Екологічна безпека як прiоритет нацiональноi безпеки Украiни

    Розпочинати цю справу потрібно  з об’єднання економічної та  екологічної складової соціально-економічних  реформ на національному, регіональному  та місцевому рівнях, практичного  врахування екологічних факторів  безпосередньо у процесі господарської  діяльності. Поточним завданням  є досягнення спочатку оптимального (з огляду на сучасний стан  економіки та довкілля) компромісу  між господарським і природно-ресурсним  потенціалом, а потім – поетапного  переходу до гармонійного їх  співіснування в інтересах суспільства.             

    Зазначимо, що результативність  переходу макроекономіки на екологічно  виважений, сталий шлях розвитку  безпосередньо залежить від міри  розвиненості процесів раціоналізації  природокористування на мікроекономічному  рівні господарювання. А для екологозорієнтованого функціонування мікроекономіки потрібна зміна традиційної, як правило, екологічно недоцільної, економічної поведінки товаровиробників.             

    Заінтересованість господарюючих  суб’єктів у впроваджені маловідходних  і ресурсозберігаючих технологій, у випуску екологічно чистих («зелених»)  товарів, поширенні екологічного  менеджменту має постійно стимулюватися.  Йдеться, таким чином про імплантацію  екологічних цілей в інтереси  національних товаровиробників. Тому  конче потрібна дійова державна  спонукально-примусова, злагоджена  система адміністративно-законодавчих  і економічних, ринкових інструментів  екологічного регулювання, яка  допомагає узгоджувати інтереси  щодо виробництва продукції з  природоохоронними цілями. Завдяки  цьому досягається такий стан  господарської діяльності, коли  раціональне природокористування  стає рівновеликим з основними  виробничими завданнями, збалансовується  з ними.            

    Успіх цієї діяльності, безумовно,  буде залежати, насамперед, від належної  політичної волі, від цільової  взаємодії всіх гілок влади,  органів місцевого самоврядування, від активної участі громадських,  наукових та інших організацій  в процесі прийняття урядових  рішень, а також від послідовної  міжнародної позиції України  як рівноправного партнера світового  співтовариства щодо формування  екологічного безпечного Європейського  простору.

1. Мета і принципи правової охорони

      Будь-яка власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є виключенням. Однак способи охорони права на об'єкти інтелектуальної власності відрізняються від таких для матеріальних об'єктів. Якщо матеріальний об'єкт власності досить помістити під "замок" чи приставити до нього охоронця, то для охорони об'єктів інтелектуальної власності такі засоби непридатні. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва.

      Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів і раціоналізаторських пропозицій, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підвищення культурного рівня громадян.

Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності.

      Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом. Тепер він може розкрити даний винахід для широкого кола осіб на предмет використання ними цього об'єкту на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він, швидше за все, не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.

      Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном "захист прав інтелектуальної власності". Ми будемо розрізняти поняття "правова охорона" і "правовий захист". Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи. Хоча якщо розглядати це питання з теоретичної точки зору, то поняття "правовий захист" у цьому контексті є складовою більш широкого поняття "правова охорона".

      Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони.

      По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

      По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.

      По-третє, додержання прав не тільки правовласни-ків, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).

По-четверте, додержання балансу інтересів право-власника з одного боку і суспільства - з іншого шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа.