Види та організаційно правові форми підприємств в Україні

           Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.

         Командйтне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.

        Взаємовідносини між членами товариства (товаришами) будуються на основі таких принципів:

• Права та обов'язки члена товариства визначаються лише його пайовим внеском
• Вкладник може управляти справами товариства лише як його уповноважений, а за відсутності таких повноважень не має права заперечувати дії необмежено відповідальних товаришів.
• У разі банкрутства товариства вкладники мають переважне право перед необмежено відповідальними товаришами на отримання своїх внесків з майна товариства, що залишилось після задоволення потреб кредиторів.
• Перед третіми особами вкладник відповідає своїм внеском. Якщо цей внесок не був зроблений або зроблений не повністю, він відповідає майном у розмірі внеску, зафіксованому в статуті.
• Вкладник відповідає однаково з необмежено відповідальними товаришами, якщо він дав згоду на внесення свого прізвища до складу засновників товариства. Вкладник також несе відповідальність за угодами, які були укладені ним від імені товариства за відсутності для цього повноважень.

 

         Товариство з обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.

        Право продажу частки третім особам має передбачатися у статуті або в угоді про створення товариства.

        Партнери також користуються переважним правом придбання частки або її частини учасника, який уступає її, пропорційно своїм часткам у статутному капіталі товариства або в іншому взаємоузгодженому порядку. При переданні частки або її частини третій особі одночасно відбувається перехід до нього прав та обов'язків, що належали партнеру, який уступив частку повністю або частково.

        Будь-який учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього за власним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходу партнер мусить виконати усі зобов'язання, термін виконання яких настав. Лише в цьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно до його частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплачену частину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.

         Виплата відбувається після затвердження звіту за рік, у якому партнер вийшов із товариства, і в термін до 12 місяців з дня виходу, якщо установчими документами не передбачена інша процедура виходу. На вимогу учасника товариства і за згодою товариства внесок може бути повернений повністю або частково в натурально-речовій формі. Вибулому учаснику виплачується частина прибутку, що йому належить, а також повертається у натуральній формі майно, яке було передано фірмі у володіння та користування.

          Товариство з обмеженою відповідальністю не відповідає за особисті борги його членів. Але за недостатності майна учасника товариства для покриття його особистих боргів кредитори мають право вимагати виокремлення частки учасника-боржника в порядку, передбаченому при виході партнера з товариства.

         Важливою відмітною рисою товариства з обмеженою відповідальністю є можливість членства в ньому правонаступників (спадкоємців) вибулого учасника товариства. При реорганізації юридичної особи, що є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, або у разі смерті фізичної особи-учасника їхні правонаступники і спадкоємці можуть вступати в товариство за згодою товариства.

         У випадку ліквідації юридичної особи — учасника товариства або у разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу в товариство з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане виділити частку, що належить реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (або померлому члену товариства), з виплатою прибутку, який їм належить.

         Учасник товариства може бути виключений із товариства, якщо він систематично не виконує своїх зобов'язань або протидіє досягненню цілей товариства. Рішення про виключення має бути прийнято одноголосне на загальних зборах його членів.

         Товариство з обмеженою відповідальністю може складатися не менше ніж з двох учасників. Вони мають право:

• брати участь в управлінні справами товариства в порядку, установленому статутом;

• отримувати прибуток від  діяльності товариства;

• одержувати частину майна  при його ліквідації;

• отримувати інформацію про  діяльність товариства, зокрема знайомитися  з даними бухгалтерського обліку та звітності.

 

Водночас зазначене товариство зобов'язане:

• дотримуватися статуту  товариства та виконувати рішення його вищого органу;

• робити внески в порядку, передбаченому засновницькими документами;

• не розголошувати конфіденційної інформації щодо діяльності товариства.

          Кожний учасник товариства з обмеженою відповідальністю має свою частку в майні товариства, яка визначається за згодою сторін. Внесок учасника товариства є головним джерелом формування майна.

         Внесок до статутного капіталу може бути здійснений у будь-якій формі. Внеском учасника може бути передання його майна товариству у володіння та користування на визначений термін.

         Управління товариством з обмеженою відповідальністю здійснюють збори учасників товариства, а за необхідності — дирекція (директор), правління та інші органи, що створюються товариством, їх назва, компетенція, кількісний склад та порядок формування визначаються статутом товариства. Найвищим органом управління є загальні збори його учасників.

         Товариство з обмеженою відповідальністю для забезпечення управління виробничо-господарською діяльністю може найняти директора. Директор діє на основі контракту. Однією з найважливіших умов діяльності товариства є контроль за його роботою з боку власника.

          Основою діяльності будь-якого товариства є письмова або усна угода між його членами. Для того щоб уникнути помилок та конфліктів у процесі спільної діяльності, необхідно, щоб угода була укладена в письмовій формі або у вигляді статуту.

        Як правило, зміст угоди про товариство містить:

• повні вимоги кожного  партнера;

• строк угоди;

• . суму коштів, інвестованих кожним партнером;

• схему розподілу прибутку та можливих збитків;

• процедуру ліквідації товариства;

• процедуру прийняття  нових членів;

• обмеження на суму коштів, яка може бути вилучена з капіталу товариства кожним партнером;

• спосіб компенсації збитків, яких зазнали партнери.

