Урбанізація. Її соціальна суть та екологічні наслідки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціальна суть урбанізації

Соціологію міста — галузь соціологічних  знань, яка розкриває конкретні  особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, вивчає соціальні процеси, форми  і інститути урбанізації. Вона виникла  під впливом безпосереднього  зростання міських поселень і  внаслідок загострення соціальних проблем міста. Її становленню сприяли  емпіричні дослідження, що проводились  у США в 20-30-х рр. XX ст. (Р. Парк, Е. Берджес, Р. і X. Лінд, Р. Маккензі).

Теоретичні засади соціології міста  закладені працями М. Вебера "Місто", К. Бюхера і Г. Зіммеля "Великі міста, їх суспільне, політичне та економічне значення", А. Вебера "Зростання  міст в XIX столітті". М. Вебер визначав місто як велике поселення, в якому:

      • відсутнє, взаємне особисте знайомство один з одним;

      • основне населення зайнято неземлеробною працею;

      • має місце різноманітність промислу і наявність ринку;

      • сконцентровані управлінські функції.

Г. Зіммель, вивчаючи особливість міських  форм життя, основну увагу приділив розкриттю основних форм соціальної взаємодії (соціальне розселення, соціальна  диференціація, конкуренція, безтурботне  ставлення особистості до оточуючого світу тощо).

Соціологія міста виділилась в  особливу галузь соціології в США  в межах Чіказької школи (1918 — 1939 рр.). Представники цієї школи вбачали  у місті природну соціальну лабораторію, в якій за допомогою емпіричних методів  можна вивчати "людську природу" і зміст суспільного життя. Міська спільність розглядалась ними у вигляді  складної мозаїки різних соціальних груп, кожна з яких мала претензію  на певну територіальну зону.

Щодо соціологів колишнього СРСР, в тому числі України, то місто  і процес урбанізації стає об'єктом  їх інтересу ще з початку 20-х рр. XX ст. Так, H. П. Анциферов розробив комплексний  підхід до пізнання міста, як єдиного  соціального організму. Широко відомими стали праці Л. А. Веліхова, Е. О. Кабо, Н. А. Мілютіна, С. Г. Струміліна та ін., в  яких робився наголос на необхідності планування не лише окремих підприємств  і галузей, але й розвитку міста. В післявоєнний час вітчизняними соціологами основна увага приділялась  регулюванню зростання крупних  і малих міст, активізації роботи міського транспорту і господарств, раціональному розміщенню продуктивних сил, ролі міграції в розвитку міст. Суттєвий внесок соціологами 70 — 80-х  рр. зроблений у вивчення проблеми відмінностей між містом і селом (праці Н. В. Байкової, Н. А. Сероштана, О. І. Семківа, В. У. Староверова та ін.), в теорію комплексного планування соціально-економічного розвитку міст (Н. А. Аітов, С. З. Шкаратон, Н. О. Победа, Л. О. Олесневич та ін.).

Об'єктом пізнання соціології міста  є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер і інститутів, як поселенська  структура, як основна підсистема в  системі розселення людей, а предметом  вивчення — соціальна сутність, ґенеза, функції, загальні, специфічні і емпіричні особливості міста як соціальної системи.

В основне коло проблем соціології міста входять такі:

• визначення ролі міста в суспільстві  і системі розселення;

• основні причини появи міста  і фактори, що впливають на його розвиток;

• визначення основних підсистем  міста та їх взаємозв'язок;

• соціальна стратифікація міста  та етнічний склад населення;

• особливості міського способу життя і спілкування;

• соціекологія міста та ін.

Основними категоріями, якими оперує соціологія міста, є: "місто", "урбанізація", "міський спосіб життя", "соціальна  структура міста", "специфіка  міського спілкування", "етнічна  інтеграція", "соціальна інфраструктура міста", "субкультура окремих  верств" та ін. Як правило, під містом розуміють цілісну територіальну  одиницю з високою компактністю населення і значним числом мешканців. Американський соціолог Л. Вірт (1897 — 1952 рр.) вважає, що для соціологічних  цілей — місто може бути визначено  як відносно велике, компактне і  постійне поселення соціально гетерогенних індивідів. Місто на відміну від  села забезпечує:

• високий ступінь різноманітності і інтеграції людської діяльності;

• в місті соціальна діяльність вимагає і більш високого культурно-освітнього рівня.

