Види та організаційно правові форми підприємств в Україні

• стабільності політичного  стану в країні;

• рівня економічного розвитку регіону, у якому створюється абокупується офшорна компанія;

• можливості безперешкодного  бізнесу в країні та виїзду з неї;

• близькості зони до місця  постійного проживання підприємця;

• рівня розвитку інфраструктури та комунікацій, що дає змогу забезпечити за короткий термін комерційні цілі;

• рівня правової захищеності  підприємництва;

• можливості отримання  достовірної інформації про їх фінансовийстан.

 

Пільги, які надає уряд країни компаніям, які створюються в офшорних зонах:

• низький рівень податкових ставок та спрощена схема їх нарахування і сплати;

• можливість укладення  торговельних контрактів на пільгових умовах;

• прості процедури трансферту вимог при здійсненні торговельнихоперацій;

• спрощений порядок списання витрат, пов'язаних з укладаннямугод;

• анонімність власників, що значно спрощує видачу різних дозволівта ліцензій;

• надання ексклюзивних прав, що передбачають пільговий порядокпродажу продукції як у країні, де функціонує офшорна компанія, так ів інших країнах.

 

          З країн, які реєструють офшорні компанії, можна назвати: Ліберію, Ліхтенштейн, Панаму, Гонконг, Швейцарію, Ірландію та ін. Ці компанії тут або взагалі не оподатковуються, наприклад у Ліберії чи Ірландії, або оподатковуються невеликим паушальним податком, як у Ліхтенштейні, Панамі, на Антильських островах. Паушальний податок — це загальна сума податку без диференціації його на складові частини. У деяких країнах податки офшорної компанії мають таку саму структуру, як і у звичайних фірм, але ставки податків значно зменшені, наприклад у Швейцарії.

          Офшорні компанії можуть мати найрізноманітніші структуру та статутні види діяльності. Так, вони можуть бути представлені власниками вкладів і рахунків у банках, комерційними організаціями, інкасаторськими фірмами для збору роялті, відсоткових відрахувань та комісійних винагород, компаніями з торгівлі нерухомістю, фінансово-кредитними організаціями, інвестиційними інноваціями тощо.

         Роялті – це плата, яка періодично вноситься покупцем "ноу-хау" (ліцензіатом) продавцеві "ноу-хау" (ліцензіару) за користування предметом ліцензійної угоди. Часто офшорні компанії здійснюють виробничу діяльність, транспортні перевезення. Відомо, що значна частка морських перевезень припадає на компанії, які працюють під прапором Ліберії.

          Фінансово-промислові групи (ФПГ) є прототипами транснаціональних компаній типу ІВМ, які розпочали активно формуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківського капіталу. ФПГ — це група взаємозв'язаних за капіталом підприємств, до складу якої входять спеціалізовані фінансові інституції. Такі групи створюються для вирішення загальних завдань, а саме:

• підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва;

• формування раціональних виробничих і коопераційних зв'язків;

• збільшення експортного  потенціалу;

• прискорення НТП за рахунок об'єднання капіталів.

 

        Конкурентні переваги у ФПГ досягаються завдяки перехресномуінвестуванню, заповненню прогалин у виробничому ланцюгу; зниженню ризику; доступу до технологій, ринків, ресурсів; спільній діяльності (збут, маркетинг тощо).

        ФПГ є високоефективною формою об'єднання підприємств у період перехідної економіки.

        Однією з форм відносин між великим та малим бізнесом, особливо у сфері торгівлі та послуг, є система франчайзних договірних відносин.

        Франчайзна організація являє собою змішану форму об'єднань підприємств великого та малого підприємництва, що грунтується на франчайзі.

         Франчайза — це угода між великою корпорацією та мережею дрібних фірм або підприємців, згідно з якою франчайзер (як правило, велика компанія) бере зобов'язання постачати дрібним фірмам або підприємцям, котрі діють у межах визначеної території, свої товари, надавати послуги у сфері ведення бізнесу тощо. За це дрібна фірма або підприємець (франчайзі) бере зобов'язання надати франчайзеру послуги у сфері реалізації його товарів, менеджменту, маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.

          Важливою умовою угоди є зобов'язання дрібної фірми або підприємця (франчайзі) мати ділові стосунки лише з компанією-франчайзе-ром, а також вести бізнес за його технологією.

         Прикладом франчайзного об'єднання, яке активно поширюється на українському ринку продовольчих товарів, є класична договірна форма співробітництва фірми "Макдональдс" з мережею дрібних ресторанів швидкого харчування, які незважаючи на економічну кризу в Україні ростуть, як гриби після теплого осіннього дощу.

            В останні роки на Заході з'явилися нові типи господарських об'єднань, зокрема стратегічні альянси. Стратегічні альянси утворюються для зменшення конкурентного ризику та розвитку відносин довіри між потенційними конкурентами.

          Однією з форм стратегічного альянсу є віртуальна корпорація. Це -група функціонуючих спільно протягом відповідного часу компаній, котрі об'єднали свої зусилля з метою ефективного використання сприятливої ситуації. Компанії розпадаються, коли необхідність в альянсі відпадає. У віртуальній корпорації підприємства можуть "колективізувати" свої витрати, кваліфіковані кадри, доступ на світовий ринок. Причому кожен партнер віддає краще, що у нього є. Особливості такого об'єднання: гнучкість, довіра, без кордонів, використання електронних технологій тощо.

 

2.5. Вибір організаційно-правової форми на прикладі товарної біржі

 

           Організаційно-правова форма — це передбачена або санкціонована правом організаційна структура, у якій діє суб'єкт господарського права. Організаційно-правова форма діяльності юридичної особи є істотною ознакою у визначенні характеру його діяльності як комерційної або некомерційної організації. Розглядаючи торгово-біржову діяльність як вид некомерційної господарської діяльності, варто враховувати загальні вимоги ст. 53 ГК України, яка визначає, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, обумовлених власником або відповідним органом управління або органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених дійсним кодексом й іншими законами.

            Конкретна організаційно-правова  форма визначається законом і  залежить від виду некомерційного  господарювання, цілей діяльності, правовий режим майна суб'єкта  господарювання. Аналіз основних  положень ГК України свідчить, що щодо товарної біржі одночасно  використовуються такі терміни  як «спеціально утворена господарська  організація» (ст. 278) і «особливий  суб'єкт господарювання» (ст. 279). З урахуванням цього визначальне  значення щодо організаційної форми товарної біржі має положення ст. 1 Закону що встановлює, що товарна біржа є організацією.

            У той же час й у теорії, і на практиці існують різні підходи до визначення організаційної форми товарної біржі. Так, є практика, коли товарна біржа реєструється як акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або навіть приватним підприємством. При цьому слова «товарна біржа» розглядається як найменування підприємства. Такий підхід є помилковим, оскільки суперечить основним вимогам законодавства. Мова йде про те, що товарна біржа є некомерційною організацією. У той же час відповідно до Закону України «Про господарчі товариства» й акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю мають на меті своєї діяльності одержання прибутку.

           З метою усунення цього протиріччя в науковій літературі пропонується використовувати при створенні товарної біржі організаційну форму кооперативу. На думку дослідників, створення товарної біржі у вигляді кооперативу відповідає цілям і принципам створення біржі: принцип добровільності й відкритого членства, принцип демократичного управління, принцип економічної участі, вигоди об'єднання й т.п. Підкреслюється, що обрання кооперативної форми створення товарної біржі значно спростить процедуру вступу до складу учасників біржі нових членів .

           З урахуванням вищевикладеного, проявляється інтерес до закордонного досвіду. Так, А.Г.Грязнова відзначає той факт, що починаючи з 1990 р. у Російській федерації, створювані біржі в основному реєструвалися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Особливо на периферії біржі засновувались як товариства з обмеженою відповідальністю (Воркутинська товарна біржа, Алтайськая товарная біржа, Приволжськая товарно-сировинна біржа, Кузбаська міжнародна товарно-сировинна біржа т.д.), що можна було пояснити рівнем ділової й економічної культури, традицій, а також відсутністю жорсткої правової основи, яка б регламентувала їх створення та функціонування. Це надало засновникам біржі велику свободу при підготовці необхідних документів, дозволило закласти такий механізм управління й розподілу прибутку, який у найбільшій степені задовольняв би їх. Засновників приваблювало й те, що біржа у формі товариства могла бути зареєстрована в місцевих органах влади. Окремі біржі реєструвалися як приватні індивідуальні підприємства (наприклад, біржа ''Аліса''). В зв'язку з тим, що держава повинна надавати допомогу біржам, орієнтованих на некомерційний характер діяльності, з 1993 р. біржі починають перетворюватись в некомерційні асоціації. Як відзначає автор, організаційно-правова форма у вигляді асоціації відповідає Закону ''Про товарні біржі і біржової торгівлі'' й сприяє більш ефективній структурі її управління.

