Аналіз непродуктивних витрат та розробка заходів для їх запобігання

Зміст

 

 

Вступ

Управління витратами на підприємстві  припускає наявність механізму, що забезпечує можливість правильного  визначення планових значень, точного  визначення поточних фактичних значень, можливість оперативного впливу на процес формування фактичних значень керованих показників.

Використовувані в цей час методики планування й обліку витрат сформовані в умовах планової економіки, коли мети складання планових витрат, вимоги до якості, ступеню деталізації витрат у процесі їхнього планування були інших. Наприклад, подетальні норми витрати при підрахунку витрат матеріалів на випуск продукції складалися із запасом для обґрунтування заявок на матеріали (такими вони й залишилися). Конструкторсько-технологічні служби, як і раніше, байдуже ставляться до формування рівня витрат на підприємстві, хоча в процесі формування витрат беруть участь усі без винятку працівники підприємства. При існуючій організації робіт величина витрат, що формуються, цікавить тільки керівників і працівників економічних служб, які не в змозі забезпечити всюди прийняття економічно вигідних для підприємства дій і рішень.

В умовах динамічного агресивного  зовнішнього середовища, життєво  важливою необхідністю є збереження й зміцнення позицій на ринку при наявності конкурентів, і колишня схема роботи з витратами неприйнятна.

У цій ситуації на підприємстві необхідно, на наш погляд, створення системи  керування витратами, заснованої на даних менеджменту, наскрізне бюджетування, наявність госпрозрахункових відносин між підрозділами підприємства.

Для створення на підприємстві системи  керування витратами потрібне проведення радикальних перетворень системи  керування підприємством, включаючи  повну зміну організаційної й функціональної структури підприємства, зміна документообігу, перехід на нові інформаційні технології.

Таким чином тема аналізу непродуктивних витрат з метою їх мінімізації  є актуальною в сучасних умовах і  потребує дослідження.

 

1. Поняття та сутність управління витратами

В економічній теорії затвердився  підхід, відповідно до якого будь-яке  комерційне підприємство прагне приймати такі рішення, які забезпечували  б йому одержання максимально  можливого прибутку. Прибуток, як правило, залежить в основному від ціни продукції й витрат на її виробництво й реалізацію.

Ціна продукції на ринку є  наслідком взаємодії попиту та пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище або нижче за бажанням виробника або покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати, що формують собівартість продукції. Вони можуть зростати або знижуватися залежно від обсягу споживаних трудових і матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва й інших факторів. Отже, виробник має у своєму розпорядженні безліч важелів зниження витрат, які він може пустити в хід при вмілому керівництві.

Термін "витрати" застосовується, як правило, в економічній теорії. Це сумарні жертви підприємства, пов'язані  з виконанням певних операцій. Вони містять у собі як явні (бухгалтерські, розрахункові), так і неявні (альтернативні) витрати.

Явні (розрахункові) витрати - це виражені в грошовій формі фактичні витрати, обумовлені придбанням і витратою різних видів економічних ресурсів у процесі виробництва й обігу продукції, товарів або послуг.

Альтернативні (неявні) витрати означають  упущену вигоду підприємства, що воно одержало б при виборі виробництва  альтернативного товару, за альтернативною ціною, на альтернативному ринку й т.д.

Під витратами ми будемо розуміти явні (фактичні, розрахункові) витрати  підприємства, а під витратами  зменшення коштів підприємства або  збільшення його боргових зобов'язань  у процесі господарської діяльності. Витрати означають факт використання сировини, матеріалів, послуг. Лише в момент реалізації підприємство визнає свої доходи й пов'язану з ним частина витрат - витрати.

Витрати, як правило, приймають форму  відтоку або зменшення активу. Витрати зізнаються у звіті про  прибутки й збитки на підставі безпосереднього зв'язку між понесеними витратами й надходженнями по певних статтях доходу. Такий підхід називається відповідністю витрат і доходів. Виходячи із цього в бухгалтерському обліку всі доходи повинні співвідноситися з витратами на їхнє одержання, називаними витратами. З погляду техніки обліку, це полягає в тому, що витрати повинні накопичуватися на рахунках "Матеріали", "Амортизація", "Розрахунки по оплаті праці" і т.д., потім на рахунках "Основне виробництво", "Готова продукція" і не списуватися на рахунки реалізації доти, поки продукція, товари, послуги, з якими вони зв'язані, не будуть реалізовані, оскільки лише в момент реалізації організація буде визнавати свої витрати.