Місто — це одночасно і центр  науки, освіти і найбільш розвиненої культури, це і центр промислового виробництва, це і місце, де сконцентровані основні соціальні групи і  верстви населення. Саме тому суспільство  розвивалось і розвивається через  місто. Історичний досвід засвідчує: на різних етапах суспільного розвитку роль і значення міста як центра економічного, соціально-політичного  і духовного життя суттєво  змінювалось, але при цьому воно завжди зберігало за собою певну  роль в соціальному прогресі.

На основі містоутворюючих і  містообслуговуючих функцій виділяють  такі функціональні групи міст:

• багатофункціональні столичні міста;

• багатофункціональні міста обласних центрів;

• міста — індустріальні центри;

• місцеві організуючі і обслуговуючі центри оточуючих територій;

• транспортні міста;

• міста — оздоровчі центри;

• міста з переважаючим значенням  науково-експериментальних функцій.

В соціологічній літературі мас  місце спроба виділити основні типи міст за чисельністю їх мешканців:

* найкрупніші міста (понад 1 млн.  мешканців);

* крупні міста (від 500 тисяч  до 1 млн. мешканців);

* великі міста (250 — 500 тисяч  мешканців);

* середні міста (100 — 250 тисяч  мешканців);

* невеликі міста (50 — 100 тисяч  мешканців);

* малі міста (20 — 50 тисяч мешканців);

* найменші міста (до 20 тисяч мешканців);

* міські селища.

Сутність другого важливого  поняття, яким оперує соціологія міста, — "урбанізація", можна визначити  як процес зосередження людей у великих  містах, створення специфічної культури великих міст, характерного способу  життя і відповідне їх розповсюдження на все суспільство. Сучасний етап урбанізації  в Україні в цілому характеризується переважним зростанням великих і  крупних міст, міських агломерацій, формуванням урбанізованих зон.

Міський спосіб життя характеризується такими ознаками:

• переважання вторинних контактів: ділових, короткочасових, анонімних  зв'язків;

• зниження значення територіальних спільностей і відмирання сусідських зв'язків і спілкування;

• наявність великої кількості  груп за інтересами і багатоманітність культурних стереотипів, форм проведення вільного часу;

• зменшення соціального значення сім'ї і передача багатьох її функцій  різним інститутам, падіння народжуваності, перетворення великої сім'ї в  нуклеарну, перевищенням смертності над  народжуваністю, послаблення зв'язків  і залежності між родичами;

• зниження ролі традиції в регулюванні  поведінки особистості в результаті підвищення значення формального соціального  контролю в цій галузі;

• нестійкість соціального статусу  індивіда і підвищення соціальної мобільності.

В сучасній зарубіжній і вітчизняній  соціології міста утверджується  системний підхід до вивчення міського поселення. Це передбачає:

• дослідження міста як елемента суспільства і системи розселення;

• дослідження внутрішньої структури  міста, розчленування його на підсистеми і, відповідно, їх взаємозв'язків і  взаємообумовленості;

• дослідження закономірностей  змін, розвитку і функціонування міста  як цілого з певним складом компонентів, зв'язків і відносин.

Глибоке вивчення зазначених проблем  українськими соціологами буде сприяти  підвищенню ефективності управління соціальними  і економічними процесами в містах в умовах перехідного періоду, зняттю соціальної напруги в крупних  містах.

 

 

Екологічні наслідки урбанізації

 

Сучасний побут людини, її житло насичені різноманітними джерелами  небезпеки, які характерні і для  виробничого середовища. Найбільш інтенсивно вони проявляються на урбанізованих  територіях - у містах, селищах.

В результаті виникли урбоекологічні проблеми. Це - збільшення народонаселення на планеті - в середньому на 2% за рік. Для порівняння: у 1800 році в містах мешкало 3% населення планети, у 1900 - вже 13,6, 1950 р. - 30%, 1970 р. - 40, в 1980 р. - 44%, а на кінець 1999 р. близько 65%. З 1750 до 1900 рр. чисельність населення на планеті збільшилася в 2 рази, а видобуток енергетичних ресурсів - у 10 разів. З 1900 рр. до 1970 років чисельність населення зросла ще у 2 рази, а видобуток енергії - в 13 разів. Отже, темпи росту отримання енергії значно випереджають зростання народонаселення.

Міста виникали як сумісні  поселення ремісників, що полегшувало  їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як військові укріплення (фортеці). Проявився процес урбанізації  і в Україні.

