Урбанізація. Її соціальна суть та екологічні наслідки

Агломерація забезпечує перехід від  компактної форми міської концентрації виробництва і населення до розосередженої. Вона заснована на поглибленні спеціалізації  і кооперуванні виробництв, розвитку головних підприємств шляхом створення  філій і суміжних виробництв, розташовуваних у малих містах. Взаємозалежні  групи великих міст забезпечують  кращі умови для просторового розвитку центрів управління та інформації, системи наукових установ, середніх і вищих  навчальних закладів. Великі міста за своєю природою є потужною структурою, де люди активно втягнені у виробництво і розподіл інформації. Рівень  використання   сучасних інформаційних технологій  у великих містах в кілька разів вищий, ніж в інших населених пунктах. Тому організація ефективних інформаційних, транспортних, енергетичних комунікацій між великими містами є важливим фактором їхнього об'єднання в групи.

В агломерації, що виникає навколо  великого міста, основну роль відіграють спеціалізовані трудові й культурно-побутові зв'язки в межах 30-50 кілометрів. У  групах великих міст системотворними є високорозвинені адміністративно-господарські, науково-виробничі, інформаційні функції в межах великих економічних вузлів, районів і областей. У процесі збільшення абсолютних розмірів міста спостерігається  зменшення темпів відносного приросту його населення. Ця закономірність  ще більшою мірою виявляється в розвитку великих міст, де більш сприятливі умови для самореалізації і гармонізації соціально-економічної і функціональної структури населених місць, для забезпечення динамічної рівноваги між виробничою і невиробничою сферами.

Залежно від взаємного розташування великих міст можна виділити чотири види груп: дотичні міста, групи ближнього  сусідства, групи далекого сусідства  і понадгрупи. Групи ближнього  сусідства стикаються зонами свого  найближчого оточення (до 30 км). Наприклад, Донецька група нараховує 19 великих  міст: Донецьк, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Слов'янськ, Константинівка, Маріуполь, Луганськ, Кадіївка, Комунарск, Червоний Луг, Лисичанськ, Новошахтинськ, Бердянськ. Середня відстань між містами складає 51 км. Діаметр групи - 280 км. Довжина комунікацій  між містами - 735 км. Друге місце займає Дніпропетровська група, що складається з великих міст: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг. У складі цієї групи є  подвійні міста  - Дніпропетровськ-Дніпродзержинськ. Тернопільська група включає 3 великі міста з відстанню між ними 94 км і діаметром групи 164 км. Така ж кількість міст складає Одеську групу, де середня відстань між містами 76 км, а діаметр групи 152 км.

Ці групи міст мають поліцентричний характер. Вони розвиваються на основі виробничої й економічної кооперації центрів, що створюють групи і  обслуговуються загальними зонами відпочинку, великими транспортними вузлами. Міста  знаходяться на різних стадіях формування, у неоднакових економіко-географічних умовах і розходження між ними часто істотніші ніж подібність. Наприклад, поряд зі спеціалізованими великими промисловими містами, що не мають обласних функцій: Кривий Ріг, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, обласними багатофункціональними центрами є Дніпропетровськ і Донецьк.

Розвиток малих і середніх групових систем населених місць припускає  головним чином зростання центральних  міст і поліпшення їхніх транспортних зв'язків з іншими населеними місцями. Однак, малі міста мають велике народногосподарське  значення. Сьогодні їх нараховується  близько 80% із загальною чисельністю  населення, що перевищує четверту частину  всіх міських жителів країни. Малі міста в економічній системі  нашої держави подібні крихітним деталям великого господарського механізму: зовні вони малопомітні, але без них не може функціонувати економіка великого міста. Вони необхідні і великим містам і селам: першим  як додаткові бази для розміщення підсобних виробництв, заводів-суміжників, підприємств і організацій, що є ланками агропромислових комплексів, розташованих у містах, а також як резерв працездатного населення, другим – як місцеві організуючі центри і  своєрідні ступені, що з'єднують їх із джерелами матеріальної і духовної культури великих міст. Малі міста відіграють прогресивну роль комунікацій, що забезпечують  взаємне  проникнення міської і сільської культур.

Багато міст  колись виникли на річкових і сухопутних шляхах як центри торгівлі хлібом, лісом, худобою, хутром,  рибою або як опорні, сторожові пункти. Старі стимули їхнього створення і розвитку зникли, але багато які містотвірні фактори збереглися дотепер: родючі сільськогосподарські угіддя, зручні для  житлової забудови  і розміщення промисловості території, достатні водні й енергетичні ресурси, розвинута транспортна мережа, великі резерви працездатного населення, не залученого до корисної праці. Можливі різні шляхи для повернення малих міст до активного життя і розвитку. Основний з них – це розміщення нових промислових підприємств, що відразу створює стимул подальшого зростання таких міст. Як показує досвід, проходить небагато часу і вигляд малих міст докорінно змінюється, як і характер забудови та рівень благоустрою. Укрупнення міст дозволяє розширити мінімально потрібний комплекс підприємств і установ культурно-побутового обслуговування населення. На такий  шлях розвитку стали багато міст – районних центрів. Для  району таке місто – справжня «столиця» з усіма її різноманітними функціями: адміністративними, господарськими, торговими, культурними, освітніми, медичного обслуговування, спорту і дозвілля, побутового обслуговування, транспортними, інформаційними, а також функціями спілкування і зв'язку з великими промислово - культурними центрами. Без такої своєї «столиці» неможливо уявити розвиток жодного сільського району, що має свій історично сформований вигляд, архітектуру,  господарство.

