Фінансова безпека

   Фінансові установи та приватні (фізичні) особи  з точки зору механізмів їх економічної  поведінки можуть бути поєднані у  групу недержавних фінансових агентів. Вони принципово відрізняються від держави тим, що їх економічні очікування та поведінка формуються на підставі кон’юнктури фінансових ринків з урахуванням короткострокових фінансових інтересів саме цієї групи або локальних груп недержавних фінансових агентів.

   Натомість держава як фінансовий агент свідомо визначає свою фінансову стратегію і тактику з урахуванням довгострокових цілей держави та задоволення об’єктивних фінансових потреб та інтересів ринкових фінансових агентів.

   Таким чином, мінімізація загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки України  можуть бути здійснені виключно на державному рівні. При цьому обов’язковим є дотримання розподілу повноважень щодо визначення фінансової політики та здійснення нагляду за її виконанням. При цьому визначення фінансової політики, її пріоритетів та інтересів України у фінансовій галузі є виключною компетенцією Президента та Верховної ради України. Функції нагляду та регулювання в межах прийнятої фінансової політики розподіляються між державними установами та комітетами відповідно до їх повноважень і не повинні поєднуватись з функціями управління.

   Основними принципами мінімізації загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки є  наступні.

1. формалізація загроз та інтересів;
2. наявність системи статистичних показників, які характеризують рівень загроз або рівень досягнення інтересів;
3. моніторинг кількісних характеристик загроз та інтересів фінансовій безпеці;
4. авторизація заходів щодо мінімізації загроз та забезпечення інтересів.

Висновки

      Перехід до ринкової економіки означає також  перехід до ринкових методів регулювання  економічних процесів. В ринковій економіці це, насамперед, монетарні  та фіскальні важелі впливу. Виходячи з цього, спроможність держави забезпечити  прийнятний на цей час рівень забезпечення фінансової безпеки держави пов’язується з ефективністю дії бюджетно-податкових і грошово-кредитних важелів, які  є основними ринковими регуляторами соціально-економічного розвитку держави [3, с.17].

      Фінансова безпека держави є багатоаспектним  явищем, її стан динамічно змінюється, тому потрібно здійснювати ретельний  моніторинг фінансової системи, а також  вивчати проблеми, що виникають під  впливом реформування національної економіки, регіоналізації і глобалізації світової економіки, інтернаціоналізації  фінансових потоків тощо [1, ст.123].

      Поняття фінансової безпеки повинне базуватись не тільки на розподілі  і перерозподілі  грошових ресурсів, але й включати конкретні фінансові інструменти, які б формували рух капіталу і розподіляли рух коштів в  кредитно-фінансовій політиці.

      Стратегія забезпечення фінансової безпеки – це політичний і економічний курс в діяльності фінансових органів державної влади, економічних і фінансово-банківських структур, направлений на створення умов і ресурсів фінансової стабілізації і економічного росту при зберіганні єдності і цілісності держави. Фінансова безпека регіонів повинна забезпечуватись всіма засобами і інструментами державної політики, всіма господарюючими суб’єктами і фінансовими інститутами, які приймають участь у виробленні і реалізації сформульованої стратегії безпеки.

      Важливими аспектами в структурі забезпечення фінансової безпеки держави є:

      ·                   розвиток короткострокової і довгострокової перспективи забезпечення фінансової безпеки соціально-економічного напрямку держави;

      ·                   фінансові інструменти обраної стратегії фінансової безпеки;

      ·                   створення необхідного фінансового-економічного середовища;

      ·                   шляхи направлення і реалізації фінансових ресурсів;

      ·                   способи забезпечення функціонування всіх елементів економічного механізму держави;

      ·                   способи протидії загрозам фінансової безпеки держави.

