Економічна теорія і економічне мислення

Певно, навіть і тепер люди в стані значно більше вчиняти безкорисливих вчинків, ніж вони звичайно вчиняють, і найвидатніша задача економіста полягає в тому, щоб виявити, яким чином швидше і найбільш доцільно навести в чинність і використати на загальне добро ця цінна якість людини. Однак економіст не повинен осуджувати конкуренцію взагалі, без всякого аналізу; він зобов'язаний дотримувати нейтральної позиції в відношенні будь-якого її прояву, доки не переконається в тому, що обмеження конкуренції, враховуючи реальні властивості людської натури, не виявиться на практиці більш антигромадським, ніж сама конкуренція.

Можна зробити висновок, що термін 'конкуренція' не цілком придатний для характеристики специфічних рис индустриального життя сучасної епохи. Необхідний термін, що не зв'язаний з моральними властивостями, будь то добрими або дурными, а відбиває той безсуперечний факт, що для торгівлі і промисловості нашого часу характерні більша самостійність, більша предусмотрительность, більш тверезий і вільний вибір рішень. Не існує єдиного терміну, строго відповідного даної мети, але вираження свобода виробництва і підприємництва, або, короче, економічна свобода, вказує правильне направлення, і його можна вживати за неимением кращого. Зрозуміло цей тверезий і вільний висновок укладає в собі можливість деякого обмеження індивідуальної свободи, коли співробітництво або об'єднання сулят найкращий шлях досягнення мети.

Економічна наука займається вивченням того, як люди існують, розвиваються і про що вони думають в свойому повсякденному житті. Але предметом її досліджень є головним чином ті побудительные мотиви, що найбільш сильно і найбільш тривко впливають на поведінку людини в господарській сфері його життя. Кожна скільки-небудь гідна людина віддає господарської діяльності кращі свої якості, і тут, як і в інших областях, він подвержен впливу особистих привязанностей, представлений про долге і відданість високим ідеалам. Щоправда, самые здатні винахідники і організатори засобів ,що вдосконалилися виробництва і машин присвячують цій справі всі свої сили, рухомі скоріше шляхетним духом змагання, нежели спрагою багатства як такого. Але при всім цьому самым тривким стимулом до ведення господарської діяльності служить бажання отримати за неї плату, що являє собою матеріальну винагороду за роботу. Вона після цього може бути витрачена на егоїстичні або альтруїстичні, шляхетні або низменные мету, і тут знаходить свій прояв многосторонность людської натури. Однак спонукаючим мотивом виступає певна кількість грошей. Саме цей певний і точний грошовий вимір самых тривких стимулів в господарському житті дозволив економічній науці далеко випередити всіх інші науки, що досліджують людини. Але економічну науку не можна прирівняти до точних природних наук, бо вона має діло з постійно тонкими властивостями ,що міняються, дуже людської натури.

Економічна теорія зовсім не затверджує, що люди егоїсти, або що вони надто матеріалістичні, з обмеженим кругозором, цікавляться тільки грошами і не дошкульні до всього іншого. Нічого цього не припускається, коли ми говоримо, що люди прагнуть до можливо більшої чистої користі. В дійсності всі залежить від того, як вони самі розуміють свої інтереси. Деякі зазнають величезного задоволення, допомагаючи іншим. Є, нажаль, і такі - певно, їх небагато - що одержують задоволення, шкодігнавши своїм ближнім. Хто-то наслаждается виглядом квітучих троянд. Інші з мисливством пустились б в спекуляцію міською нерухомістю.

Але якщо всі люди такі різні, те яким же образом, виходячи з однієї тільки передумови про прагнення кожного задовольнити свої інтереси, економічної теорії вдається щось пояснити або завбачити в їхній поведінці? Хіба з цієї передумови слідує будь-що окрім того, що люди завжди діють так, як хочуть, в ніж б не складалися їхні інтереси?

