
• група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область);
• група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область);
• група Г: залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно-активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття;
• група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу "Нафтуся" – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іонно-дольовим складом або іншими біологічно активними компонентами;
• група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область) [4].

      В Україні є значні запаси лікувальних  грязей. До них відносяться різні  за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

      В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф'яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині [4].

      Фітолікувальні  ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

      Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть використовуватися для рекреаційної діяльності, – 4 мільйони гектарів. Комплексна оцінка лісів дала змогу виділити 265 зручних для рекреаційного освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею, яка перевищує 1 млн. га.

      Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Різноманітність  природних ландшафтів, наявність  екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до санаторно-лікувальних.

      Карпати – це середньовисотні гори з вологим  теплим кліматом, вертикальною зональністю, значною лісистістю (40%), наявністю  сприятливих перепадів висот  для організації гірськолижних  спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, часто характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніший регіон для відпочинку та лікування упродовж всього року.

      Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше сприятливих умов для розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів Є добрим місцем для вправ скелелазів та любителів гострих відчуттів.

      Україна належить до держав зі сприятливими погодними  умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для  їх розвитку у середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 – на південному березі Криму. Отже, комфортні  природні умови для розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, але й на початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості територій України на перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор'ї і особливо на південному березі Криму він триває 120 і більше днів [13].

      Тривалість  сприятливого періоду для зимових  видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів  відпочинку найсприятливіші умови існують на гірських масивах Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100 днів.

      Пляжні  ресурси зосереджені у приморських  територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів.

      Для рекреації можна використовувати  близько 1500 км морського берега різного  типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

     Азовське  узбережжя є також важливим у  курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги до питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані. Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського узбережжя [8].

     Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних  та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії – 357, бази та інші заклади відпочинку – 2015, пансіонати відпочинку – 235, будинки відпочинку – 38, пансіонати з лікуванням – 68, інші заклади – 104 [9].

1.3. Основні передумови розвитку туристичної діяльності в Україні