Аналіз джерел формування фінансових ресурсів підприємства

Отже, можемо зробити висновок, що підприємство використовує в основному  власні ресурси. Така ситуація склалася через те, що, внаслідок низької  платоспроможності підприємства, йому надзвичайно складно задіяти  зовнішні джерела фінансуванні ні у  вигляді кредиторської заборгованості (комерційних кредитів постачальників, ні, тим більше у вигляді банківських  кредитів, які повністю відсутні у  складі джерел фінансування діяльності підприємства. Проведемо аналіз зовнішніх джерел фінансових ресурсів. Розіб'ємо для початку всі залучені кошти на довгострокові   і поточні. Склад залучених ресурсів приведений у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Структура позикових ресурсів ТОВ "Імпеданс"

Показник	2009	2010	2011
Запаси	2957,6	1971,8	1535,1
приріст (збиток), тис. грн.	-	-985,8	-436,7
Виручка від реалізації продукції, тис. грн.	2565	2691,9	2907,8
приріст (збиток), тис. грн.	-	126,9	215,9

 

Перше, що можна констатувати, так це незначну частку довгострокових зобов'язань підприємства. Така ситуація є характерною для української економіки перехідного періоду. Банки й інші кредитодавці дуже неохоче йдуть на довгострокове надання коштів у який би то не було формі. Пов'язано це в першу чергу з дуже високими ризиками при довгостроковому кредитуванні. Ситуація обтяжується ще і нестабільністю економічної ситуації в країні плюс часті зміни в законодавчому полі країни. Останнім часом можна говорити про певну стабільність економіки України, але негативні очікування все одно залишаються.

З загальних тенденцій  можна відразу відзначити високі темпи росту залучених коштів у 2010 році, різкий спад у 2011 році (табл.2.7).

 

 

Таблиця 2.7

Динаміка зовнішніх джерел фінансових ресурсів досліджуваного підприємства

Показник	2009	2010	2011
Запаси	2957,6	1971,8	1535,1
приріст (збиток), тис. грн.	-	-985,8	-436,7
Виручка від реалізації продукції, тис. грн.	2565	2691,9	2907,8
приріст (збиток), тис. грн.	-	126,9	215,9

 

Причому за 2011 рік обсяг залучених коштів зменшився в шість разів, на противагу тому, що в попередньому році ця категорія ресурсів підприємства виросла майже вдвічі.

Саме по собі збільшення залучених коштів ще не говорить про  негативні тенденції в роботі підприємства. Якщо це відбувається за рахунок короткострокових банківських  кредитів, то - це нормальне явище  в роботі   підприємства. Багато які успішно діючі вітчизняні і закордонні підприємства вдаються у процесі своєї діяльності до численних короткострокових і довгострокових банківських кредитів. Значно гірше  йдуть справи в підприємства, якщо збільшення залучених коштів відбувається за рахунок росту кредиторської  заборгованості.

Розглянемо докладніше структуру  поточних зобов'язань ТОВ "Імпеданс" (табл.2.8).

Таблиця 2.8

Показник	2001		2002		2003
	тис. грн.	доля, %	тис. грн.	доля, %	тис. грн.	доля, %
Короткострокові кредити  банків	0	0,0	0	0,0	0,00	0,0
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	0	0,0	0	0,0	0,00	0,0
Векселі видані	0	0,0	0	0,0	0,00	0,0
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	104,3	13,3	272,6	12,1	126,10	34,1
Поточні зобов'язання по розрахункам	0	0,0	0	0,0	0,00	0,0
по отриманим авансам	548,8	69,8	1804	80,2	90,10	24,4
з бюджетом	35	4,4	110,3	4,9	45,10	12,2
Продовження табл.2.8
по позабюджетних платежах	0	0,0	0	0,0	6,60	1,8
по страхуванню	28,6	3,6	17,3	0,8	26,60	7,2
з оплати праці	68,4	8,7	33,6	1,5	65,10	17,6
з учасниками	0	0,0	0	0,0	0,00	0,0
по внутрішнім розрахункам	0	0,0	0	0,0	0,00	0,0
Інші поточні зобов'язання	1,7	0,2	10,9	0,5	10,40	2,8
Всього	786,8	100	2248,7	100	370	100

 

Як бачимо, значну частину  поточних зобов'язань складає кредиторська   заборгованість. Помітна частка належить також заборгованості по оплаті праці  і по розрахунках з бюджетом. У  той же час у графі "Короткострокові  кредити банків" стоять нулі, що означає  ситуацію, коли залучені кошти сформовані нецивілізованим шляхом.