Варто зупинитися ще на одному типі малих  міст, що не мають великих ресурсів для промислового розвитку, але є  безцінними сторінками минулого народу і його культури. Навряд чи доцільно штучно підводити під таке містечко новий економічний фундамент, треба  тільки допомагати йому в будівництві  житла, готелів, культурно-побутових  об'єктів, у благоустрої і ремонті. Такі унікальні міста можуть  в перспективі перетворитися  в міста-музеї, центри туризму й екскурсій, місця відпочинку  для тисяч аматорів історії, архітектури і мистецтва, активного культурного відпочинку. Ці дорогоцінні реліквії архітектури і містобудування нашого народу, перлини природи треба дбайливо зберігати, захищати від шкідливого вторгнення і недоречного розміщення на їхніх територіях промислових підприємств. Як об'єкти туризму, вони можуть стати помітними джерелами додаткових доходів, для країни.

Вирішення проблеми перспективного розселення людей необхідно для всебічного розвитку людини, раціонального розміщення продуктивних сил з урахуванням  факторів інтенсифікації суспільного  виробництва на основі повного використання досягнень науково-технічного прогресу, збереження цінних сільськогосподарських  земель. Розвиток населених місць  повинен враховувати минулу історію  розвитку мережі населених пунктів, зміну їхньої кількості й розміру, формування міських агломерацій, тенденції  народно-господарського розвитку, пов'язані  з ринковими реформами, що активно  впливають на структуру розселення. У перспективі значно посиляться взаємозв'язки форм організації міських  поселень і виробництва, зросте соціальна  роль містобудівних факторів розвитку і розміщення продуктивних сил.

Інтеграція економіки України  в загальноєвропейський ринок, необхідність підвищення економічної ефективності суспільного виробництва і ринку  послуг, формування територіально-виробничих комплексів, розвиток науки і техніки, освіти і культури, сфери послуг  стимулюють взаємозалежне підвищення рівня концентрації виробництва і розселення, появу нових і розвиток існуючих груп міст і селищ з високим рівнем розвитку  інфраструктури міського господарства.

Сутність процесу  урбанізації

Процес урбанізації в  різних регіонах і країнах миру має  свої особливості. Сучасний тип урбанізації - це вже не стільки швидкий темп росту частки міського населення, скільки  особливо інтенсивний розвиток процесів субурбанізації й утворення на цій основі нових просторових форм міського населення - міських агломерацій, мегаполісів. Економічно розвинені країни повною мірою відчувають наслідку стихійної урбанізації й некерованого росту міст. Криза більших міст є закономірним слідством загострення соціальних, класових, расових антагонізмів. Забруднення повітря й води в найбільших містах і міських агломераціях різко погіршує умови життя людей: відбувається погіршення умов використання територій, житлового фонду, інженерного встаткування, знецінювання нерухомої власності.

У цих умовах у США з 60-х років (у деяких країнах Західної Європи з 70-х років) виявилася тенденція територіальної деконцентрування населення. Мається на увазі не тільки переміщення населення з великих міст у їхні приміські зони, але й переважний ріст міст у периферійних районах у порівнянні з високоурбанізованим. В 70-х роках у США темпи росту чисельності населення міських агломерацій уперше були нижче середніх по країні. Дані по Франції, Швеції, Італії, Канаді підтверджують загальне зрушення населення з міських агломерацій у малі й середні міста в результаті зміни напрямку міграції. У Великобританії, Нідерландах, Швейцарії, Бельгії, Австрії в найбільших містах із центра міст потоки мігрантів направлялися головним чином у їхні приміські зони. У багатьох великих міських агломераціях чисельність населення перестала збільшуватися або навіть стала знижуватися (найчастіше за рахунок зменшення чисельності населення міст-центрів).