           Відсутність чіткої визначеності  з організаційно-правовою формою  як в Україні, так й в інших  країнах вимагає уточнення підходів  законодавства у визначенні організаційної  форми товарної біржі.

           Відповідно до законодавства України, товарна біржа є некомерційною організацією, що має статус юридичної особи. З погляду на, що товарна біржа є суб'єктом господарської діяльності, треба, насамперед, звернутися до положень ГК України. Ст. 55 ГК України вводить загальне поняття господарської організації, під якою розуміються юридичні особи, створені відповідно до ГК України, державні, комунальні й інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку.

         Таким чином, товарна біржа як господарська організація, що має статус юридичної особи, створюється відповідно до положень ГК України. Згідно ст. 80 ГК України будь-яка юридична особа є організацією, створеною й зареєстрованою у встановленому порядку. У свою чергу ст. 83 ГК України передбачає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ й в інших формах, установлених законом. При цьому кодекс не містить вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб. Так, товариством є організація створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариства діляться на підприємницькі й непідприємницькі. Зокрема, згідно ст. 85 ГК України непідприємницьким товариством є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для наступного розподілу між учасниками.

          З огляду на основні вимоги Закону, а також положення ГК України й ГК України щодо організаційно-правової форми товарної біржі, можна зробити наступні висновки:

• біржа — це некомерційна організація, ЩО утворюється засновниками й членами для полегшення проведення комерційних операцій (для обслуговування потреб засновників і членів у купівлі-продажу).
• товарна біржа як некомерційна господарська організація, повинна створюватися у формі непідприємницького Товариства (ст.85 ГК України).

Така організаційно-правова  форма товарної біржі вимагає  відповідних змін на рівні спеціального законодавства — Закону, що дозволяють усунути наявні в законодавстві протиріччя й недоліки, а також привести норми Закону у відповідність із вимогами ГК України й ГК України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Переваги та  недоліки різноманітних організаційно-правових  форм підприємств в Україні.

 

        Структура,  повноваження та особливості  управління організацій закріплені  в Цивільному Кодексі і визначаються, згідно відповідними законами, правовими  актами та статутом самої організації. 

        Розглянемо  переваги і недоліки деяких  з перерахованих вище організаційно-правових  форм підприємств. 

         Повне товариство – фірмове найменування повного товариства має містити або імена (найменування) всіх учасників і слова "повне товариство", або ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія" і слова "повне товариство".

         Єдиним установчим документом  товариства є його установчий  договір. Він повинен бути підписаний  всіма повними товаришами.

         Управління діяльністю повного  товариства здійснюється за спільною  згодою всіх учасників. Установчим  договором товариства можуть  бути передбачені випадки, коли  рішення приймається більшістю  голосів учасників. Кожен учасник  має один голос і право ознайомлюватися  з усією документацією щодо  ведення справ. Кожному учаснику  дано право діяти від імені  товариства, якщо засновницьким  договором не встановлено, що  всі його учасники ведуть справи  спільно або що ведення справ  доручено окремим учасникам. 

        При  спільному веденні справ товариства  для вчинення кожного правочину  потрібна згода всіх його учасників.  Якщо ведення справ товариства  доручається одному або деяким  членам, то інші члени для здійснення  угоди від імені товариства  повинні мати доручення від  учасника, на якого покладено  ведення таких справ. Прибуток  та збитки повного товариства  розподіляються між учасниками  пропорційно до їхніх часток  у складеному капіталі.