З загальних тенденцій  слід зазначити ріст кредиторської  заборгованості за товари, роботи, послуги, що, незважаючи на зменшення частки в поточних зобов'язаннях, росте (і  чималими темпами в абсолютному  вираженні).

Єдине зовнішнє джерело – поточні зобов’язання – у вигляді кредиторської заборгованості являється нестабільним по своїй природі і різко зменшилося за останній рік.

Отже, по джерелам фінансування даного підприємства можна говорити про те, що воно практично переходить на самофінансування. Частка зовнішніх джерел у фінансуванні підприємства низька і має тенденцію до зниження. Така ситуація вказує на те, що постачальники і комерційні банки низько оцінюють його надійність як партнера, через що поставки проводять в основному по передоплаті. Через це підприємство постійно вимушене скорочувати запаси що, зрозуміло, призведе до перебоїв у виробництві та скорочення його обсягу.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.1.Напрямки удосконалення  вибору джерел формування фінансових ресурсів підприємства

 

Важливу роль відіграє вибір  джерел фінансових ресурсів підприємства, який в ринкових умовах значно розширюється.  Однак  підприємства на практиці не всі джерела в змозі використовувати. Зокрема це пов'язано з відсутністю  підтримки в: Україні з боку держави  вітчизняного підприємництва, малого та середнього бізнесу, неможливістю одержання  державних субсидій: невигідністю користування кредитами комерційних банків України  з причини високих, іноді навіть нереальних відсотків і орієнтування комерційних банків на короткострокове  кредитування ( 3-6 місяців).

Найбільшим за величиною  джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства виступають доходи від його господарської та іншої діяльності. Переважна більшість  підприємств має три основних види доходів: звичайний, капітальний, дивідендний.

Звичайний доход (прибуток) – формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства.

Капітальний   доход  – це   доход   від   перепродажу   (реалізації) підприємством різних активів (нерухомості – землі, майна; фінансових активів – акцій та облігацій тощо) після певного періоду їх використання. Якщо підприємство купує акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом (міжфірмовими дивідендами).

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному  рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність  власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним  кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і  сплати певного відсотку (кредитної  ставки). Проте останнє вимагає  ретельного економічного обґрунтування  доцільності (ефективності) залучення  такої форми позички[5, c. 36-38].

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих  випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова  допомога в грошовій або натуральній  формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також  спеціальних фондів. Розрізняють  прямі та непрямі субсидії. Через  прямі субсидії держава стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення у ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості  національної економіки країни в  цілому, але є недостатньо прибутковим  для відповідних підприємств. Вони спрямовують перш за все в нові перспективні галузі економіки і  малорентабельні виробництва. Непряме  субсидування тих чи інших підприємств  здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових ресурсів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок  перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості  обігу та формування необхідного  обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів фінансових ресурсів підприємства.

На підприємствах мають  місце перш за все поточні витрати  фінансових (грошових) коштів, які у  процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

Доцільним було б використання такого джерела фінансових ресурсів підприємства, як лізинг, особливо при  здійсненні інвестування капіталу. Це джерело фінансових ресурсів мало використовується в Україні, хоча несе в собі значні потенційні можливості.

Не отримали широкого використання в Україні і можливі різноманітні напрямки використання фінансових ресурсів підприємств. Найважливішими причинами  цього є: невигідність інвестування фінансових ресурсів підприємства на сучасному етапі в будь-яке  виробництво, за умов недосконалої податкової політики держави, відсутності підтримки  державою власних виробників продукції; а як наслідок орієнтуванням більшості  українських бізнесменів на посередництво  в торгівельних операціях, що в цілому зменшує можливості національної економіки  виробляти національний продукт, не кажучи вже про його збільшення.

Для досягнення стійкої моделі формування і використання фінансових ресурсів підприємств пріоритетність повинна надаватись внутрішнім фінансовим ресурсам. Побудова оптимальної моделі пов'язана із залученням зовнішніх  ресурсів шляхом акціонування та кредитування[1, c. 32].

 

3.2. Оптимізація   джерел   фінансових ресурсів підприємства

 

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним  із найважливіших завдань фінансів цих структур. За умов ринку фінансові  ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних  коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому методики, прийнятті в світовій практиці щодо оптимізації структури  фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності  розвинутого ринку цінних паперів  та статистики про нього. В Україні  питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для  фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке  залежить від періоду обігу активів  та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над  іншими і має деякі особливості  формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства. Іншим видом фінансування є внутрішнє – за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов’язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб’єктами господарювання. 
Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою: