Види та організаційно правові форми підприємств в Україні

          ЦК ж під підприємством розуміє виключно об'єкт права, розглядаючи підприємство тільки як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 191). Таким чином, відносно терміна «підприємство» українське законодавство не має єдиного погляду. Така двозначність має місце не тільки в законодавстві України. Ця проблема є і в російському законодавстві, де новий ЦК РФ не усунув двозначності терміна «підприємство», що робить це питання дискусійним і сьогодні. Отже, ЦК РФ під підприємством розуміє як суб'єкта, так і об'єкт права (ст.ст. 113—115, 132)[1, c. 224-226].

         Багатозначність терміна «підприємство» викликає справедливі нарікання. Так, Ю. Попов називає словосполучення «власник підприємства» нісенітницею і вважає, що підприємство повинно розглядатися лише як комплекс майна, як це передбачає ЦК. В. Кравчук же підкреслює, що поняття «підприємство» міцно вкоренилося у вітчизняному законодавстві, насамперед для позначення господарюючих юридичних осіб. Він вважає, що важко знайти інший близький за значенням термін і відмова від поняття підприємства у значенні суб'єкта права за новим ЦК є передчасною.

          Взагалі щодо регулювання законодавством України питань юридичних осіб, а саме підприємств, слід зазначити, що одночасна дія ГК та ЦК навряд чи можлива. Дуже тяжко поєднати положення ГК та ЦК України, хоча необхідно це зробити, бо вони розраховані на регулювання однакових відносин.

          Розглянемо тепер положення ЦК щодо організаційно-правових форм юридичних осіб. Так, юридичні особи приватного права відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦК створюються у формі товариств або установ. Як видно, юридична особа не може бути одночасно товариством і установою, і тому потребують змін закони України, які застосовують ці взаємовиключні терміни. Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦК товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою.

         В свою чергу товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі залежно від мети одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Так, підприємницькі товариства мають таку мету на відміну від непідприємницьких товариств, які такої мети не мають.

         Щодо підприємницьких товариств слід сказати, що ними є усі види господарських товариств (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

         Непідприємницькими ж товариствами є споживчі кооперативи, об'єднання громадян, релігійні організації, біржі тощо.

         Щодо установ приватного права, то слід відзначити, що ними є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Прикладом установи є благодійний фонд, музей тощо.

        Як видно, оскільки ч. 1 ст. 83 ЦК має диспозитивний характер, то це дає можливість стверджувати про наявність інших форм юридичних осіб приватного права, до яких і можна віднести різні види підприємств, названі вище, а саме передбачені ГК приватні підприємства, селянське (фермерське) господарство, підприємства колективної власності та ін.

       Таким чином, підприємства в розумінні їх ГК як суб'єктів господарювання за положеннями нового ЦК можуть існувати лише в формі товариств.

        Тепер спробуємо співвіднести унітарні та корпоративні підприємства за ГК з товариствами за ЦК.

        Так, унітарне підприємство створюється одним засновником будь-якої форми власності. При створенні унітарного підприємства засновник виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК).

         Корпоративне підприємство, на відміну від унітарного, створюється не одним, а двома чи декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором). У зв'язку з цим діє воно на базі об'єднаного ними майна, а також/або на об'єднаній підприємницькій чи трудовій діяльності засновників, їхнього спільного управління справами. Легальною основою спільної участі в управлінні справами корпоративного підприємства є корпоративні права, які реалізуються через участь в органах управління корпоративного підприємства, створеного засновниками та через розподіл доходів і ризиків підприємства (ч. 5 ст. 63 ГК).

        Як бачимо, корпоративні підприємства за нормами ГК — це й є товариства за нормами ЦК. Унітарні ж підприємства просто не можуть існувати за нормами ЦК, бо не передбачені ними. Вони не можуть бути віднесені ні до установ, ні до товариств.

        Відмінність унітарного підприємства від товариства полягає у неможливості поділу статутного фонду унітарного підприємства на частини (паї)[3, c. 6-10].

 

 

 

 

 

2. Організаційно-правові  форми підприємств в Україні.

 

        Основопологаючою  ознакою кожного підприємства  є форма власності, на підставі  якої з'являється підприємство  як господарська одиниця. Відповідно  до законодавства суб'єктами підприємництва  можуть бути фізичні (громадяни)  та юридичні особи. Право громадян  займатися підприємницькою діяльністю  встановлено конституцією і цивільним  законодавством. Діяльність юридичних  осіб регулюється Цивільним кодексом  України.

         Юридичні особи можуть існувати  у формі господарських товариств  і товариств, таких як повні  товариства, командитні товариства (товариства на вірі), товариства  з обмеженою відповідальністю, відкриті  акціонерні товариства, закриті  акціонерні товариства, унітарні  підприємства.

          Відмітною ознакою товариства  або об’єднання є те, що його учасники передають частину свого майна у власність юридичної особи, статутний капітал якого таким чином виявляється розділеним на частки або внески учасників. При цьому власником вкладів учасників, а також всього придбаного або виробленого майна є саме суспільство або товариство, а його учасники зберігають у відношенні цього майна обов'язкові права:

• отримання частки доходу;

• участь в управлінні діяльністю, тобто право бути присутніми і  голосувати на загальних зборах з  усіх питань діяльності організації, обирати  і бути обраним в органи управління, право отримувати інформацію про  стан справ і фінансів підприємства.

 

2.1. Чинники, що обумовлюють  організаційно-правові форми підприємства

 

До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові  форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:

• цілі, які ставить перед  собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

• спосіб формування стартового капіталу;

• методи здійснення виробничо-господарської  діяльності;

• організаційна форма  та методи управління підприємством;

• законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

• форми власності майна, що використовує підприємець;

• форма організації виробництва  тощо.

         Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

          Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський  комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих  суб'єктів господарювання (підприємств,  науково-дослідних і проектно-конструкторських  організацій, пусконалагоджувальних,  монтажних та інших структурних  одиниць), створений на основі  технологічної єдності процесів  виробництва, однорідності продукції,  що випускається, територіальній  компактності об'єднуваних суб'єктів  господарювання, розвитку спеціалізації,  кооперування, комбінування виробництва  та централізації управління.

        Розрізняють два типи таких об'єднань.

        Перший тип об'єднаньмає договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

         Другий тип об'єднаньмає форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.

         Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

        Мотиви об'єднання можуть бути такі:

• диверсифікація виробництва;
• придбання виробничої бази або джерел сировини;
• скорочення капітальних витрат та зменшення ризику при створенні нових виробничих потужностей;
• проникнення на новий ринок збуту продукції;
• освоєння нових видів діяльності;
• розширення діючого виробництва;
• придбання нових каналів реалізації товарів або надання послуг;
• підвищення ефективності маркетингу;
• прагнення уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;
• комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;
• реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів;
• зниження за допомогою партнерів витрат виробництва тощо.

 

 

2.2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

 

         Підприємницька діяльність сфери  малого бізнесу реалізується  у двох формах: індивідуальна  підприємницька діяльність без  утворення юридичної особи і  приватне підприємство (фірма).

        Індивідуальне  підприємство грунтується на  праві власності однієї особи  або сім'ї, котрі отримують  весь дохід і несуть увесь  ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

        Як правило, власники одночасно є і керівниками. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу.

 

        До переваг малого бізнесу належать:

• невелика капіталомісткість і доступність;

• оперативність на ринку (з точки зору поведінки);

• простота в організації;

• самостійність і свобода  дій підприємця;

• поєднання в одній  особі і власника, і працівника;

• забезпеченість конфіденційності та захищеності власної інформації;

• висока адаптованість  до змінюваних умов господарювання та вимог ринку;

• відсутність бюрократизму в управлінні;

• швидка ліквідність фірми;

• поєднання професій;

• підтримання та розвиток підприємницького духу в суспільстві  тощо.

 

До недоліків малого бізнесуналежать:

• труднощі в залученні  великих капіталів;

• необмежена відповідальність за боргові зобов'язання;

• недостатня ефективність менеджменту;

• невизначеність перспективи.

 

         Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми тісно пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

         Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.

          Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.

         Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

• просте товариство;

• товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);

• командитне товариство (товариство на довірі);

• товариство з обмеженою  відповідальністю.

 

         Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.