Зайнятість та безробіття як макроекономічні категорії

Слід зауважити, що будь-яка  класифікація факторів залишається  відкритою системою, тобто передбачає можливість їхнього доповнення. Тому численні роботи вітчизняних науковців  у сфері зайнятості і ринку  праці, зокрема: Д.П. Богині, С.І. Бандура, В.С. Васильченко, О.А. Грішнової, М.І. Долішнього, Т.А. Заяць, А.М. Колота, І.С. Кравченко, Е.М. Лібанової, В.В. Онікієнка, В.М. Петюха, І.Л. Петрової та інших містять різні  класифікації факторів, умов, наслідків, ознак досліджуваних проблем, їх наукова цінність і практична  значущість визначаються метою розробки тих чи інших класифікацій.

 

1.2. Державна полiтика зайнятостi

 

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує автоматичного  механізму забезпечення повної зайнятості населення, виникає потреба в  цілеспрямованому державному регулюванні  ринку праці.

Політика зайнятості — сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний [3].

На сьогоднішній час можливо  виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

Європейська модель — це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

Скандинавська модель — це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення.

Американська  модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Мета державного регулювання  зайнятості населення — забезпечення ефективної зайнятості, підготовки, перепідготовки, перекваліфікації кадрів, що дало б  можливість кожній людині знайти застосування своїм здібностям у відповідній  сфері діяльності.

Методи державного регулювання зайнятості населення:

законодавче регулювання  умов найму та використання робочої  сили;

створення нових робочих  місць у державному секторі;

стимулювання зростання  рівня зайнятості на недержавних  підприємствах;

заходи щодо підготовки та перепідготовки робочої сили, поліпшення інформованості населення про можливості зайнятості;

соціальне страхування і  соціальний захист безробітних;

працевлаштування незайнятого  населення.

Для реатації державної політики зайнятості створюються біржі праці  або служби зайнятості.

Служби зайнятості — спеціалізовані державні заклади, які виконують посередницькі функції на ринку робочої сили.

Служби зайнятості:

аналізують і прогнозують  попит і пропозицію на ринку робочої  сили, інформують населення, підприємства, державні заклади про стан ринку  праці;

ведуть облік вільних  робочих місць і громадян, які  звертаються з питань працевлаштування;

надають допомогу громадянам у працевлаштуванні, а роботодавцям — у пошуках необхідних працівників;

організують профпідготовку та перепідготовку громадян;

реєструють безробітних  і виплачують їм допомогу.

Існують два основних варіанти вибору засобів політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості є сукупність правових, організаційних і економічних заходів, проведених державою з метою зниження рівня безробіття. Така політика містить у собі: заходи, пов'язані з запобіганням звільнень працівників, збереження робочих місць, навчання, перепідготовку й підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу, активний пошук і підбор робочих місць; субсидування створення нових робочих місць (як на існуючих підприємствах, так і шляхом розвитку самозайнятості); організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт. Активна політика реалізує комплекс мір, націлених на сприяння якнайшвидшому поверненню безробітних до праці і включає допомогу при працевлаштуванні, сприяння в професійній перепідготовці, розвиток самозайнятості, професійне консультування й ін.

Активна політика не тільки і не стільки підтримує існування  тих, хто втратив роботу, скільки  насамперед заохочує активність кожної людини, спрямовану на пошук робочого місця, що у свою чергу скорочує його залежність від політики підтримки  доходів за рахунок соціальних виплат; зменшує витрати державного бюджету; знімає напруженість у суспільстві; збільшує продуктивність праці; сприяє структурній перебудові економіки.

На розробку й здійснення активної політики на ринку праці  впливають три найважливіші групи факторів:

міжнародні трудові норми, що встановлюють такі основні права, як вільно обрана зайнятість, рівність можливостей, вільне об'єднання й  ін.;

сформований тип соціально-трудових відносин, активна політика, яка  більш ефективна, якщо вона забезпечена  підтримкою підприємців, робітників й  інших соціальних груп;

характерні умови конкретних ринків праці різних країн, регіонів усередині країн.

Проведення активної державної  політики зайнятості населення здійснюється шляхом розробки й реалізації державних  програм зайнятості.

Пасивна політика зайнятості – це сукупність заходів, спрямованих на пом’якшення негативних наслідків безробіття і містить у собі виплату гарантованої державою допомоги по безробіттю, а по закінченню його терміну матеріальної допомоги; виплату доплат на утриманців, а також можливу видачу недорогих товарів першої необхідності, включаючи продукти харчування і інші заходи. Тактика пасивного очікування економічного підйому може виправдати себе тільки при високій гнучкості ринку праці і робочої сили в цілому, позитивних економічних перспективах, високій можливості самостійного працевлаштування. У протилежному випадку стримуючі регулятори пасивної політики на ринку праці можуть погіршити проблему зайнятості.

Політика зайнятості має  кілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний.

Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний  характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення. Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропозиції праці. Це можливо лише при комплексному підході, що включає, з одного боку, стимулювання підвищення попиту на працю (покращення в цілому умов підприємницької діяльності, розвиток .малого підприємництва та самозайнятості, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах, стимулювання розширення попиту на працю на недержавних підприємствах тощо), а з іншого боку — сприяння зменшенню пропозиції праці, подолання характерної нині для України надзайнятості (вдосконалення програм соціальної допомоги матерям, студентам, пенсіонерам, продовження термінів навчання та збільшення кількості тих, хто стаціонарно навчається тощо).

Міри державної політики зайнятості диференціюються по:

об'єкту впливу: на загальні міри і спеціалізовані;

джерелам фінансування.

Критерієм ефективності політики на ринках праці є ступінь забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією  робочої сили, що досягається попередженням її дефіцитності й надмірності. Головним результатом здійснюваних при цьому мір в умовах економічного спаду є зниження безробіття до її природного рівня. Відповідно до закону Оукена, перевищення фактичним рівнем безробіття природного рівня безробіття на 1 % викликає відставання обсягу ВВП на 2,5%. Таким чином подолання безробіття (насамперед прихованого) забезпечує економічний ефект.

В Україні спостерігається  формування так званого притримуємого  типу моделі зайнятості – робоча сила не використовується у виробництві, але і не вивільняється в інші сфери. Причини притримуємого типу зайнятості:

переконаність менеджерів, що попит на продукцію підприємства незабаром зросте і робоча сила буде залучена;

небажання конфліктів із трудовим колективом;

високі організаційні  й фінансові витрати звільнення "зайвих" робітників;

побоювання збоїв у  ході виробничого процесу, що можуть бути при різкому звільненні робочої  сили;

заборони на вивільнення  персоналу з боку місцевої, регіональної чи центральної влади;

протидія профспілок.

Відношення зайнятості населення  визначають об'єктивну необхідності зрушень у використанні трудових ресурсів, які вимагають нових  підходів до погодженого рішення  задач повної і продуктивної зайнятості населення; досягнення високого рівня  продуктивності праці і формування прогресивної галузевої структури  зайнятості; задоволення потреби  народного господарства в робочій  силі з урахуванням її кількості  і якості; удосконалювання соціально-професійних  характеристик трудових ресурсів; ув'язування зайнятості населення з цілями демографічного розвитку.

Потреба людини в оплачуваній  роботі, пріоритетність тих чи інших  сфер суспільно корисної діяльності, міра трудової участі, вибір професії і місця роботи, трудова мотивація, зацікавленість у високоефективній праці і можливість такої праці, заснована на професійній кваліфікації і працездатності людини, – усе це складається як результат соціальної орієнтації людини в суспільстві, фінансово-кредитної й розподільної політики держави, структурних зрушень у народному господарстві, розвитку сфери послуг політики в області охорони здоров’я і т. ін. Взаємодія суб'єктів соціально-трудових відносин –найманих робітників чи профспілок, роботодавців, об'єднаних у різні асоціації й уряди, дозволяє активно впливати на стан зайнятості, досягати істотного поліпшення всіх її якісних характеристик, таких як освітній і професійно-кваліфікаційний склад зайнятого населення, його галузева й демографічна структура, висока соціально-економічна мобільність і конкурентноздатність і т.д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДIЛ II

БЕЗРОБIТТЯ ЯК МАКРОЕКОНОМIЧНА КАТЕГОРIЯ

 

 

2.1. Поняття,причини,форми,та  визначення рiвня безробiття

 

З'ясувавши зміст та основні  форми зайнятості, проаналізуємо  явище, безпосередньо пов'язане з  зайнятістю, — безробіття.

Безробіття — такий стан на ринку, коли пропозиція праці перевищує попит на неї. Це дуже важливий соціальний, психологічний та моральний феномен. Він безпосередньо пов'язаний з політикою держави, а в умовах глобалізації — політикою міжнародних організацій[2,cт. 292]. Графічно безробіття можна зобразити так (рис. 2.1).

 

Рис. 2.1. Безробiття

 

За визначенням МОП, безробітною  є людина, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. За Законом  України "Про зайнятість населення", безробітними вважаються працездатні  громадяни у працездатному віці, які через незалежні від них  причини не мають заробітку і  трудового доходу, зареєстровані  у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Вони спроможні і готові працювати, але не отримують від  служби зайнятості належної роботи, тобто  роботи, яка відповідає їх професійній  підготовці, стажу, досвіду та ін. Безробітними в Україні не можуть вважатись  особи, молодші 16 років, ті, хто вперше шукає роботу і не має професії, відмовляється від професійної підготовки або перепідготовки, особи, що отримують пенсію, а також ті, хто двічі відмовився від запропонованої прийнятної роботи. За Законом України «Про зайнятість населення», така робота — це робота, яка відповідає рівню освіти, професії, спеціальності, кваліфікації працівника і знаходиться у межах транспортної доступності.

Для тих осіб, хто вперше намагається працевлаштуватися, прийнятною є робота, яка вимагає попередньої  професійної підготовки. Якщо безробітний  отримує допомогу, то для нього  прийнятною може вважатися та робота, для виконання якої необхідно  змінити професію. Отже, для отримання  статусу безробітного слід зареєструватись  в службі зайнятості, вести активний пошук роботи, не мати інших джерел доходу і не ухилятися від запропонованої прийнятної роботи [9].

Безробіття тривалий час  у вітчизняній літературі трактувалось як явище суто негативне. І це зрозуміло. Адже дійсно безробіття робить економіку  вразливою, соціальну сферу —  напруженою, психологічний клімат —  збуреним, суспільний спокій — порушенним.Але, як і будь-який інший феномен, безробіття — не тільки зло, воно, окрім руйнівних, виконує важливі суспільні функції (рис. 2.2).

Оскільки безробіття виконує і  конструктивні, і деструктивні функції, для суспільства важливо знати  ту межу, за якою безробіття переходить із нормального (благого) явища у  небезпечне (зле). Для цього необхідне  визначення рівня безробіття. Згідно із сучасною економічною літературою, рівень безробіття може визначатися за формулами: