Аудит капіталу акціонерних товариств

ВСТУП

 

В умовах сучасної економічно діяльність кожного господарюючого суб'єкта є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), зацікавлених в результатах його діяльності. На підставі доступної їм звітно-облікової інформації вони прагнуть оцінити фінансовий стан підприємства. Основним інструментом для цього слугує економічний аналіз. Основною метою економічного аналізу є отримання невеликого числа ключових параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства, за допомогою якого можна об'єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини аналізованого об'єкта: охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім по його результатами прийняти обгрунтовані рішення.

Після переходу України до ринкових відносин виникла необхідністьстворення нових економічних інститутів, що регулюють взаємовідносини різних суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких належне місце займає інститут аудиторства. Його головною метою є забезпечення контролю за достовірністю інформації, що відображається в бухгалтерській та податковій звітності. Інформація про використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій у юридичних осіб повинна бути об’єктивно підтверджена незалежним аудитором.

Наявність достовірної інформації дозволяє підвищити ефективність функціонування ринку капіталу та надає можливість оцінювати та прогнозувати насідки  різних економічних рішень. Проведення аудиторської перевірки навіть у  тих випадках, коли вона не є обов’язковою, безумовно, має важливе значення. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарські суб’єкти вступають в договірні відносини  стосовно використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна підкріплюватися можливістю для всіх учасників економічних  відносин отримувати та використовувати  фінансову інформацію. При цьому достовірність інформації повинна підтверджуватися незалежним аудитором.

Власники, а насамперед колективні власники — акціонери, а також  кредитори, не мають можливості самостійно переконатися в тому, що всі операції підприємства законні і правильно  відображені у звітності, тому що звичайно не мають ні доступу до облікових записів, ні відповідного досвіду, і саме тому мають потребу  в послугах аудиторів.

Метою реферату є визначення основних принципів та методів здійснення аудиту капіталу акціонерних товариств на основі вивчення практичних та теоретичних аспектів обраної проблематики. Об’єкт дослідження – капітал акціонерного товариства, предмет – особливості здійснення його обліку та проведення аудиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аудит і облік власного капіталу акціонерних товариств

 

Для здійснення аудиту власного капіталу доцільно, насамперед, вникнути в саму сутність капіталу, зрозуміти  його різновиди, їх зміст.

Рахунки класу 4 призначені для узагальнення інформації про  стан і рух коштів різновидів власного капіталу – статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів. Капітал – це сукупність матеріальних ресурсів і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав, необхідних для суб’єкта господарювання. Аудиту підлягає структура капіталу за джерелами його утворення. Джерела утворення капіталу суб’єкта господарювання – це власні й позичкові кошти.

Власний капітал суб’єкта господарювання визначається вартістю його майна, тобто чистими активами. Відповідно до П(с)БО №2 «Баланс» власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал складається зі статутного (пайового), додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів. Основна інформація щодо цього дана в ч. 2 ст. 115 Цивільного кодексу України і ст. 87 Господарського кодексу України та у статті 14 Закону України «Про акціонерні товариства» [2, ст. 14].

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві. Пайовий капітал складається із сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, а також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, одержаних внаслідок розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається  з емісійного доходу від розміщення акцій власної емісії за цінами, що перевищують номінальну вартість, дооцінки активів, безоплатно одержаних необоротних активів, іншого додаткового капіталу.

Основну увагу аудитор повинен  зосередити на внесках у статутний  капітал товариства. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він формується шляхом внесків засновників товариства. Такими внесками можуть бути грошові еквіваленти у вигляді цінних паперів, нематеріальних активів, патентів, брокерських місць, ліцензій, прав на користування природними ресурсами, у тому числі конфіденційна і інтелектуальна власність, основні засоби тощо.

Щоб перевірити фактичну наявність  цінностей, зарахованих у статутний  капітал акціонерного товариства, слід порівняти дані описів, складених  інвентаризаційною оцінювальною комісією, із записами на рахунках 46 «Не оплачений капітал», 40 «Статутний капітал» та з даними бухгалтерських звітів.

Рахунок 40 «Статутний капітал» призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. За кредитом рахунка 40 «Статутний капітал» відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом – його зменшення (вилучення) – повернення частки внесків у разі вибуття учасника, списання збитків за рахунок внесків.

Зміна статутного капіталу завжди пов’язана з відповідним рішенням власників підприємства, яке оформлено і зареєстровано належним чином. Сальдо на даному рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу, що зафіксований в установчому документі товариства.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються згідно з  установчими документами – у випадку нестачі прибутку покриваються витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо. Варто також зазначити, що щорічні обов’язкові відрахування до резервного капіталу акціонерних товариств повинні бути не меншими, як 5 % розміру річного чистого прибутку, а його розмір – не менше 15 % статутного капіталу [2, ст. 14].

