Вища освіта та Болонський процес

• фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;
• незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;
• відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

      Отож, для визначення кваліфікації необхідно  знати:

• перелік параметрів (найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;
• значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від інших кваліфікацій, пов’язаних з цією професією.

      Термін  “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.

      Таким чином у визначені кваліфікації мають місце розбіжності.

      Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.

      Для вищої освіти у контексті Болонського  процесу найбільше значення має  той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду.

      “Професійна”  кваліфікація більш об’ємна, ніж  “освітня” за рахунок “набору  обов’язків”. Однак за рахунок цих  же “обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об’єму та складності завдань обумовлюються “обов’язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.

      Випускник вищого навчального закладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.

      Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці.

      Не  зважаючи на розбіжності зазначені  вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів.

      Серед проблем сучасної вищої школи  в Україні виділяється питання  співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в  академічному плані, і професійної освіти, що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.

      Освітньо-кваліфікаційний  рівень вищої освіти в Україні  формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить до проблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації» у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства.

     Перегляд  статусу кваліфікацій в українській  освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового «розподілу» настав час перейти до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці.

      Вища  школа готує випускника не до конкретного  робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах про вищу освіту. Потенційний роботодавець повинен пізнавати в першу чергу запис, що відповідає номенклатурі професій (спеціальностей), які затребувані на ринку праці.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Принципи, шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти

      Структура вищої освіти України за своєю  ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.

Для входження  України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в  системі вищої освіти:

• широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;
• систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;
• державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);
• загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;
• законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;
• систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;
• законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
1. забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;
2. забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
3. сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містять інформацію, яка:

• у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;
• подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;
• розкриває положення щодо формування змістовних модулів.

      Для вищої школи України у контексті  Болонського процесу необхідно:

• привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України “Про вищу освіту” у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;
• привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;
• визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;
• розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;
• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;
• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.
• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;
• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

      Для вищої школи України у контексті  Болонського процесу необхідно  розробити та законодавчо урегулювати  процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

      Політика  в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування  педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

      Програми  якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.

      Подальші  дії для досягнення шести цілей  Болонського процесу: прийняття  системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    Стратегічною  метою Болонського процесу є  створення Європейського простору вищої освіти, конкурентоспроможного та привабливого як для самих європейців, так і для студентів з усіх куточків світу. Європейський простір вищої освіти ґрунтується на міжнародному співробітництві; він має усунути перепони та забезпечити широкий доступ до якісної вищої освіти, що базується на принципах демократії й незалежності університетів, їхньої  наукової  і дослідницької самостійності; активізувати мобільність студентів і науково-педагогічних кадрів; підготувати молодь до активного життя в демократичному суспільстві,  закласти основи для  їх професійної кар’єри й особистого розвитку.    Назва Болонського процесу походить від Болонської декларації, яку 19 червня 1999 р. було підписано Міністрами освіти 29 європейських країн в італійському місті Болонья, де знаходиться найстаріший університет Європи. 

      Гармонізація  архітектури системи європейської вищої освіти є основним завданням  Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

      Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість  цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання; запровадження  кредитної системи; формування системи  контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.