Серед якісних показників діяльності підприємства важливе місце займає такий показник, як собівартість продукції. У ньому як синтетичному показнику відображаються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності організації. Від рівня собівартості продукції залежить розмір прибутку й рівень рентабельності. Чим економічніше організація використає трудові, матеріальні й фінансові ресурси при виготовленні виробів, виконанні робіт і наданні послуг, тим значніше ефективність виробничого процесу, тим більше буде прибуток.

У цей час склад витрат, що включають  у собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, насамперед, положенням «Про склад витрат по виробництву й реалізації продукції (робіт, послуг), що включають у собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховують при оподаткуванні прибутку».

Навіть із простого перерахування  витрат, що складають, утворюючу собівартість продукції (робіт, послуг), видно, що вони не однакові не тільки по своєму складі, але й за значенням у виготовленні продукту, виконанні робіт і послуг. Одні витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів, оплата праці робітників й ін.), інші - з керуванням й обслуговуванням виробництва (витрати на зміст апарата керування, на забезпечення виробничого процесу необхідними ресурсами, на зміст основних коштів у робочому стані й т.д.), а треті, не маючи безпосереднього відношення до виробництва, все-таки по чинному законодавству включаються у витрати виробництва (відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, соціальні потреби населення й ін.). Крім того, частина витрат прямо включається в собівартість конкретних видів готових виробів, а інша частина, у зв'язку з виробництвом декількох видів продукції, - побічно. Тому для ефективної організації управлінського обліку необхідно застосовувати економічно обґрунтовану класифікацію витрат по певних ознаках. Це допоможе не тільки краще планувати й ураховувати витрати, але й точніше їх аналізувати, а також виявляти певні співвідношення між окремими видами витрат й обчислювати ступінь їхнього впливу на рівень собівартості й рентабельності виробництва.

В управлінні метою будь-якої класифікації витрат є надання допомоги керівникові  в прийнятті правильних, обґрунтованих  рішень, оскільки менеджер, приймаючи  рішення, повинен знати, які витрати й вигоди вони за собою спричинять. Тому суть процесу класифікації витрат - це виділити ту частину витрат, на які може вплинути керівник.

Практика організації управління в економічно розвинених країнах  передбачає різні варіанти класифікації витрат залежно від цільової настанови, напрямків обліку витрат. Споживачі внутрішньої інформації визначають такий напрямок обліку, яке їм потрібно для забезпечення інформацією з досліджуваної проблеми.

Важливим моментом в управлінській  діяльності є процес прийняття рішень, у ході якого визначаються тактика й стратегія розвитку підприємства. У цих цілях витрати підприємства, як підрозділяються на явні й альтернативні, релевантні й не релевантні, ефективні й неефективні.

Для прийняття управлінських рішень важливе значення має їхній підрозділ на явні й неявні (альтернативні).

Явні – це передбачувані витрати, які повинне нести підприємство при виконанні виробничої й комерційної діяльності.

Витрати ж, обумовлені відмовою від  одного товару на користь іншого, називають альтернативними (неявними) витратами. Вони означають упущену вигоду, коли вибір однієї дії виключає поява іншої дії. Альтернативні витрати виникають у випадку обмеженості ресурсів. Альтернативні витрати іноді називають додатковими.

Залежно від специфіки прийнятих рішень витрати підрозділяються на релевантні й не релевантні. Релевантними (тобто істотними, значними) витратами можна вважати тільки ті витрати, які залежать від розглянутих управлінських рішень. Зокрема, витрати минулих періодів не можуть бути релевантними, оскільки вплинути на них уже не можна. У той же час, неявні витрати (упущена вигода) релевантні для прийняття управлінських рішень.

На результати прийнятих рішень істотний вплив може зробити розподіл витрат на ефективні й неефективні.

Ефективні – це продуктивні витрати, у результаті яких одержують доходи від реалізації тих видів продукції, на випуск яких були зроблені ці витрати. Неефективні - це витрати непродуктивного характеру, у результаті яких не будуть отримані доходи, тому що не буде зроблений продукт. Неефективні витрати - це втрати на виробництві. До них ставляться втрати від браку, простоїв, недостачі й псування товарно-матеріальних цінностей й ін. Обов'язковість виділення неефективних витрат трактується тим, щоб не допустити проникнення втрат у планування й нормування.