 

 

2.3. Кооператив та орендні  підприємства

 

        Слово "кооперація" латинського походження, у дослівному перекладі воно означає "співробітництво". У Положенні про Міжнародний кооперативний альянс дається таке визначення кооперативу: "Будь-яка асоціація людей чи товариств має бути визнана як кооператив, якщо вона має на меті підвищення економічного чи соціального рівня життя своїх членів шляхом ведення підприємства, яке грунтується на взаємодопомозі".

        Основна ідея кооперації — поєднання зусиль багатьох осіб чи їх товариств, спрямованих на досягнення спільної для них господарської мети. Саме ж об'єднання, яке створюється для досягнення такими спільними зусиллями загальної господарської мети, називається кооперативним об'єднанням. Згідно з чинним законодавством в Україні кооператив — це суспільна організація громадян, які добровільно об'єдналися для спільної господарської та іншої діяльності на основі належного їм на правах власності орендованого або наданого в безоплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також найповнішого поєднання інтересів членів кооперативу з інтересами колективу і суспільства.

      Майно кооперативу може формуватися за рахунок:

• грошових або матеріальних внесків членів кооперативу;
• доходів від виробничої діяльності;
• продажу акцій;
• державного майна, переданого в безоплатне користування;
• орендних відносин.

 

         За рахунок цих джерел створюється майновий фонд членів кооперативу, який охоплює вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні папери, акції, грошові кошти й відповідну частку в матеріальних цінностях інших підприємств і організацій. Члену кооперативу щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом кооперативу.

        Пай є власністю членів кооперативного підприємства. Але право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд їм надається лише після припинення членства в кооперативі. При цьому пай може бути видано натурою, грошима або цінними паперами.

        Проте не кожне колективне підприємство може називатися підприємством кооперативним. Наприклад, акціонерні компанії також є підприємствами колективними. Для того, щоб організація могла називатися кооперативом, вона має вирізнятися низкою характерних ознак, які називаються організаційними принципами кооперації. Під останніми розуміють певні правила практичного й теоретичного характеру, якими керуються при створенні кооперативу. Основні з цих правил такі:

• Добровільність членства. Кооперативом не може називатися організація, вступ до якої диктується законом, розпорядженням влади, або пов'язаний із насильством тих чи інших осіб. Особи, які вступили в організацію, зберігають за собою право в будь-який час із неї вийти.
• Необмежена кількість членів. Комерційне підприємство, ставлячи своїм завданням одержання якомога більшого прибутку, прагне зосередити вигоди об'єднання в руках небагатьох осіб. Кооперація грунтується на співробітництві широких мас.
• Мирні цілі. Кооперація не може мати цілей, пов'язаних з будь- яким насильством, і використовувати насильницькі методи. Тому зграя злодіїв, наприклад, не може бути кооперативом.
• Матеріальна відповідальність. Вступаючи до кооперативної організації, кожний новий член стає одним з її повноправних господарів і несе за неї відповідальність. Одержуючи від своєї організації певні вигоди, член кооперативу бере на себе зазначений у статуті ризик.
• Самоврядування. Управління кооперативом здійснюється не кимось іззовні, а самими його членами, тобто відповідно до принципу самоврядування.
• Відмінне від комерційних підприємств значення капіталу. У комерційному підприємстві капітал та його приріст перетворюються у свого роду самоціль, оскільки метою підприємства є нагромадження капіталу та прибутків від нього. У кооперативі збільшення капіталу розглядається лише як засіб для досягнення спільної господарської мети.

 

          Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орен дареві за договором. Оренда як економічна категорія є формою відносин, що виникають між власником, котрий безпосередньо не веде господарської діяльності, та юридично вільним і економічно самостійним суб'єктом — підприємцем, якому власник (орендодавець) на основі договору передає за відповідну орендну плату майно в строкове платне володіння і користування.

         Розвиток орендного підприємства визначається умовами договору оренди, серед яких особливе місце займає орендна плата. Вона є економічною формою доходу орендодавцявласника, котрий він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння, тобто це відшкодування орендодавцеві вартості орендного майна. Другий елемент орендної плати — відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу.

          Існують різні форми орендної плати: грошова, натуральна, грошово-натуральна. Розмір орендної плати може бути розрахований за такою формулою:

О=(Фi-1)В;

деО — середня орендна  плата;

Фi-1 — залишкова вартість орендного майна на момент передання  його в оренду;

В— рівень банківського відсотка.

         Формула орендної плати за умови, коли орендне підприємство зобов'язується самостійно забезпечити своєчасне відтворення орендованого майна, має такий вигляд:

О=(Фi+1+(Рі/2))В;

де Pi— амортизація на реновацію, залишена у розпорядженні  підприємства в i-му році;

В— рівень банківського відсотка.

        Після вирахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків із іншими партнерами утворюється орендний дохід. Усі платежі мають бути строго фіксованими, що ставить величину орендного доходу тільки у залежність від ефективності діяльності орендного колективу.

       З орендного доходу формуються такі фонди:

• ризику (фінансовий резерв);
• розвитку виробництва, науки і техніки;
• соціального розвитку;
• єдиний фонд оплати праці.

 

          Найнерспективнішою формою оренди, що широко застосовується сьогодні, є лізинг. Лізинг — це довгострокова оренда машин, у статку ван- ня тощо. Вона являє собою, по суті, новий спосіб фінансування й активізації збуту, що грунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

        Механізм цієї форми оренди полягає в тому, що компанія-орендо-давець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.