Зайнятість та безробіття як макроекономічні категорії

Рис. 2.2. Функції безробіття як інструмента ринкового механізму [2,ст. 293]

 

Рівень безробіття за методологією МОП визначається відношенням (у відсотках) чисельності безробітних віком 15— 70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки:

Рівень зареєстрованого безробіття в Україні з 2005 року визначається як відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до середньорічної чисельності населення працездатного віку.

Це обумовлено удосконаленням методології розрахунку показника, яка враховує діючу демографічну структуру населення та методику розрахунку рівня безробіття за методологією МОП. До цього року показник розраховувався як відношення (у відсотках) чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до працездатного населення працездатного віку на відповідну дату [4].

З метою здійснення порівнянь  за даними вибіркового обстеження населення  з питань економічної активності, проводиться розрахунок середньої  за період (за місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, рік) чисельності зареєстрованих безробітних. Відповідний показник рівня безробіття рахується по відношенню до економічно активного населення  працездатного віку за відповідний  період. Слід відмітити, що через недостатню кількість вільних робочих місць  в офіційному секторі та розповсюдження неформальної зайнятості у сільській  місцевості чисельність зареєстрованих безробітних в окремі періоди  перевищує обсяги безробіття, визначеного  за методологією МОП.

Кризові явища в економіці, що спостерігалися впродовж 2009р., супроводжувалися зниженням рівня мобільності  робочої сили. Кількість вибулих  із причин плинності кадрів і прийнятих  на вакантні робочі місця на підприємства, установи та організації порівняно  з 2008р. скоротилася майже на чверть.

Наразі продовжує утримуватися високий рівень вимушеної неповної зайнятості працівників. Так, кількість  працюючих у режимі скороченого  робочого дня (тижня) у січні 2010 року становила 944,7 тис. осіб, або 8,8% кількості  штатних працівників (у січні 2009р. – 10,1%). Найбільш поширеним вищезазначений режим роботи був у будівництві, де в таких умовах працював кожний четвертий працівник, у промисловості  та діяльності транспорту – кожний шостий.

Водночас у відпустках без збереження заробітної плати (на період припинення виконання робіт) у січні 2010 року перебувало 2,5% кількості  штатних працівників (271,9 тис. осіб). Найбільш поширеним такий вид  неповної зайнятості був у будівництві  – 15,8% кількості штатних працівників, а серед промислових видів – у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції – 12,4%.

Обсяги вимушеної неповної зайнятості за причинами та видами діяльності наведено на рис.2.3.

 

Рис. 2.3. Рівень вимушеної неповної зайнятості за окремими видами економічної діяльності у січні 2010 року (у % до кількості штатних працівників відповідного виду діяльності)

 

Тенденції у сфері зайнятості населення в Україні кардинально  відрізняються від тих, які спостерігаються  у більшості інших країн світу. Навіть у пік падіння виробництва  кількість офіційно зареєстрованих безробітних не перевищила безпечний  рівень. У січні 2009 р., коли промисловість  досягла «дна», показник безробіття склав лише 3,2% ,[15].

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній  службі зайнятості, зросла з 542,8 тис. осіб на 1 січня до 545,6 тис. осіб на 1 лютого 2010 року (рис. 2.4.).

За останніми даними, у  загальній кількості вільних  робочих місць (вакантних посад) кожне п’яте було на підприємствах  переробної промисловості, шосте –  у державному управлінні, кожне дев’яте  – на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку та операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям.

 

 

Рис. 2.4. Динаміка кількості  зареєстрованих безробітних

у 2008-2009 рр. (тис. осіб, на кінець періоду)

 

Виходячи із зазначеного, для організації робочих місць  і підвищення рівня зайнятості населення  головним є розвиток промисловості, яка має базуватись на нових технологіях, з урахуванням вимог часу, а  для цього потрібні капітальні вкладення. Одною з таких форм вкладення  капіталів є інвестиції.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних і задоволення потреб роботодавців у працівниках. Найбільша  потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (17,3% від  загальної кількості вільних  робочих місць на кінець грудня 2009р.), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,3%) і  робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (11,6%) [14].

Безумовною проблемою  ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у  собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у  ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній  сфері.

Законодавча та виконавча  влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Прогнози розвитку ринку праці мають  стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки  та регіонів і територіальних одиниць.

На нашу думку, перспективним  є поєднання підвищення заробітної плати із збільшенням соціального  пакета: впровадження додаткового пенсійного забезпечення медичного страхування  або пільгових кредитів на оплату освіти для дітей (онуків). Такий  підхід може дати кращі результати, ніж пряме підвищення заробітної плати. Важливою його перевагою є  майже цілковита відсутність  інфляційних наслідків. Адже, зростання  вартості робочої сили і, насамперед, зростання заробітної плати, безсумнівно  має спиратися на економічні можливості, зокрема на підвищення ефективності використання робочої сили і зростання  ВВП – в іншому разі зростання  грошової маси підштовхує інфляцію.