В дійсності люди зовсім не такі уж різні, як могло б показатися з зроблених вище сопоставлений. Всім нам постійно вдається правильно завбачувати вчинки цілком незнайомих людей - без цього нормальне життя в суспільстві просто неможливе. Крім того, в будь-якому суспільстві, що широко використовує гроші, майже кожна людина віддає перевагу мати їхн побольше, тому що гроші поширюють можливості досягнення власних інтересів (в ніж б вони не складалися). Остання обставина сильно допомагає завбачувати людську поведінку.

Воно також виявляється надто корисним і в тих випадках, коли вимагається вплинути на поведінку інших людей. Економічна теорія затверджує, що, діючи в своїх власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших і що суспільна координація є процес безперервного взаємного пристосування до змін в чистій вигоді, що виникають в результаті їхньої взаємодії. Це, звичайно, дуже абстрактне міркування.

Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з економічними явищами і змушена оперувати низкою економічних категорій: товар, гроші, ціна, ринок, зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит, дефіцит, інфляція, кредит, платежі, податки тощо. Про все у кожного є певні уявлення. Навіть дитина знає, що таке гроші і може їх правильно використати за призначенням. Але якщо усі знають категорії, то навіщо їх вивчати?

Річ у тому, що відоме, як говорив Георг Гегель, ще не є пізнане. Щоб перетворити відоме на пізнане, необхідно переробити повсякденні уявлення про досліджувані явища в наукові поняття. А для цього потрібно розглянути, як виникло і як розвивалося явище, яким воно стало тепер, який його зв'язок з іншими явищами, місце серед них і т.п. Досягти цього можна тільки вивчаючи вже накопи¬чені наукові знання і досвід. Хоча дитина і дорослий, шко¬ляр і вчитель, студент і дипломований фахівець, фізик і економіст знають, що таке, наприклад, ціпа, гроші, але ступінь розуміння економічних явищ у них різний. Тому різними е й можливості правильної оцінки економічних ситуацій і визначення економічного поводження. Чому ростуть ціни? Чи вигідно купувати облігації? Чи розумно робить держава, підвищуючи або знижуючи податки? Яку економічну політику необхідно проводити, щоб забезпечити зростання виробництва і доходів населення? Чи обов'язково перехід від командної економіки до ринкової має супроводжуватися суттєвим знижен¬ням життєвого рівня основної маси населення, чи можна цього уникнути? Грамотно відповісти на всі ці і багато інших запитань можна, тільки спираючись на системати¬зовані економічні знання. А їх і дає економічна теорія.

Економічна теорія як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільною дисципліною системного типу, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний зміст зв’язків та відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно-корисних благ, соціально-економічний статус окремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі. Мета економічної теорії як системної науки зводиться до розкриття теоретичних знань з питань закономірностей розвитку суспільного виробництва, механізму дії та ефективного використання економічних законів людьми для найбільш повного задоволення їхніх матеріальних та соціально-економічних потреб. У зв’язку з цим вивчаються такі блоки теоретико-економічних дисциплін, як: • політична економія; • мікроекономіка; • макроекономіка; • міжнародні економічні відносини та ін. В процесі вивчення економічної теорії передбачається освоєння таких основних її постулатів: системи економічних відносин в їх єдності з продуктивними силами та іншими суспільними відносинами; економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням життєвих благ як у ринковій, так і в інших економічних системах; закономірностей зародження, розвитку і відмирання суспільно-економічних формацій; проблем ефективного використання обмежених природних ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального соціально-економічного ефекту; стратегічних тенденцій еволюції соціально-економічних систем у ХХІ столітті.

Економічна теорія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожназх з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Економічна теорія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки). Суспільство – це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває духовну і матеріальну культуру, систему інших матеріальних цінностей. Усі сторони суспільного життя пов’язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей.