Нерозподілені прибутки – це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році, у тому числі нарахування податку на прибуток. Якщо є збитки, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

Неоплачений капітал призначений  для обліку розрахунків з засновниками підприємства за вкладами до статутного капіталу підприємства.

Наступний етап аудиту – перевірка своєчасності внесків у статутний капітал засновниками підприємства. Моментом фактичного надходження внесків у статутний капітал є:

• для грошей – дата зарахування їх на рахунок у банку чи внесення у касу підприємства;
• для основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів – дата складання акта приймання-передання основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів або інших документів, що підтверджують надходження вказаних об’єктів на підприємство.

Повноту внесків засновників  у статутний капітал підприємства перевіряють шляхом зіставлення  його розміру, що зафіксований в установчих документах і числиться на рахунку 40 «Статутний капітал», із величиною заборгованості за рахунком 67 «Розрахунки з Учасниками» і встановленими строками її погашення.

Одним із важливих завдань  аудиту є перевірка дотримання принципу стабільності величини статутного капіталу, її відповідності розміру, визначеному  засновницькими документами [6, ст. 96].

Керуючись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», аудитор перевіряє правильність розподілу прибутку між учасниками (власниками) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо. Так, у статтях розділу «Внески учасників» наводяться дані про збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства [3].

Власний капітал зменшується  внаслідок виходу учасника, випуску  чи анулювання викуплених акцій акціонерним  товариством, зменшення номінальної вартості акцій або з інших причин. Тому здійснюючи аудит статутного капіталу, слід перевірити наявність і обґрунтованість змін у статутному капіталі й установчих документах підприємства [6, ст. 102].

Завершальним етапом аудиту є узагальнення виявлених відхилень  в обліку статутного капіталу порівняно  з чинними нормативними положеннями  і обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

 

Організація і методика аудиту зобов’язань та забезпечень

 

Метою аудиту зобов’язань та забезпечень є встановлення об’єктивної інформації про суми зобов’язань та забезпечень, відображених у фінансової звітності, складання думки аудитором про достовірність, законність, повноту та об’єктивність відображених у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності операцій, донесення цієї думки через аудиторський висновок до користувачів інформації.

П(с)БО №11 «Зобов’язання» визначає порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов’язання та забезпечення [3].

Ключовим нормативним  документом, що регламентує сферу  грошового кредитування, є Закон  України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001р. № 2664-ІІІ. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону «кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент», є фінансовим кредитом, який, у свою чергу, належить до фінансових послуг.

Аудитор перевіряє, чи дотримано  порядку, за яким кредитні взаємовідносини  регламентуються на підставі кредитних  договорів. У кредитному договорі банк бере на себе зобов’язання надати кредит, а позичальник – використати, сплатити борг і повернути його.

Зобов’язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився  не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення певних умов, пов’язаних із фінансовим станом позичальника;

• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди  протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з’ясовує, чи довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежить від умов та виду зобов’язання.

За кредитом рахунка 50 «Довгострокові позики» відображаються суми одержаних позик, за дебетом – їх погашення.

Аудитор з’ясовує, чи дотримано умов кредитної угоди:

• чи своєчасно сплачуються  нараховані відсотки;

• чи своєчасно погашаються  отримані позики.

 

Аудит інших довгострокових фінансових зобов’язань

До інших довгострокових фінансових зобов’язань належать: довгострокові векселя видані, довгострокові зобов’язання за облігаціями й довгострокові зобов’язання з оренди.

Аудитор повинен встановити, якщо вексель використовується як цінний папір, то його вартість в бухгалтерському  обліку має відображатися на рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції»

Доходи й витрати повинні  знайти відображення у формі № 2 «Звіт про фінансові результати». Залежно від того, до якого виду діяльності відноситься операція з векселем, доходи (витрати) у цій формі повинні відображатися як доходи (витрати) від операційної або неопераційної діяльності. Надходження у вигляді відсотків відображаються як доход за умови відповідності критеріям визнання доходу, установленим стандартом П(с)БО № 15 [3].

Під час перевірки зобов’язань за векселями слід встановити, чи дотримано чітко встановленої форми векселя, оскільки інакше останній втрачає вексельну силу. Тобто, якщо у векселі немає якого-небудь з обов’язкових реквізитів (найменування, строк платежу, місце здійснення платежу, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений, дата і місце складання векселя, підпис працівника, який видає вексель), аудитор з’ясовує причину і винних осіб, оскільки відсутність хоч б одного з реквізитів робить вексель недійсним.

Відповідно до п. 4 П(с)БО №14 «Оренда» фінансова оренда - оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов’язаних з правом користування та володіння активом [3]. Аудитору потрібно пам’ятати, що оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених ознак:

1. орендар набуває права власності на орендований актив по закінченню строку оренди;
2. орендар має можливість і намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;
3. строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди;
4. теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди;
5. орендований актив має особливий характер. Це дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання;
6. орендар може подовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;
7. оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати від припинення оренди.