Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Марта 2012 в 22:25, реферат
Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона відбиває економічну дійсність і виконує теоретика-пізнавальну функцію, яка реалізується в системі економічних категорій і законів. Але надалі система використовується як засіб, метод пізнання для пояснення нових явищ і процесів, здобуття нових знань і для вироблення практичних рішень з перетворення й вдосконалення економічної дійсності. У процесі пізнання система економічних категорій і законів виконує методологічну функцію, виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для інших економічних наук.
Висновки
Отже, як бачимо, сучасна економічна теорія поєднала всі здобутки різних шкіл і ідеологів економічної теорії, врахувавши чисельні їх недоліки та синтезувавши їх в єдине ціле для оптимізації розгляду будь-яких економічних процесів на різних етапах історичного розвитку. Тому системність економічної теорії можна розглядати з двох боків, при чому, на мою думку, кожний погляд буде вірним і не буде виключати іншого.
По-перше, системність економічної теорії проявляється в тому, що неможливо вивчати якесь одне явище чи процес без врахування його взаємодії з іншими явищами та процесами, тобто потрібно звертати увагу перш за все на причинно-наслідковий зв’язок.
По-друге, в процесі історичного розвитку економічна теорія набувала певних нових категорій та законів та заперечувала інші, що в свою чергу вело до синтезу однієї теорії з іншою для виявлення найреальніших та вірних закономірностей економічного розвитку. Теоретичні проблеми та кризові явища в економічній теорії. Сучасний стан економічного розвитку та його темпи, а також неймовірні темпи техніко-наукового прогреси зумовили виникнення проблем та суперечностей в економічній теорії. Це перш за все пояснюється тим, що ті закони котрі були доведені в минулому в наш час просто не відповідають дійсності і потребують суттєвого корегування.
Отже розглянемо власне природу цієї кризи. Починаючи розгляд, не можна не відмітити, що в економічній науці не відбувається накопичення фундаментальних емпіричних закономірностей. Скоріше навпаки: раніше знайдені і здавалося б фундаментальні зв’язки між параметрами в подальшому не підтверджуються. Це досить легко довести за допомогою лише двох прикладів. Перший приклад – це історія кривої Філліпса, тобто твердження, що приріст темпів інфляції є обернено пропорційним до росту рівня безробіття. На цю закономірність вперше звернув увагу Ірвінг Фішер в 1926 році, проте його робота залишилася непоміченою. І лише в 1958 році А.Філліпс помітив, що статистичні дані темпів росту номінальної заробітної платні та рівня безробіття для ряду країн досить добре описуються спадною лінійною залежністю між цими показниками. Пізніше науковці замість темпів росту заробітної плати почали використовувати тісно пов’язаний з ним показник – темп інфляції. Саме ця залежність і отримала назву кривої Філліпса. Ця крива вірно описувала залежність між темпом інфляції та рівнем безробіття .
В 70-ті роки, після різкої зміни цін на нафту, стало зрозуміло, що зміни пропозиції також безпосередньо впливають на темп інфляції. На протязі багатьох років крива Філліпса розглядалася як твердо поставлений факт і являлася постійною компонентою теоретичних моделей. Проте з плином часу простота вихідної закономірності зникла. Більшість економістів перестала довіряти стабільності кривої Філліпса.
Її історія викладається в підручниках, проте сама крива вже не використовується в сучасних моделях. Більш того, в декількох останніх дослідженнях автори (Бруно, Естерлі) намагаються довести наявність від’ємної залежності між інфляцією та темпами росту виробництва, що не досить добри поєднується з теорією кривої Філліпса, або збільшення темпів росту виробництва повинно було б супроводжуватися падінням безробіття та, як наслідок, ростом інфляції. Потрібно погодитись, що наявність від’ємної чи додатної залежності між інфляцією та безробіттям ніяк не збігається з дійсністю, а являється результатом зміни в часі і в просторі стереотипів поведінки економічних агентів. Мова йде не тільки про способи формування інфляційних очікувань, а й про методи регулювання ставки рефінансування, обмінного курсу, про податкову та цінову політику і т.п. Наступний приклад – це відомий результат Ф.Кейгана, який створив надію на сталість важливих макроекономічних співвідношень, проте в подальшому підданий зневірі. Кейган показав, що сім відомих гіперінфляцій них епізодів задовільно описуються простою моделлю, що включає гіпотезу адаптивних очікувань та експоненціальність залежності попиту на гроші від очікуваної інфляції. На протязі майже двадцяти років ця модель вважалась важливим елементом макроекономічної теорії..
Макроекономічні теорії стали будуватися на базі явно сформульованих гіпотез про мікроповедінку. Проте тут також макроекономістів чекали труднощі.Перш за все, якщо вдасться ідентифікувати поведінкові моделі, то лише на обмеженій площині даних. відомими широкому загалу економічних агентів та впливають на формування їх очікувань.
Список використаної літератури:
1. Г. Н. Климко В. П. Нестеренко Л. О. Каніщенко «Основи економічної теорії».
2. А. С. Гальчинський П. С. Єщенко Ю. І. Палкін «Основи економічної теорії».
3. К. Р. Макконнелл Л. С. Брю «Economіcs».
4. Поль Самуельсон «Економіка».
5. Ю. В. Ніколенко А. В. Демківський В. В. Фещенко «Основи економічної теорії».