Будь-яке підприємство, що прагне максимізувати  свій прибуток, повинне так організувати своє виробництво, щоб витрати на одиницю продукції, що випускається, були мінімальні. Виходить, і прийняті рішення повинні орієнтуватися на завдання мінімізації витрат. У виконанні цього завдання важливе значення надається процесу прогнозування, у ході якого витрати підприємства розглядаються в короткостроковому й довгостроковому періодах.

У короткостроковому періоді окремі фактори виробництва не змінюються: їх називають постійними (фіксованими) факторами. До них, як правило, ставляться такі ресурси, як промислові будинки, верстати, устаткування. Однак це може бути й земля, послуги менеджерів і кваліфікованих кадрів. Економічні ресурси, які міняються в процесі виробництва, уважають змінними факторами. У середньостроковому періоді можуть мінятися всі вводити фактори, що, виробництва, але базові технології залишаються без змін. У ході ж довгострокового періоду можуть змінюватися й базові технології.

Прийняті управлінські рішення  не можуть бути здійснені, якщо вони не будуть мати безпосереднього зв'язку із процесом планування, у ході якого  передбачувані витрати, пов'язані  з виконанням виробничої й комерційної  діяльності, розглядаються з погляду можливостей їхнього охоплення планом. У цих цілях витрати підприємства підрозділяються на плановані й не плановані.

До планованого ставляться продуктивні витрати підприємства, обумовлені його господарською діяльністю й передбачені кошторисом витрат на виробництво. Вони відповідно до норм, нормативами, лімітами й кошторисами включаються в планову собівартість продукції.

Не плановані – це непродуктивні витрати, які не є неминучими й не випливають із нормальних умов господарської діяльності підприємства. Ці витрати вважаються прямими втратами й тому до кошторису витрат на виробництво не включаються. Вони відображаються тільки у фактичній собівартості товарної продукції й на відповідних рахунках у бухгалтерському обліку. До них ставляться втрати від шлюбу, простоїв й ін. Їхній відособлений облік сприяє здійсненню мір, спрямованих на їхнє попередження.

В управлінському обліку важливе значення має класифікація витрат залежно  від їхнього відношення до діючим на підприємстві нормам, нормативам, лімітам і стандартам. По даній ознаці всі витрати, що включають у собівартість продукції, групуються в розрізі встановлених норм, що діють на початок поточного місяця, і по відхиленнях від діючих норм, що виникли в процесі виробництва. Такий розподіл витрат лежить в основі нормативного обліку і є найважливішими коштами поточного оперативного контролю за рівнем витрат виробництва.

 

2. Аналіз непродуктивних  витрат та його значення

Сучасні умови господарювання дещо змінили уяву про суть непродуктивних витрат і втрат. Непродуктивні витрати є характерними для загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Іншими словами, вони властиві як для виробничої собівартості, так і для витрат періоду. Склад їх у структурі загальновиробничих, адміністративних та витрат на збут практично однаковий, за незначними відмінностями, що властиві витратам на збут продукції.

До загальновиробничих витрат непродуктивного  характеру належать:

1) витрати на транспортне обслуговування  начальників цехів, виконробів, майстрів, зокрема на утримання та експлуатацію службових легкових автомобілів, що перебувають на балансі підприємства чи організації (орендуються) та обслуговують начальників цехів, виконробів, майстрів, включаючи:

— вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів;

— витрати на стоянку легкових автомобілів, їх паркування;

2) інші загальновиробничі витрати,  які не відносяться до валових  витрат у податковому обліку (службові  відрядження понад норми, передбачені  діючим законодавством, затрати на підготовку кадрів понад встановлений ліміт (2 відсотки від фонду оплати праці звітного періоду) та інші).

Щодо непродуктивних адміністративних витрат, то до них належать ті ж самі, що й до загальновиробничих, лише з  тією відмінністю, що стосуються вони працівників апарату управління (адміністрації), а не загальновиробничого персоналу.

Перелік непродуктивних витрат на збут у загальній своїй масі ідентичний попереднім, однак стосується працівників  відділу збуту підприємств та організацій. Крім вище перелічених витрат, що належать до непродуктивних, сюди включаються ще й представницькі витрати понад встановлені норми (2 відсотки від оподатковуваного прибутку за попередній звітний період).