Ціни і їх вплив на фінансовий результат господарювання та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції

Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які  включаються до ціни, вони поділяються  за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського franco) буквально означає «вільний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспортні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

Відповідно до характеру  використання ціни поділяються на довідкові, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні та ін.

Довідкові — це інформаційні ціни, що є відправною точкою для  встановлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в  різних друкованих виданнях, спеціальних  бюлетенях, фірмових каталогах, прайс-листах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базисних цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін.

На відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критерієм  для встановлення контрактної ціни. Однак такі ціни регулярно не публікуються, а з’являються у пресі лише щодо окремих операцій. Між тим  зіставлення цін фактичних угод і довідкових дає змогу об’єктивніше встановити рівень цін у певному  контракті.

Стартові — це вихідні  ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підвищує її до рівня, що відповідає конкретним умовам і  термінам реалізації продукції. Такі ціни застосовуються під час продажу  товарів на аукціонах або на конкурсній основі.

Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на стадії розроблення нової продукції, переважно, виробничо-технічного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності  розроблення нової техніки з  заданими параметрами.

Заставна ціна — це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети  в прокатних пунктах, у ломбардах.

До сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні  коливання цін значною мірою  зумовлюються змінами у витратах на виробництво та реалізацію товарів  у різні періоди року. Найбільш широко сезонні ціни застосовуються на сільськогосподарську продукцію.

Наведений перелік не вичерпує всі види цін, які використовуються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування. [14, ст.49]

Ринкові відносини потребують гнучкого механізму ціноутворення, і ціни повинні розглядатися як у статиці, так і її динаміці. Першоосновою встановлення цін повинні бути суспільно необхідні витрати на виробництво продукції. Собівартість і прибуток - це елементи всіх видів цін, у тому числі й на сільськогосподарську продукцію. Співвідношення складових елементів ціни характеризує її структуру, яка відображує розподіл вартості продукції. Прибуток сільськогосподарських підприємств використовується на розвиток виробництва, соціальний розвиток, матеріальне стимулювання, сплату податків та ін.

Ціна виступає як головна  і універсальна форма зв'язку виробника  продукції з ринком. Вона робить можливою (чи неможливою) купівлю-продаж товару, а отже, й саме економічне існування товаровиробника. При  здійсненні цих завдань ціни виконують  облікову, стимулюючу й розподільну  функції.

Облікова функція ціни визначається самою її суттю, бо в  ціні відображуються рівні і динаміка суспільно необхідних витрат на виробництво  різних видів продукції. Завдяки  цьому ціна є засобом обчислення всіх вартісних показників, зокрема  валової і товарної продукції, її собівартості, валового та чистого доходу, прибутку тощо. Ціна є вимірником результатів праці. Вона дає змогу порівнювати витрати на виробництво окремих підприємств або галузей, визначати економічну ефективність виробничих витрат, використання  техніки, матеріалів і т. п.

Друга важлива функція ціни - матеріальне стимулювання збільшення виробництва. Цю функцію вона виконує внаслідок зростання частки прибутку, включеного в ціну, тобто через відхилення її від вартості. Однак і тут має бути певне співвідношення між ціною та суспільно необхідними витратами. При надто низькій ціні втрачається будь-який стимул виробництва, і, навпаки, при надто високій ціні великий прибуток одержують незалежно від якості роботи. Однак надто високі ціни на товари створюють економічно не виправдані пільгові умови для одних галузей і підприємств за рахунок інших, що аж ніяк не сприяє вдосконаленню виробництва, економному використанню грошей та матеріалів. Лише відповідність ціни необхідним витратам стимулює підприємство знижувати свої індивідуальні витрати порівняно із середніми суспільно необхідними з тим, щоб одержати додатковий прибуток.

Цілеспрямовуюча дія ціни проявляється також у стимулюванні виробництва найбільш якісної продукції, в організації рівномірного її одержання протягом року, впровадженні досягнень науково-технічного прогресу. Ціни на нову техніку повинні встановлюватися з урахуванням економічного ефекту, який дає її використання, з тим щоб вона була вигідна й виробнику,  і споживачу.

