Зайнятість та безробіття як макроекономічні категорії

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Житомирський державний  технологічний університет

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

Курсова робота

«Зайнятість та безробіття як макроекономічні категорії»

 

 

 

 

Виконала :

студентка І курсу ФЕМ

групи МО-54

Голуб Дар’я Сергіївна

 

Перевірила :

к.г.н. Нестерчук І.К.

 

 

 

 

Житомир, 2011 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………..ст.3

Розділ І. Зайнятість як макроекономічна категорія

1. Поняття,форми та фактори зайнятості…………………………..ст.5
2. Державна політика зайнятості…………………………………...ст..11

Розділ ІІ. Безробіття як макроекономічна категорія

2.1.  Поняття,причини,форми та визначення рівня безробіття……..ст.17

2.2.  Проблеми та перспективи подолання безробіття в Україні…...ст.28

Висновки…………………………………………………………………ст.32

Список використаних джерел…………………………………………ст.34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ми добре знаємо собі ціну.

Вони завжди вище нашої зарплати.

(Данило  Рудий)

Людина, що хоче працювати, але не може знайти роботу, можливо  є найсумнишим виявом нерівності в суспільстві.

(Томас  Карлейль)

 

Темою нашого дослідження  є «Зайнятість та безробіття як макроекономічні категорії». Дана тема була вибрана невипадково, тому що вона є актуальною для сьогодення України і, безперечно, є дуже цікавою для дослідження. Актуальність теми полягає у тому, що однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому  процесі. Разом з інформацією  про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу  макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з  одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі  країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати  його повністю.

У перехідний період в Україні  формування ринку праці неможливе  без активного втручання держави. Головною формою його виявлення в  умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку  праці тієї чи іншої країни, а  також ступінь та методи його регулювання  з боку держави обумовлені різними  за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями  соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою  суспільства і, нарешті, глобальними  тенденціями у сфері зайнятості.

Отже, завдання даної курсової роботи – аналіз зайнятості населення  України та проблем відтворення  робочої сили. Об’єктом дослідження  є зайнятість населення України, а предметом – рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

Актуальність  теми: безробіття є однією з найважливіших складових економічних відносин в державі. Без досягнення високого рівня зайнятості не можна говорити про виконання держаної якихось соціальних зобов'язань, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб'єктів господарювання, підвищення добробуту населення, убезпечення різних сфер його життєдіяльності.

Аналіз останніх досліджень : питаннями розробки методологічних засад статистичного вивчення зайнятості населення займалися як зарубіжні вчені: К. Друрі, К.Р. Макконнелл, П. Самуельсон, Н. Грегорі Менк’ю, Р. Солоу, так і вітчизняні науковці: С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, С.С. Герасименко, О.М. Гладун, А.В. Головач, В.К. Данилко, М.І. Долішній, Ю.М. Краснов, І.В. Кузьменко, Е.М. Лібанова, В.І. Лишиленко, В.В. Онікієнко, О.Г. Осауленко, Н.О. Парфенцева, І.І. Пилипенко,  Л.Г. Ткаченко, В.Г. Швець та інші.

Метою дослідження є розроблення теоретико-методологічних засад подолання безробіття в країни в умовах ринкової економіки й обґрунтування підходів до його стратегічного розвитку.

Об’єктом дослідження є зайнятість та безробіття населення України, а предметом – рівень безробіття даного населення. 

РОЗДIЛ І

ЗАЙНЯТIСТЬ ЯК МАКРОЕКОНОМIЧНА КАТЕГОРIЯ

 

 1.1.Поняття, форми та фактори зайнятості

 

Розвиток ринку праці  безпосередньо пов'язаний з такою  категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними  процесами, як соціальна поляризація  суспільства, безробіття.

Плани підприємців стосовно купівлі та плани найманих працівників  щодо продажу трудових послуг зіставляються  саме на ринку праці. І міра відповідності  чи невідповідності цих планів визначає рівень зайнятості та безробіття в  економіці.

Ринок праці — це система соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції [2, ст.288]Через ринок праці певна частина населення залучається до процесу суспільної праці. Залучених до процесу виробництва людей називають зайнятим населенням.

