Загальна характеристика екологічно стану Луганської області

Зміст 

 

Вступ

Розділ І. Місце області  в загальному адміністративно-територіальному  районуванні України

1.1 Фізико-географічне положення

1.2 Населення і трудові  ресурси

1.3 Природні умови і  ресурси

1.3.1 Геологічна структура  та корисні копалини

1.3.2 Рельєф та ландшафт

1.3.3 Кліматичні умови

1.3.4 Водні ресурси

1.3.5 Земельні ресурси

1.3.6 Біологічні ресурси

1.4 Народногосподарський  комплекс

1.4.1 Місце області в  економічному районуванні

1.4.2 Промисловість

1.4.3 Агропромисловий комплекс

1.4.4 Транспортна мережа

Розділ ІІ. Рослинний світ

Розділ ІІІ. Аналіз антропогенного навантаження на екосистему

3.1 Екологічна криза Донбасу,  як промислового району України

3.2 Загальна характеристика  екологічно стану Луганської  області

3.2.1 Екологічна ситуація  в сільськогосподарських районах  області

3.2.2 Стан водних ресурсів  у області

3.3 Проблеми які виникають  внаслідок закриття шахт

3.4 Розрахунок коефіцієнту  екологічної стійкості ландшафту

Розділ ІV. Раритетні види флори. Природно-заповідний фонд

4.1 Загальна характеристика  природоохоронного стану в області

4.2 Раритетні види флори  занесені до Червоної книги  України

4.3 Луганський природний  заповідник

Розділ V. Загальна оцінка стану  охорони рослинного світу та шляхи  його покращення

Висновок

Список використаної літератури  

 

 
Вступ

В даній курсовій роботі досліджується  стан рослиного покриву, аналізуються та обгрунтовуються заходи, щодо охорони флори Луганської області.

Вивчення та аналіз рослинного покриву є актуальним питанням сьогодення. Адже зелені, або автотрофні, рослини (як вищі так і нижчі) мають велике значення в природі і в житті  людини. В процесі фотосинтезу, використовуючи світлову (кінетичну) енергію Сонця  і завоюючи з повітря вуглекислий газ та вбираючи з грунту воду з неорганічними речовинами, вони утворюють величезну масу органічних речовин, що йдуть на живлення тварин та харчування людини. Отже, зелені рослини, акумулюючи в створених ними органічних речовинах кінетичну енергію Сонця, забезпечують життя всього живого на Землі і разом з тим є важливим джерелом енергетичних ресурсів, які використовує людина для своїх потреб.

У житті і практичній діяльності людини рослини також відіграють важливу й різноманітну роль. Вони є джерелом харчування, з них виготовляють одяг і ліки, меблі, знаряддя праці, будують житло, та інші споруди тощо.

Метою даної курсової роботи є аналіз антропогенного навантаження на текосистему Луганської області. Нами буде дана загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його покращення.

 

Територіальний  поділ Луганської області

 
Розділ  І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному районуванні  України

1.1 Фізико-географічне  положення

Луганська область лежить у басейні середнього течії Сіверського  Дінця. Межує на півночі з Бєлгородською  і Воронежською, на сході й півдні з Ростовською областями РФ, на південному заході і заході- з Донецькою, на північному заході – з Харківською областями України. Площа 26.7 тис. км кв.(4.4% території України). Населення 2861,3 тис. чол. Центр – м. Луганськ. В області – 18 районів, 37 міст, у тому числі 14 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу, 794 сільські населенні пункти. [1] В історико-географічному районуванні Луганська область відноситься до Слобожанщини (Слобідська Україна).

Слобожанщина (Слобідська Україна)- історична назва сучасної території  південно-східної України. Цю колись малолюдну територію з середини ХVI ст. почали освоювати українські поселенці з Правобережної і  Лівобережної частин Дніпра, Галичини й Волині. У 60-х роках XVIIст. українські і російські поселенці заснували чотири слобідські козацькі полки- Охтирський, Острогозький, Сумський і Харківський. За переписом на Слобожанщині українці становили 64,2%, росіяни- 35,4%. Слобожанщина за культурно-побутовими особливостями має багато спільного з Полтавщиною- сусіднім етнографічним районом. Саме з Полтавщини і Лівобережжя прибула значна частина переселенців у Слобідську Україну.[2]

1.2 Населення  і трудові ресурси

Під населенням (народонаселенням) розуміють сукупність людей, які  живуть у межах певної території. Інтенсивне заселення Луганської області  розпочалося ще у XIX ст. у зв’язку  з швидким розширенням торговельного  землеробства та розвитком гірничодобувної  промисловості. Перед Першою Світовою Війною найгустіше були заселені райони лісостепої зони, найменш заселеною залишалася частина степової зони.[2]

За густотою населення  окремі території України істотно  відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше – Чернігівська. Досить низька густота населення  в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене  населення на території таких  областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька. Понад 80% населення є  міськими жителями в Луганській і  Дніпропетровській областях. Спостерігаються  значні територіальні відмінності  в розподілі населення зайнятого  в народному господарстві по окремих  регіонах. Так, у Донецькій області  цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій-370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у  народному господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської області. [3]

У національному складі переважають  українці (52,8%) та росіяни (43,8%). Проживають також білоруси, євреї, татари та інші. Середня густота населення -107,2 чол. на 1 км кв. Найгустіше (245 чол. на 1 км кв.) заселенна пд. частина області. Луганська область відзначається високим рівнем урбанізації. Кількість міських жителів 1991 зросла проти 1939 у 2,1 раза і становить 25099 тис. чол. (87% всього населення), більше половини з них проживає у великих містах. Характерною особливістю Луганської області є наявність великої кількості малих міст (25), в них проживає 20,8% міського населення, та селищ міського типу (108; 11,7% ), в яких проживає 17,9% міського населення . В області значні внутріобласні міграції населення, насамперед у пд. районах, у Стаханово-Комунарській, Лисичансько-Рубіжанській , Ворошиловградській агломераціях, а також між ними та їхнім оточенням. Виділяють Краснодонську, Краснолуцьку, Ровеньківську та Свердловську локальні системи розселення. Найбільші міста: Ворошиловград, Северодонецьк, Комунарськ, Лисичанськ, Красний Луч, Стаханов; середні – Свердловськ, Рубіжне, Антрацит, Ровеньки, Брянка, Краснодон, Первомайськ. Більша частина трудових ресурсів зайнята у сферах матеріального виробництва (в промисловості-46%, с/г-6,3%, будівництві-5,6%, на транспорті-5,3%).[1]

1.3 Природні  умови і ресурси

Основу природоресурсного потенціалу України становлять земельні ресурси, мінеральні та лісові.

Комплекса структура природоресурсного потенціалу по Україні

(за В. Руденком)