Причини безробіття породжуються такими передумовами:

По-перше, людина – економічний ресурс особливого типу. Загублений робочий час не відновлюваний, і той обсяг благ, що не був сьогодні зроблений через безробіття, вже не можна компенсувати в майбутньому.

По-друге, навіть якщо людина не працює вона не може перестати споживати і їй все рівно потрібно годувати свою родину. Тому суспільство змушене шукати кошту для порятунку безробітних від голодної смерті.  Але кошти, що направляються на це, не стають винагородою за виробництво нових благ, а виходять, тобто не ведуть до подальшого росту добробуту всіх громадян країни.

По-третє, зростання безробіття скорочує попит на товари на внутрішньому ринку. Люди, що не одержують зарплату, змушені задовольнятися лише самим мінімумом засобів існування. В результаті  збут товарів зменшується на внутрішньому ринку країни («ринок стискується»). Тим самим підйом безробіття загострює економічні проблеми країни і слугує поштовхом для подальшого

скорочення зайнятості.

По-четверте, безробіття загострює політичну ситуацію в країні.

Причиною тому зростаюче озлоблення людей, що позбавилася можливості гідно жити.

У західній економічній літературі причини безробіття досліджуються  переважно на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається як макроекономічна проблема недостатньо повного використання сукупної робочої сили. Часто причини безробіття розуміються незбалансованістю ринку чи праці несприятливими змінами на цьому ринку.

Причиниформування безробіття можуть бути такі:

недостатній рівень сукупного  ефективного попиту;

негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати  і викривлення в ній, пов'язані  з грошовою експансією держави і  подальшою інфляцією;

недостатня мобільність  робочої сили;

структурні зрушення в  економіці;

дискримінація на ринку праці  щодо жінок, молоді та національної меншості;

демографічні зміни в  чисельності та складі робочої сили;

сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей  економіки.

 

 

Основні види безробіття:

 

• фрикційне, пов'язане зі зміною робочого місця на краще, а також з переїздом із однієї місцевості до іншої. Фрикційне безробіття означає, що існує постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо;
• структурне, спричинене структурними змінами в економіці або на окремому підприємстві. Воно пов'язане із структурними зрушенням в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних галузях економіки, не можуть бути використані на тих самих робочих місцях, що пропонуються в інших галузях. Такий вид безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер, його причиною є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними;

сезонне, пов'язане зі специфікою виконання окремих видів робіт  у різні пори року;

• приховане, зумовлене неможливістю працевлаштування за основною кваліфікацією;
• циклічне, що виникає при циклічних спадах, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Цей вид безробіття постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Для США вона характеризується відповідно до закону Оукена:

 

 

У% = А% (U% - FEU%)

де В% - процентна зміна  фактично виробленої продукції в  порівнянні з національним продуктом  при повній зайнятості;

А% - коефіцієнт, що показує, у скільки разів зміниться (збільшиться  або зменшиться) національний продукт  при зміні фактичного рівня безробіття на певну процентну величину;

U% -- процентна зміна рівня  фактичної безробіття в порівнянні  з процентним зміною її рівня  повної зайнятості (FEU %);

Оукен обчислив, що емпіричне  значення введеного ним у аналіз коефіцієнта для постіндустріальних західних економік коливається в  значенні А = 2.5. Це означає, що перевищення  фактичного рівня безробіття на один відсоток над величиною (FEU%) призводить до зменшення валового національного  продукту на 2.5% в порівнянні з потенційно можливим рівнем ВНП. Величину - FEU - також  називають «природної нормою безробіття ». Вважається, що при природній нормі  безробіття не відбувається зростання  загального рівня цін, тобто інфляції.

• інституціональне, зумовлене функціонуванням самих інститутів ринку праці і чинниками, які впливають на попит і пропозицію праці, зокрема правовими нормами. Воно може бути спричинене, наприклад, впровадженням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють  також такі види безробіття:

• застійне, що охоплює найстійкіший контингент безробітних — жебраків, волоцюг, бомжів та ін.;
• хронічне, виникнення і розширення масштабів якого зумовлені розвитком ринкової економіки. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від попиту на робочу силу;
• технологічне, пов'язане з переходом до нової техніки і технологій, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей і кваліфікації. Похідними формами технологічного безробіття є професійне і кваліфікаційне безробіття;
• конверсійне, спричинене скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри такого виду безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
• Молодіжне безробіття — характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Кожен вид безробіття може приймати різні форми, залежно від  таких критеріїв: тривалість стану  безробіття, волевиявлення незайнятого  громадянина (населення), відкритість  і можливість визнання виду безробіття, обсяг безробіття (оптимальне, надлишкове), повторність безробіття (первинне, вторинне).