Зайнятість з точки  зору речового змісту є діяльністю людей, спрямованою на задоволення  особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми  — це певна сукупність соціально-економічних  відносин між людьми з приводу  забезпечення працездатного населення  робочими місцями, формування розподілу  і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці й забезпечення розширеного  відтворення робочої сили. Ця сукупність виявляється у певних економічних  категоріях: «індивідуальна» («сімейна»), «колективна трудова діяльність», «процес праці», «інтенсивність»  та «продуктивність», «мобільність робочої  сили», «загальноосвітня та професійна підготовка кадрів», «заробітна плата» та ін.

Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як макроекономічної категорії.

Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили [8].

Відповідно до Закону України  «Про зайнятість», прийнятого Верховною  Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи:

1) які працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні  працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);

2) обрані, призначені або  затверджені на оплачувану посаду  в органах державної влади,  громадських об'єднаннях;

3) які проходять дійсну  службу у Збройних силах;

4) які одержують професійну  підготовку або перепідготовку  з відривом від виробництва,  учні та студенти денних форм  навчання;

5) направлені на виконання  громадських оплачуваних робіт;

6) ті, що виховують малолітніх  дітей, доглядають за хворими  та людьми похилого віку;

7) громадяни інших країн,  які працюють у народному господарстві  України.

Розрізняють такі три види зайнятості,як : повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї), колективне (за участю фірм, компаній) та суспільне (за участю держави) відтворення робочої сили і задоволення усіх потреб. Для цього виду зайнятості характерні екстенсивне зростання, низька заробітна плата, приховане безробіття, незначна мобільність робочої сили (прикладом є зайнятість в СРСР).

Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість — зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці [3].

У межах кожного з наведених вище видiв зайнятостi органiзацiя працi людей може розрiзнятися рiзноманітними органiзацiйно-правовими формами i нормами регулювання тривалостi та режимiв робочого дня, а саме: регулярнiстю та стабiльнiстю трудової дiяльностi; мiсцем виконання роботи; статусом дiяльностi. З огляду на цю обставину виокремлюються форми зайнятостi, якi, на наш погляд, класифiкуються за такими ознаками (рис. 1.1).

За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість.

Форми зайнятості — це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками.

Повна— це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах.

Неповна — це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень.

 

Рис. 1.1. Класифiкацiйнi ознаки форм зайнятостi [10].

 

Невидима неповна зайнятість— переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють "вимушену" та "добровільну" неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

За статусом діяльності розрізняють  первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна— це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна— добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.

За характером організації робочих  місць та робочого часу розрізняють  стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість — це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову  зайнятість. Постійна — це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова — це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

За формами правового регулювання  використання робочої сили розрізняють  регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну). Регламентована зайнятість — це діяльність, яка відбувається у межах закону. Нерегламентована зайнятість — це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується держстатистикою, без оплати податків тощо [4, с. 127].

Одним з найважливіших  методологічних аспектів досліджень у  сфері зайнятості та ринку праці  є виділення факторів, які визначають головні тенденції її функціонування. Дія факторів може відбуватись і  прямо, і опосередковано. Необхідність і систематизація факторів, що впливають  на ефективну реалізацію політики зайнятості як на загальнодержавному, так і  на регіональному рівні викликана  наявністю соціально-економічних  умов, які змінюються і приводять  до зміни характеру впливу факторів на зайнятість і ринок праці. В  економічній літературі з проблем  соціально-трудових відносин зустрічаються  різні підходи до класифікації факторів, які визначають функціонування окремих  систем.

Найбільш показовою в  контексті нашого дослідження є  класифікація факторів, що впливають  на зайнятість, запропонована В.В. Онікієнко та Н.І.Коваленко. Це такі базові фактори, як: демографічні, економічні, техніко-технологічні, організаційні, соціальні. Такий підхід дозволяє оцінити зайнятість на макроекономічному рівні.

Також вченi видiляють такi фактори зайнятостi,як :

рівень розвитку продуктивних сил, продуктивність праці, потреби  ринку в матеріальних і духовних благах;

державна політика;

активність профспілок;

рівень життя;

природний темп приросту трудових ресурсів;

міграція населення;

регіональні фактори (рівень соціального захисту населення, розвиток служб перепідготовки кадрів і т.д. ).