Третя функція цін полягає  в тому, що вони використовуються як інструмент розподілу й перерозподілу  валового доходу між галузями, а  також між фондами споживання та нагромадження. Відхилення цін на різні види продукції від вартості зумовлює різницю у валовому доході і прибутку. Для вирівнювання економічних умов здійснюється перерозподіл валового доходу між галузями. За допомогою механізму цін держава вилучає частину створеного в сільському господарстві прибутку й перерозподіляє його на загальнодержавні потреби.

Становлення ринкової економіки  передбачає поєднання принципу вільного формування цін з економічним регулюванням їх державою. Це необхідно насамперед для забезпечення цінового паритету на продукцію сільського господарства та засоби виробництва, що надходять від промисловості, тобто для здійснення нормального процесу відтворення у підприємствах, які досягли середнього організаційно-технічного та економічного  рівня виробництва. [3, ст. 201]

Державне регулювання  – це система оподаткування (ставки), що діє, митна політика, курси валют, ставки рефінансування і т. д. [17, ст. 175]

В ринкових умовах використовуються наступні методи ціноутворення:

• встановлення ціни за рівнем середніх витрат плюс прибуток;

• встановлення ціни за рівнем запланованої рентабельності продукції (забезпечення беззбитковості і досягнення цільового прибутку);

• встановлення ціни виходячи з реальної вартості продукції;

• встановлення ціни на основі рівня середніх цін.

Особливостями ціноутворення в сільському господарстві є:

• низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, тобто  зміна ціни на продукцію слабо  відбивається на рівні попиту на неї (існує можливість необґрунтованого завищення цін);

• велика кількість сільськогосподарських  виробників та їх різноманітність за видами вироблюваної продукції, створюють  ринок наближений до ринку досконалої (чистої) конкуренції (велика кількість  продавців, кожному належить незначна частка ринку, жоден з них не впливає  на рівень поточних цін; товари повністю замінні і недиференційовані; відсутність  цінових обмежень);

• висока витратність сільськогосподарського виробництва з значною диференціацією структури і рівня витрат залежно від регіону і виду продукції;

• неможливість точного  визначення собівартості продукції  до моменту її фактичного виробництва (використовуючи планові показники);

• швидкість обігу капіталу вимагає постійного залучення кредитних ресурсів;

• сезонність виробництва;

• Диференціальна земельна рента – містить певну позитивну  різницю прибутку, що виникає здійснюючи виробництво на більш родючих  або більш вигідно розміщених землях;

• Необхідність, з одного боку, державного регулювання цін  на продукцію с/г, з іншого, створення  системи дотування с/г виробників;

• Диспаритет цін

За останні роки закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію  хоча і підвищувались, але далеко не бажаними темпами. Тому зараз найбільш строго стоїть проблема аграрної політики – забезпечення паритету цін. Для  вирішення цієї проблеми при державному регулюванні цін слід здійснити:

• оперативне слідство за рухом  ринкових цін на аграрну продукцію  і засоби виробництва, дохідністю галузей і витратами на виробництво;

• відпрацювання механізму  підтримання доходів сільськогосподарських  товаровиробників через систему  регулювання мінімальних цін, фінансування, кредитування, страхування;

• погодження з зацікавленими  країнами цінової і фінансово-кредитної  політики на світовому продовольчому  і ринку сировини з врахуванням руху на них цін;

• оцінку тенденцій руху цін (і їх наслідків) світового ринку  і внутрішніх цін на аналогічні товари;

• встановлення імпортних  бар'єрів в формі тарифів і  квот (доля участі у збуті) для захисту  власного ринку сільськогосподарської  продукції. [1, ст. 285]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Рентабельність  сільськогосподарського виробництва і визначення Ті рівня

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від  реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво  й одержує прибуток як головне  джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах  використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму  прибутку і приведену до земельної  площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі  за товарною продукцією:

 

де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними  цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в  цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня  ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто  важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів  сільськогосподарської продукції  не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки  грошових одиниць прибутку приносить  кожна грошова одиниця функціонуючих  виробничих фондів. Зростання цього  показника, як і показника рівня  рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Для оцінки ефективності виробництва  в аграрних підприємствах важливе  значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством  валового прибутку на площу сільськогосподарських  угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для  характеристики ефективності виробництва  окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб  знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.