Тільки за останні 30 років  частка міського населення в Україні  зросла в 2,2 рази та становила на кінець ХХ ст. близько 70% загальної чисельності  населення. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні  розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято  курс на індустріалізацію народного  господарства. За ці 13 років чисельність  міського населення зросла в 2,4 рази. За 1940-1970 рр. вона зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років вона збільшилось в 1,9 рази. З середини 50-х рр. ХХ ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості  міст і чисельності міського населення  в Україні.

За кількістю великих  міст (з населенням понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з  провідних місць серед країн  світу, таких міст в Україні - 61. Це всі обласні центри, а також  такі міста, як Бердянськ, Керч, Макіївка, Мелітополь та інші. В Україні 5 міст з мільйонним населенням: Київ (2,8 млн.), Дніпропетровськ (1,2 млн), Одеса (1,02 млн), Донецьк (1,05 млн), Харків (біля 2 млн.) та 3 міста, що наближаються до мільйонників: Запоріжжя (820 тис.),

Львів (790 тис.), Кривий Ріг (710 тис.). В останні 30 років для Києва  характерним був інтенсивний  демографічний розвиток: чисельність  його населення зросла майже у 2,5 рази. Сучасне місто надає своїм  жителям багато переваг економічного, соціального характеру, а саме: наявність  місць роботи та можливість вибору роботи; зосередження закладів науки  та культури; надання висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя; розвиток міжнародної  та регіональної культури.

У величезних містах виникають  процеси, які є предметом вивчення урбоекології, до складу якої входять медична, інженерна, технічна, архітектурна, будівельна екологія. Ці науки вивчають зв'язки, сукупності процесів, що обумовлюють результати, які впливають на мешканців, природу міст. Головне завдання урбоекології, - знайти шляхи, що пом'якшують негативні явища процесу урбанізації - хімічне, фізичне, фізико-хімічне, біологічне забруднення життєвого середовища. Дію їх наслідків можна зменшити до певної межі, якщо при будівництві міст враховувати особливості клімату (роза вітрів, температура, вологість, освітленість), рельєфу, розміщення функціональних зон міста - промислової, житлової (селітебної), рекреаційної, суспільної, використовувати відносно екологічно чисті засоби пересування.

При проектуванні нових і  реконструкції існуючих міст треба  передбачати максимальне збереження і використання існуючих зелених насаджень, а не вирубувати їх. У загальному балансі територія парків, садів і скверів повинна складати не менше 70%. Відомо, що якість повітряних мас значно поліпшується, якщо вони проходять над лісопарками і парками, якщо їх площа складає 600-1000 га. При цьому кількість зважених домішок знижується на 10-40%, що приводить до підвищення інтенсивності ультрафіолетової радіації на 15-25%, сприяючи зменшенню патогенної мікрофлори..

Важлива властивість насаджень - іонізація повітря, що впливає на стан здоров'я людини. Кращими іонізаторами повітря є змішані хвойно-листяні  насадження. Соснові насадження тільки в зрілому віці впливають на його іонізацію, тому що внаслідок виділення  молодими рослинами випаровувань скипидару  концентрація легких іонів в атмосфері  знижується.

Іонізація лісового повітря  в 2-3 рази вище у порівнянні з морським і в 5-10 разів - з атмосферою міст. Тому лісові насадження, що утворюють  зелений пояс навколо міст, роблять  значний позитивний вплив на оздоровлення міського середовища, зокрема збагачують повітряний басейн легкими іонами. Найбільше сприяють підвищенню концентрації легких іонів у повітрі акація біла, береза карельська, тополя срібляста, чорна та японська, дуб червоний та звичайний, верба біла та плакуча, клен сріблястий та червоний, модрина  сибірська, ялиця сибірська, горобина звичайна, бузок звичайний.

У великих індустріальних центрах, де створюється найбільша  загроза санітарному стану повітряного  басейну, для оздоровлення міського середовища в околицях заводів рекомендується висаджувати клен американський, вербу  білу, тополю канадську, жостер ламкий, ялівець козацький та вірджинський, дуб звичайний, бузину червону. Тополя бальзамічна є найкращим санітаром  в зоні сильної постійної загазованості. Ефективно поглинають шкідливі гази липа дрібнолиста, ясен, бузок і жимолость. Якщо концентрація шкідливих газів  перевищує гранично припустимі норми, то клітини рослин руйнуються і це призводить до гноблення росту і  розвитку, а іноді і до загибелі рослин.