Міста є осередком промислової  й економічної діяльності. Але  сам факт росту й розвитку міст породжує проблему витрат, не говорячи вже про неминучу соціальну напруженість, характерної для районів з  високою щільністю населення. Остання  обставина робить міське життя менш привабливої. Тому мешканці міст, включаючи  й потенційних, будь те ділові люди або просто жителі, задаються питанням: як використовувати переваги й можливості метрополії й у той же час уникнути її недоліків? Яким образом можна  брати активну участь у виробничому  й економічному житті міста й  у той же час насолоджуватися  свіжим повітрям, ландшафтом, тишею  й спокоєм? Досвід процесу урбанізації  США показав, що існує якийсь рубіж, після якого на міську агломерацію  починають діяти дезінтегруючі чинності, свідоцтвом дії яких є ріст пригородів за рахунок міст-центрів. Мільйони американців, причому найбільш забезпечених, перебралися в пригороди. Істотно, що частка населення США, що живе в місті-центрі, фактично продовжує знижуватися з початку цього сторіччя, ріст населення в метрополії майже повністю йде за рахунок пригородів. Цьому швидкому росту сприяли багато факторів. Підвищення реальних доходів, чому сприяв і гарантований урядом іпотечний кредит, зробило життя в пригороді доступної для все більшої кількості родин. Особисті автомобілі як зручний засіб пересування також у чималій мері сприяли цьому.

Ріст пригородів привів не просто до переміщення населення, але  й до переміщення виробництва. Причини  цього складні й різноманітні. Цілком зрозуміло, чому багато підприємств  роздрібної торгівлі й обслуговування (бакалійні, меблеві магазини, пральні й хімчистки, перукарські й косметичні салони) перемістилися в пригороди. Такі підприємства повинні перебувати поруч зі споживачами, особливо з багатими споживачами. Але місто-центр покинули й багато виробничих фірм. Зростаючі ціни на землю роблять розширення виробництва в місті-центрі дуже дорогим. А високі витрати роблять розміщення виробничих підприємств у діловій частині міста менш привабливим. Фірми, що мають свій вантажний транспорт, зіштовхуються з дорогими проблемами вуличних пробок, розвантаження й навантаження й т.д. Швидкий розвиток вантажного транспорту позбавило багато фірм від необхідності розміщатися поблизу центральних залізничних терміналів і гаваней. Але, можливо, найбільш важливим фактором є сучасна технологія виробництва, заснована на високоінтегрованих, безперервних процесах, для яких необхідний просторий одноповерховий виробничий комплекс. Така технологія має на увазі наявність великого простору, недоступного в місті-центрі або доступного по непомірно високій ціні.

Сказане не означає, що всі  великі підприємства повинні переміститися  в пригороди. Деякі види виробництва  залишилися - і превстигли - у містах-центрах. Мова йде про відбути службах  в області фінансових і торговельних послуг, центрального адміністративного  керування, ресурсами яких є майстерність, або знання, або інформація, а  продукцією не товари, а послуги, консультації й рішення. Саме ці установи - банки  й адвокатські контори, рекламні агентства й центральні адміністративні  контори, консультаційні фірми й  урядові заклади - заповнюють міста-центри й більша частина міської території  й стають основною функцією центральної  ділової частини міста.

Стрімка втеча в пригороди, що спостерігається в найбільших містах Північної Америки і Європи, породжує ряд проблем, які, мабуть, через  якийсь час будуть стояти й перед  містами Росії. Насамперед міста-центри виявилися оточеними більшою  кількістю приміських районів, кожний з яких є самостійною політико-адміністративною одиницею. Політико-адміністративна  роздробленість є джерелом багатьох міських проблем. Але вона особливо неприємна тим, що процес міської  децентралізації, або ріст пригородів, веде до вкрай нерівномірного в перспективі  географічному розподілу багатства  й доходів. Найбільш забезпечені  жителі й багато сучасні найбільш дохідних виробництв залишають місто-центр  заради пригородів. У загальному й  цілому в місті-центрі залишаються  менш забезпечені городяни й менш дохідні підприємства. Ці стрімкі  зміни в структурі метрополії являють собою що самопідсилюється й кумулятивний процес.

У країнах, що розвиваються, демографічному вибуху супроводжує  «вибух» урбаністичний. При порівняно  низьких показниках урбанізованості населення багато країн, що розвиваються, відрізняються відносно високими темпами урбанізації. Нерозмірний ріст столиць ряду держав Азії й Африки пов'язаний з особливим типом урбанізації, що відрізняє масова тяга в більші міста селян, що сподіваються позбутися в них від голоду й убогості. Приплив сільського населення в міста, як правило, сильно випереджає ріст потреб у робочій силі. У результаті урбанізація протікає швидше, ніж індустріалізація, і міграція із села в місто збільшує армію безробітні і напівбезробітних, розширює міські райони нетрів. У країнах, що розвиваються, відбувається формування численних міських агломерацій (наприклад, Мехіко, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Калькутта, Бомбей і ін.). Процес урбанізації в країнах, що розвиваються, украй суперечливий: з одного боку, він сприяє прогресу цих країн, прилучає мільйони людей до активного громадського життя, піднімає роль міст у житті цих країн; з іншого боку - загострює соціально-економічні проблеми, пов'язані з надмірним «демографічним тиском» на міста.