Для того щоб краще зрозуміти сутність економічної теорії необхідно розглянути її предмет в процесі історичного розвитку. Предмет цієї науки тісно пов’язаний із поняттям “економіка”, яке походить від грецького слова “oikonomia” (“оікос” – дім, господарство, “номос” – вчення, закон), а тому економічна наука в первісному значенні – це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Так охарактеризував предмет цієї науки давньогрецький філософ Ксенофонт. У ХVІІ столітті французький вчений Монкретьєн запроваджує термін “політична економія” , який означає “ мистецтво управління господарством держави, тобто економічна теорія в той час була зосереджена на вивченні системи державної економіки. Проте вже в ХІХ столітті відомий американський економіст П.Самуельсон розвинув предмет економічної теорії в понятті “економікс”. Визначаючи предмет свого дослідження, він стверджував, що економікс це: 1. наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і споживання; 2. наука про дії, які охоплюють обмінні операції між людьми; 3. наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу; 4. наука, яка вивчає людей у їхньому діловому житті; 5. наука, що вивчає, як можна вдосконалити суспільство; 6. наука про економічні системи. Він запропонував таке визначення предмета економікс: “ Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання”. Отже, якщо синтезувати вище наведені поняття предмету економіки, то більшість із них передбачає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різноманітних товарів, тобто економіка – це наука, яка вивчає поведінку людей з погляду відносин між їхніми цілями й обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання. Виходячи з визначення можна зробити висновок про три ключові питання економічної теорії, на які вона повинна давати відповідь: • Які товари та послуги виробляти? • Як виробляти ці товари та послуги? • Для кого виробляти дані товари та послуги? Тому, на мою думку, предмет економічної теорії слід характеризувати, як науку про виробничі відносини між людьми (або про їх дії) в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання. Завдання кожної науки – розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються, та закони їх розвитку. Виходячи з цього, доцільно від наведеного найбільш загального визначення предмета економічної науки йти до конкретнішого, глибшого. Справді, зв’язки і відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення здійснюються як на рівні зовнішніх, випадкових зв’язків, так і на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових зв’язків. Так, окремий товаровиробник може одного дня продати товар за одну ціну, а другого – за іншу. Продаючи товар, він вступає у певні зв’язки з покупцями цього товару. З першого погляду (рівень зовнішніх, поверхневих зв’язків) товаровиробнику здається, що ціна товару визначається лише попитом і пропозицією. У цьому випадку завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з’ясувати, що лижить в основі ціни і як на неї можуть впливати попит і пропозиція товарів на їнші фактори. Це означає, що шукати правильну відповідь слід на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових, сталих зв’язків. Що ж до обгрунтування системного вивчення предмета економічної теорії, то слід зазначити, що з середини 50-х років ХХ століття почалося розгортання науково-технічної революції, сутність якої – докорінне перетворення всього технологічного способу виробництва, зокрема кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Революційні зміни в головній продуктивній силі – людині – полягають у тому, що на передній план виходять розумові, організаторські здібності робочої сили, її творчі обдарування, всі сутнісні сили людини. Тому економічна теорія повинна вивчати не лише одну зі сторін людини – робочу силу, а й усі інші сторони людської сутності. Більше того, оскільки в розвинутих країнах світу майже 70% сукупної робочої сили зайнято у сфері нематеріального виробництва (у сфері освіти, охорони здоров’я, науки тощо), людина (рівень її освіти, кваліфікації, культури тощо) стає основною формою національного багатства, а відносини між суб’єктами виробництва з приводу відтворення такої всебічно розвинутої людини виходять на передній план порівняно з відносинами щодо виробництва засобів праці або інших матеріальних благ. Сутність людини, як відомо, є вся сукупність суспільних відносин, тобто не лише базисні виробничі, а й надбудовні відносини – соціальні, політичні, юридичні, ідеологічні тощо. Проте це не означає, що економічна теорія повинна вивчати всі названі надбудовні відносини такою ж мірою, як виробничі відносини. Людину вивчає низка природничих і суспільних наук. Політична економія вивчає її лише тією мірою, якою кожна з підсистем суспільних відносин сприяє реалізації сутнісних сил людини (її потреб, інтересів, мети) та їх впливу на зростання продуктивності праці. Головне у характеристиці соціальної сутності людини визначається її місцем у системі виробничих відносин, відносин власності, передусім власності на засоби виробництва. На сучасному етапі зростає роль духовних, національних, культурних та інших сторін в економічному прогресі суспільства. Ці сторони людської діяльності та поведінки мають велике значення для дослідження рушійних сил розвитку людства. Так, Б. Гаврилишин (відомий економіст українського походження) дійшов висновку, що політичний престиж США у світі підтримувався їх економічним та військовим арсеналом, але головною причиною був “дух народу”. Серед чинників, що сприяли піднесенню економіки Японії, Гаврилишин називає надзвичайну дисциплінованість та високу мораль. У своїй внутрішній політиці Японія, за його словами, керується прагненням будь-що уникати конфліктів, досягати консенсусу і підтримувати гармонію на всіх рівнях суспільства. Безперечно, для виходу економіки україни з глибокої економічної кризи, прогресу її економіки, науки, культури, розбудови суверенної держави важливе значення мають відродження і розвиток національної свідомості українського народу, його духу, уміння досягти згоди між різними політичними силами, соціальними верствами та інші чинники людської діяльності, не пов’язані безпосередньо з виробничими відносинами. Отже можна дійти такого висновку, що: Економічна теорія – наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіки. Щоб виконати таку роль, економічна наука повинна використовувати набутки багатьох інших наук.Ось чому “справжній економіст, - як вважає Дж. Кейнс, - ... повинен бути всебічно обдарований, певною мірою бути математиком, істориком, державним діячем, філософом... Він повинен розмірковувати про окреме в поняттях загального і спрямовувати політ своєї думки однаковою мірою до абстрактного і конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого – заради майбутнього. Жодну рису людської вдачі або створених людиною інститутів він не повинен обминути своєю увагою”.

Сучасна економічна теорія існує як синтетична система багатьох економічних праць і теорій нинішнього та минулого століття. Її основні напрями розвитку та взаємоузгодження яскраво відображені.Спочатку необхідно розглянути такий напрям, як класична політична економія, саме вона дала поштовх для стрімкого розвитку економічної думки в світі. Цей напрям зосередив свою увагу на аналізі відносин у сфері виробнитва, віднісши до неї всі сфери матеріального виробництва, та на вивченні її об’єктивних закономірностей. Саме представниками цієї теорії була започаткована трудова теорія вартості, згідно з якою людська діяльність є єдиним джерелом вартості. Тобто джерело вартості класики вбачали в окремих формах людської праці. Ринок вони розглядали як саморегулюючу систему, що найефективніше “невидимою рукою” розподіляє ресурси. Згідно з висновком А.Сміта ринкова економіка в умовах конкуренції забезпечує найкращий результат для всіх, держава не повинна втручатися, але мусить захищати саму конкуренцію від самих підприємців, не допускаючи її обмеження, а також створити загальні умови виробництва й розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв’язок. Проте класична політична економія мала і суттєві недоліки: • З аналізу відтворення суспільного капіталу А.Сміта “випав” постійний капітал, тому вартість сукупного суспільного продукту він звів лише до величини заробітної плати і прибутку. • Д.Рікардо визначав вартість товару через механізм попиту і пропозиції, тобто як результат змішування абстрактної і конкретної праці. • Науково не було обгрунтована така категорія, як вартість товару робоча сила. • Поняття “капітал” класики звели лише до речового змісту, засобів виробництва, ототожнили його з останнім. • Класична школа не спромоглася виокремити найбільш абстрактну та найбільш загальну форму вартості продуктів праці. • Капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму. • Представники цієї школи ігнорували або недооінювали роль держави у господарському житті. Марксистська політична економія завдяки працям К.Маркса довела ідеї класиків про двоїстий характер праці до рівня теорії. Ще саме в цій теорії визначається вартість товару, його реалізації, яка формується під суттєвим впливом процесів обміну. В процесі розвитку цієї теорії була розкрита глибинна сутність капіталу, його речовий зміст та суспільна форма. К.Маркс довів економічну необхідність державного втручання в процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання. В свою чергу ця теорія також мала безліч недоліків: • Була недооцінена роль приватної власності як рушійної сили економічного розвитку. • Була переоцінена роль крупного виробництва, яке, згідно з їх теорією, мало витіснити усі його дрібні форми. • Марксисти також помилялися в тому, що вважали, що соціалізм не може паралельно існувати з товарно-грошовими відносинами. • Вони вважали, що економічні відносини є надбудовними над іншими видами суспільних відносин. • Маркс необгрунтовано вважав джерелом вартості лише працю робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Як бачимо класична політична економія та марксизм стали основою для розвитку сучаної економічної теорії, а саме таких її напрямів: 1. інституціоналізм; 2. кейнсіанство; 3. неокласична економічна теорія. Неокласична економічна теорія об’єктом свого дослідження обрала поведінку “людини економічної”, котра як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати чи зусилля. В свою чергу дана теорія відкидає трудову теорію вартості товарів і вводить категорію граничної корисності, тобто корисності останнього, найменш корисного предмету споживання. Представники цієї школи розробили також теорію ціни, яка спирається на концепцію виробничих витрат та теорію граничної користості. Неокласичний напрям представлений двома основними течіями – монетаризмом та неолібералізмом. Монетаризм – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також у розвитку виробництва. Представники цієї школи вважали, що необхідно обмежити втручання держави в економіку, урізати будь-які соціальні програми – за їхньою думкою саме це могло б подолати інфляційні процеси. Неолібералізм - сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів. Методологічною основою даної течії є принцип індивідуалізму, згідно з яким повинна існувати природна свобода людини від суспільства, а обстоювання власних інтересів окремими індивідами зумовлює задоволення суспільних інтересів, забезпечує досягнення суспільного добробуту.

Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, яка проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін тощо, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їх розвитку. Інституціоналізм – один з напрямів західної економічної думки, який основне значення приділяє аналізу ролі інститутів у прийнятті економічних рішень та в економічній діяльності, їх спрямованості та ефективності. До інститутів прихильники цієї теорії відносять конкуренцію, профспілки, податки, державу, монополії, сталий спосіб мислення, юридичні норми, тощо, а економіку предстаники цієї течії розглядають як систему відносин між господарюючими суб’єктами, що формуються під впливом економічних та неекономічних факторів. Представники цієї школи різко засудили маржиналізм та неокласичну теорію граничної корисності. Вони стверджували, що класичне суспільство вільної конкуренції перестало відповідати реаліям сучасності, а ринок перетворився лише в один з економічних інститутів.також представники цієї школи вперше звернулися до еколого-економічного виживання людства, до доцільності контролю з боку держави за екологічними процесами, освітою, медициною та ін. Кейнсіанство - один з провідних напрямів сучасної економічної теорії. Основною суттю даної теорії є те, що її представники вважали, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без історичного розширення функцій держави капіталізм неспроможний буде існувати, не зможе “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших в західній економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний дохід, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження та ін.

Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв’язках, а також досліджував кількісні функціональні аспекти закономірностей розширеного відтворення, спираючись на окремі положення теорії відтворення Маркса. Кейнс заперечував досягнення рівноваги в економіці за умов вільної конкуренції, він зазначав, що для досягнення наближеної рівноваги в економіці необхідне безпосереднє втручання держави в інвестиційні та товарно-грошові процеси. Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. Отже, згідно з цією теорією, залежно від стану економіки необхідно застосовувати кейнсіанські або неокласичні рецепти впливу на економіку. Водночас прихильники неокласичного синтезу проголошують необхідність вдосконалення методів державного регулювання економіки внаслідок ускладнення економічної системи. Вони розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Але, навідміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних методів державного регулювання для наближення до такої моделі.