Загальна характеристика екологічно стану Луганської області

Донецький район в Україні  найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість  будівельних матеріалів. У сільському господарстві домінує приміський тип  господарювання. Провідна галузь району – вугільна промисловість. Тут видобувають  коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній  промисловості базується потужна  електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які  дають до третини всієї електроенергії країни (Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов’янська, Старобешівська, Штерівська). Прокатне машинобудуваня забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові, тепловози – Луганськ. Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн. гектарів. З них близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35% - під кормовими.

Промисловими вузлами  району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакіївський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.

До Луганського промислового вузла входять Луганськ і навколишні селища. Виробничу спеціалізацію  вузла складають транспортне (тепловозобудівний  завод), а також важке машинобудування, виробництво інструментів, верстатів, деталей до автомобілів і сільськогосподарських машин, санітарно-технічного обладнання, труб.

Легка промисловість представлена швейною, текстильною, взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова  промисловість (молочна, м’ясна і кондитерська).

До Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов, Алчевськ, Брянка, Первомайськ та інші. Розвинута вугільна та коксохімічна промисловість, чорна металургія. машинобудування, будівельна індустрія. Є підприємства легкої та харчової промисловості.[3]

Народногосподарський комплекс включає головні функціональні  ланки промислового і агропромислового комплексів та транспортну систему. Область дає країні 10% вугілля, в  сукупній валовій продукції промисловості  і сільського господарства співвідношення становить 87,6% та 12,4% . 

1.4.2. Промисловість

В галузевій структурі  промисловості провідне місце посідає  паливна(27,3% товарної продукції), в тому числі вугільна(19,2%). Кам'яне вугілля  видобувають 9 виробничих об'єднань, у  складі яких 94 шахти і шахтоуправління, системи збагачувальних фабрик. Деякі  пласти в Донбасі вже відпрацьовані, тому видобуток вугілля в останні  роки дещо зменшився. В області діють  Штерівська і Лисичанська ДРЕС, а також ряд потужних ТЕЦ. З введенням у дію Лисичанського нафтопереробного заводу в Луганській області створено нафтопереробну галузь. На машинобудівний комплекс припадає 24% промислової товарної продукції. Наявність енергетичної бази, чорної металургії та висококваліфікованих кадрів сприяли розвиткові цієї галузі, головним чином металоємних виробництв (транспортна і вугільна машинобудування, виробництво устаткування для металургійних, хімічних та інших галузей промисловості ).

Значно розвинулися нафтохімічні і хімічні комплекси, які посідають третє місце за своїм значенням і питомою вагою в господарському комплексі області. Виробляють азотні добрива, кальциновану та каустичну соду, барвники, капролактам, синтетичні смоли, отрутохімікати, склопластики та інше. Провідні підприємства цих комплексів, для яких характерний високий рівень територіальної концентрації, розміщенні в Лисичансько-Рубіжанському промисловому вузлі.

На базі місцевого коксівного вугілля в області розвинулася чорна металургія (Комунарський металургійний комбінат, Сахановський феросплавів і Луганський трубний заводи).

Доповнюють комплекс провідних  галузей важкої промисловості виробництва  будівельних матеріалів, легка, лісова і деревообробна, поліграфічна, харчова  промисловість. Промисловість будівельних  матеріалів (віконне скло, цегла, керамічна  плитка, силікатні стінові блоки, залізобетоні конструкції тощо) набула значного розвитку завдяки наявності  місцевої сировинної бази і великої  потреби в її продукції з боку галузей важкої промисловості і  житлового будівництва. Основні  центри: Луганськ, Лисичанськ, Рубіжне, Комунарськ, Антрацит. Легка промисловість представлена виробництвом вовняних, напіввовняних тканин, трикотажної білизни, взуття та інше. Серед галузей речової промисловості – важливої ланки агропромислового комплексу – значне місце посідає м'ясна (Луганськ, Стаханов, Лисичанськ), молочна, олійно-жирова, кондитерська та інші галузі.  

1.4.3 Агропромисловий  комплекс

Агропромисловий комплекс Луганської області включає сировину, переробну  і обслуговуючі ланки. Основна сфера  його – сільське господарство, яке  спеціалізується на виробництві  зернових і олійних культур у  поєднанні з тваринництвом молочно-м'ясного напряму. Навколо промислових центрів  розвинуті агропромислові приміські  комплекси. В області високий  рівень сільськогосподарської освоєності земель. Зрошується 96,4 тис. га (зрошувальні системи: Станічно-Луганська, Краснодонська, Теплівська, Лисичанська, Новокиївська).

В галузевій структурі  сільського господарства переважає  тваринництва(64% валової продукції): молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво; на півдні і сході  – вівчарство, конярство. Допоміжні  галузі тваринництва – бджільництво, кролівництво, рибництво.

Близько 50% всієї посівної площі – під зерновими культурами (озима пшениця, кукурудза а також  ярий ячмінь, зернобобові ). Серед технічних  культур провідною є соняшник. Розвивається садівництво, виноградарство. Значні відміни в природних ресурсах, розміщені населення і промисловості  зумовили зональну сільськогосподарську спеціалізацію: в північних районах  – м’ясо-молочне скотарство, свинарство, зернове господарство, виробництво  соняшнику, в центрі приміських районах  – птахівництво, овочівництво, садівництво, в південних – молочно-м'ясне скотарство, вирощування зернових культур, соняшнику. В області сформувалася м’ясопромислові, молокопромислові, зернопромислові, плодоовочепромислові, олійно-жирові агропромислові спеціалізовані комплекси.

1.4.4 Транспортна  мережа

Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень область  займає одне з провідних місць  у країні. Основна роль за цим  показником належить залізничному транспорту. Довжина залізниць загального користування 1192 км., густота – 146 км на 1000 км кв. Найавжливіші магістралі, що проходять територією області: Луганськ-Москва, Луганськ-Київ, Харків-Волгоград, Куп’янськ-Дебальцеве, Дебальцеве-Ровеньки-Лиха, Дебальцеве-Луганськ-Міллерово. Найбільші залізничні вузли: Попасна, Родакове, Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине.

Друге місце за обсягами перевезень в Луганській області посідає  автомобільний транспорт. Довжина  автомобільних шляхів становить 5,6тис.км, у тому числі з твердим покриттям  – 5,3тис.км, густота – 209,7 км на 1000 км кв. Територією області проходять  такі автомагістралі: Москва-Ростов-на-Дону, Луганськ-Донецьк, Луганськ-Ростов-на-Дону та інші.

У Луганську та Сєвєродонецьку – аеропорти. Територією області проходять магістральні газопроводи Ставрополь-Москва, нафтопроводи Грозний-Лисичанськ [2].

 
Розділ  ІІ. Рослинний світ

Євразійська степова  область

Аналізуючи кліматичні, грунтові, геологічні та інші умови навколишнього середовища Луганської області, можна зробити висновок, що досліджувана область знаходиться в степовій зоні тому рослини цієї зони в основному будуть ксерофітами-рослини, які здатні витримувати високі температури і часті посухи.

Степи в Україні в доагрокультурний час займали ²/₃ сучасної території. Сьогодні їх частка становить щонайменше 40% загальної площі держави. Степ являє собою особливий тип рослинності з переважанням багаторічних ксерофітних (посухостійких) дернинних трав, переважно злаків (ковила, костриця, житняк та інші), осокі різнотрав’я, що формуються в умовах рівнинного рельєфу та помірно континентального клімату на чорноземних та каштанових грунтах.[4]

Cтепова зона України є частиною Євразіатської степової області, яка простяглася широкою смугою від пониззя Дунаю до передгір’я Алтаю й далі на схід через Північну Монголію до Великого Хінгана. На Україні вона на півночі межує з Лісостепом і простягається на південь до передгірного Лісостепового Криму, а на останній території доходить до берегів Чорного та Азовського морів. Ліси в межах цієї зони на Україні поширені на Донецькому кряжі в зв’язку з його значним підвищенням, де починає проявлятися вертикальна зональність. Степова частина України входить до складу Схілноєвропейської (Понтичної) провінції Європейсько-Азіатської степової області або до Причорноморської (Понтичної) степової провінції Причорноморсько-Казахстанської степової підобласті Європейсько-Азіатської степової області.

Причорноморська (понтична) степова провінція займає територію на південь від лісостепу України до північного узбережжя Чорного й Азовського морів і через Перекоп простягається до передгір’я Криму.На плакорних степах до їх розорювання переважалли дернинні злаки, як от: ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.), ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.), на сході - ковила Залеського (Stipa zalesskii Wilensky-S. rubentiformis P. Smirn), костриця борозниста-типчак ( Festuca sulcata Hack.), староколос прибережний (Zerna riparia (Rehm.) Nevsi-Bromus riparius Rehm) та інші. Із різнотрав’я – півонія (воронець) вузьколиста (Paeonia tenuifolia L.), кермек широколистий (Limonium latifolium (Sm.) Ktze.), катран татарський (Crambe tataria Sebeok.), шавлія поникла (Salvia nutans L.), шавлія австрійська (Salvia austriaca Jacq.) та інші. В смузі полиново-злакових степів поширені фітоценози з перевагою житняка гребінчастого (Agropyron pectiniforme Roem. et Schult), полину Бошняка (Artemisia boschniakiana (Bess.) DC), полину кримського (Artemisia taurica Willd.) тощо.

У межах Причорноморської (Понтичної) провінції на різних варіантах чорноземних грунтів характерна наявність ендемічних видів, про які говориться під час характеристики видів округів.

У межах Причорноморської (Понтичної) провінції Є.М. Лавренко (1947) виділяє дві підпровінції – Приазовсько-Чорноморську та Середньодонську.

Приазовсько-Чорноморська степова підпровіція. Ця підпровінція охоплює територію степової зони від пониззя Дунаю на заході до Сіверського Дінця на сході, а також степову частину Кримського півострова. Для України виділяють в цій підпровінції три смуги (підзони): різнотравно-типчаково-ковилових степів, тимпчаково-ковилових степів і полиново-злакових степів.

Смуга різнотравно-типчаково-ковилових степів, займає північну частину степової зони. Південна межа її з заходу на схід проходить від м. Болграда на с. Ново-Іванівку, верхів’я лиману Сасик, далі прямує до Дністра і по правому березі піднімається до Олонештів, звідки прямує на с. Комітернівське, Нова Одеса, на південь від нового Бугу на м. Кривий Ріг, с. Лошкарівка, м. Нікополь, тут переходить на лівий берег Дніпра й прямує на Кам’янку Дніпровську, Верхній Рогпчик, Великий Токмак, а далі повертається на села: Чернігівку, Єлізаветівку, Софіївку й спускається до Азовського моря в оайоні Білосарайської коси. Вузьку смугу вона також займає в південній частині Степового Криму, де теж пов’язана з початком проявлення зональної вертикальності.