     Вагомість очікуваних негативних соціально-економічних  наслідків проблеми вимагає вже  сьогодні посилення уваги органів  влади до забезпечення належного  рівня фінансової безпеки на рівні  держави. Отже, при системному підході  вирішення питання зміцнення  забезпечення фінансової безпеки в  контексті економічної безпеки  держави можна досягти найкращих  результатів, а саме, переорієнтуватися  на ринкові механізми виходу в  безпечну зону, яка дозволить визначити  пріоритети фінансових факторів у соціальній сфері як найважливішої умови  зміцнення економічної безпеки  держави.

  
Список використаних джерел 

1http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15

2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Економічна_безпека
3. Барановський, О. І.  
   Фінансова безпека [Текст] / О. І. Барановський. - К. : Фенікс, 1999. - 337 с. - ISBN 966-7558-14-2 : 33.90 грн
4. Економічна безпека: навч.посіб. / за ред. З.С.Варналія. – К.: Знання, 2009. – 647с.

     Стан  технологічної безпеки  України

     Економічна  ситуація сьогодні в Україні як невід’ємній  складовій глобального інноваційного простору і її технологічна безпека, можуть розглядатися в контексті розгляду інноваційної політики і її впливу на нашу економіку. Розглядаючи ситуацію з технологічним забезпеченням України, необхідно визначити місце, що займає наша країна в світі за низкою показників, пов’язаних з наявністю технологій, а також загалом потенціал країни тощо.

     Перехід до змішаної (ринкової) економіки збігається з переходом людства від індустріальної до інформаційної (постіндустріальної) стадії прогресу цивілізації. Україна залишилась на індустріальній стадії, причому довгострокова криза відкинула її на десятиліття назад. Становлення постіндустріального суспільства є серйозною проблемою, оскільки індустріальна та інформаційна (постіндустріальна) стадії розвитку економіки докорінно відрізняються. На індустріальній стадії превалює матеріальне виробництво, а на постіндустріальній – сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. Для першої характерними є фактори виробництва, такі, як земля, капітал і праця, а на другій головну роль відіграють інші виробничі ресурси: інформація та знання. Першій стадії відповідає економічна людина, тому що вона є виробником матеріальних благ, її життєдіяльність визначається матеріальними потребами та інтересами, а за інформаційної (постіндустріальної)економіки людина стає творцем, тому що для неї праця стає внутрішньою потребою всебічно розвинутої особистості. За індустріальної економіки багатство суспільства і людини визначається накопиченням матеріальних благ, тобто має матеріально-речовий характер, а в новому суспільстві мірилом багатства стає всебічно розвинута особистість з її здібностями.

     Історичний  досвід доводить, що в умовах ринкової економіки живуть 150 країн, але досягли значних успіхів в економіці і добробуті народів лише 25–30 країн, які об’єднали ринкову економіку з її науково-технологічним переозброєнням, зі становленням нового технологічного способу виробництва. Ступінь технологічного розвитку визначає конкурентоспроможність країн на світовому ринку. За індексом технологічного розвитку Україна в 2000 році посідала 56-те місце серед 58 країн, в 2001 р. – 69-те місце серед 75 країн, а у 2004 р. була на 84-му місці серед 104 країн.

     Тобто і за цим індексом Україна належить до слабкорозвинутих країн. Для нашої економіки характерною є занадто висока матеріалоємкість та енергоємкість.

     Унаслідок цього рентабельність промислових  підприємств в умовах економічного росту знижувалась. Якщо в 1999 р. вона становила 9,1 %, то в 2006 р. – лише 5 %.

     В економіці нашої країни майже  повністю відсутні технології шостого  технологічного устрою, частка п’ятого устрою становить 10 %, а найпоширеніші четвертий та третій технологічні устрої.

     Прискорення інноваційних процесів вимагає ефективнішого використання всесвітнього інформаційного простору. Повинні бути створені і задіяні високоефективні системи телекомунікацій, розроблені і застосовані нові швидші методи передавання і оброблення інформації та її пошук, збирання, накопичення і збереження за єдиною системою обліку електронних інформаційних ресурсів.

     Як  відомо, в 2001 році американських економістів  – Дж. Стігліца, М. Спенса та Дж. Ейкерлофа – нагородили Нобелівською премією за аналіз ринків з асиметричною інформацією. Асиметричністю в розподілі інформації називається така ситуація, коли частина учасників ринку володіє інформацією, котрою не володіють інші зацікавлені особи. Саме така асиметричність є серйозною причиною, що породжує невизначеність ефективного використання засобів і ресурсів. Асиметрична інформація змушує учасників ринку покладатися на випадок і призводить до краху ринку.

     За  минулі 7 років після присудження трійці учених Нобелівської премії можна зробити такий висновок, що в умовах глобалізації і конкуренції між великими корпораціями, суперництва між державами за лідируючі позиції все більшого значення набуває володіння таким ресурсом, як інформація.

     Основи  технологічної безпеки не визначені  в українському законодавстві. До того ж і сама техногенна безпека як складова частина національної безпеки України не виділена в окрему сферу в Законі України "Про основи національної безпеки України". Відповідно і в нормативно-правовому полі техногенна безпека не має повноцінного оформлення, оскільки нормативно-правових документів поки ще не сформовано. До сфери національної безпеки в названому вище законі зараховано науково-технологічну сферу. Однак вона торкається загроз переважно економічного характеру, що впливає на рівень безпечності науково-технологічної безпеки об’єктів техносфери.

     Технологія, як і концептуальне питання безпеки  ризикованих об’єктів економіки, є  в Україні предметом наукових досягнень і потребує опрацювання.

Суміжним  поняттям є "техногенна безпека", оскільки вона охоплює практично  всі небезпечні об’єкти техносфери, зокрема військові, сільськогосподарські, штучні космічні об’єкти та аварії, що становлять загрозу для населення і довкілля. Технологічна безпека є безпечністю "методів обробки, виготовлення, зміни якості, форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, що застосовуються в процесі виробництва для отримання готової продукції". Це формулювання можна назвати визначенням тільки технологічної безпеки, яка є більшою мірою теоретичною, оскільки на практиці ми маємо справу з конкретною реалізацією технологічного процесу, що змушує нас розглядати визначення його складових, які і зумовлюють рівень комплексної технологічної безпеки.

     Сучасний  стан машинобудування  в Україні

     Машинобудування - важлива галузь промисловості розвинутих країн. Рівень розвитку машинобудування  є одним із основних показників економічного розвитку країни та є основним індикатором, що дозволяє оцінити її інноваційну  систему.

     Галузева  структура машинобудування дуже різноманітна. Найбільш розвинуті його ланки такі, як важке машинобудування, транспортне, сільськогосподарське, верстатобудування, приладобудування, радіотехнічне та електротехнічне виробництво.

     Розміщення  сучасних машинобудівних підприємств  України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки  їх виробництва, насамперед від таких  його особливостей, як конструктивна  складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження  розміщення нових машинобудівних підприємств  у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у  середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу. Тут доцільно розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства та окремі цехи. Розміщення названих підприємств стимулює розвиток галузей виробничої і соціальної інфраструктури, забезпечує працевлаштування населення.

     Здійснивши  аналіз сучасного стану машинобудування  в Україні за 2002 - 2009 роки можна  сказати, що у 2006 році збільшується загальний  обсяг виробництва майже в 2 рази. При  цьому зростає обсяг експорту  у 2,7 рази та продуктивності праці - в 2,3 рази. Обсяг реалізації продукції за 2002 - 2006 роки збільшується майже втричі (на 42 млн. грн). Збільшення обсягу реалізації продукції на показники ефективності машинобудування практично не впливає.  Рівень рентабельності машинобудівних підприємств становив 1,5 - 3,4%. Інноваційна активність у галузі є недостатньою. Якщо порівняти 2006 рік з 2004, то чисельність інноваційно активних підприємств зменшилась на 19%. Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності у 2006 році становить 2137083,1 тис. грн., при цьому 87% фінансування здійснювалося за рахунок власних коштів підприємств, а з державного бюджету виділено лише 1,4%.