Теорії прибутку та його роль в системі підприємницької діяльності

 

Рис. 3.1. Схема емпіричної матриці представлення результатів

економічної оцінки національного  багатства

 

Для виміру останнього використовується індикатор чистого економічного добробуту, який був введений в економічну науку В. Нордхаусом і Дж. Тобином. У вітчизняній макроекономічній науці він є відносно новим. Необхідність його використання визначається тим, що жоден з розрахованих на основі системи національного рахівництва і показників громадського продукту не дозволяє дати адекватну оцінку добробуту нації. [13]

Наприклад, основним елементом, що не відноситься до громадського продукту, але що збільшує добробут населення, являється вільний час. Зростання цієї складової економічного добробуту може за інших рівних умов стати чинником зниження громадського продукту.

Для визначення показника  чистого економічного добробуту з величини індикатора, використовуваного для виміру громадського продукту (наприклад, валовий національний продукт), віднімається грошова оцінка негативних чинників, що впливають на добробут, додаються грошові оцінки неринкової діяльності і вільного часу.

Кількісні значення усіх цих оцінок, як правило, визначаються експертним шляхом. [19]

 

 

3.2. Національне  багатство: методологічні підходи  та оцінка по Україні

 

Методичні підходи для  визначення національного багатства  країни.

Як відомо, до основних елементів національного багатства, які відображаються в рахунках наявних  запасів на початок розрахункового року, відносяться: природні ресурси, залучені до економічного обороту; основні фонди (основний капітал); матеріальні оборотні фонди та запаси різного призначення; домашнє майно населення; золото і валюта; наявні гроші та рахунки у банках; цінні папери, акції, технічні страхові фонди та ін. 
По кожному з елементів національного багатства складається рахунок наявності запасів на початок року. Показники цих рахунків пов’язуються із показниками основних рахунків складі національного рахівництва (СНР), зокрема з рахунком капіталу, фінансовим рахунком, балансом активів і пасивів на початок і кінець року та ін. Крім цього, по кожному елементу національного багатства складають рахунки поточних операцій за розрахунковий рік. Схема рахунка поточних операцій має такий зміст і склад:

 

 

Цей рахунок дозволяє визначити, яку частина того чи іншого елементу національного багатства  було нагромаджено за поточний рік. У  формалізованому вигляді нагромадження (Н) можна визначити так:

 
                                               Н = П + І + Ін – С – Е – В,                                  (3.1)

де П — виробництво;

І — імпорт;

Ін — інші надходження;

С — споживання;

Е — експорт; 

В — втрати.

Показники рахунків наявності  запасів елементів національного багатства на початок року та їх відтворення за розрахунковий рік дозволяють отримати показники нагромадження національного багатства на кінець року та визначити зміни, що відбулися у обсязі та складі національного багатства. Ці розрахунки мають бути погоджені із показниками рахунків СНР, зокрема рахунків використання доходів, капіталу, фінансового рахунка та балансу активів і пасивів на початок і кінець року. [19]

Використовуючи наявну інформацію, можна здійснити також  розрахунки динаміки національного багатства за різні періоди. Для визначення динаміки нагромадження елементів національного багатства використовують спеціальну модель взаємозв’язків показників національного багатства з показниками СНР. Ця модель має такий вигляд:

 
                                              (3.2)

 

де НБ0, НБі, НБt — національне  багатство на кінець відповідного періоду;

 В, Г, Д — основні  елементи національного багатства  (В — основні фонди;

Г — оборотні фонди;

Д — золото і валюта);

∆в, ∆г, ∆д — приріст (нагромадження) відповідних елементів  національного багатства за період (рік);

Ів, Іг, Ід — індекси  цін на відповідні елементи національного  багатства за період. [11]

Отже, розглянута модель представляє систему окремих рівнянь — балансів відтворення елементів національного багатства, пов’язаних із системою показників СНР. Тим самим модель щорічних розрахунків показників відтворення елементів національного багатства безпосередньо пов’язує їх із показниками виробництва і використання ВВП і ВНД. 
У СНР підсумкові оцінки елементів національного багатства обчислюються за остаточною вартістю, тобто за відрахуванням зносу, часткового використання та вибуття, і виявляють результати «чистого» нагромадження в країні. В той же час СНР рекомендує робити щорічні переоцінки національного багатства у поточних цінах за допомогою індексів цін, тобто обчислювати елементи національного багатства за відповідною вартістю кожного року. Крім цього, рекомендується також обчислювати національне багатство у постійних цінах того року, який використовується як базовий.  
Нарешті, для об’єктивного визначення обсягу національного багатства потрібно враховувати критерій права власності та її територіальне розміщення, тобто виключати із загального обсягу ті елементи багатства, які є власністю інших країн і знаходяться на території нашої країни, але в той же час включати до складу національного багатства майно та інші його елементи, які перебувають в інших країнах і належать уряду, організаціям та окремим особам нашої країни.

На сьогоднішній день по стан національного багатства  в Україні можливо чітко оцінити  і проаналізувати за показниками  ВВП: «Валовий внутрішній продукт у 2011 році у млн.грн.» (див. додаток А) [20] та «Зміна обсягу валового внутрішнього продукту у 2011 році (відсотків до відповідного кварталу попереднього року, у постійних цінах 2007 року)» (див. додаток Б). [20] На базі цих статистичних даних видно, що у 2011 році ВВП збільшився порівняно з 2007 роком лише на 5,2%. Найбільший приріст даному показникові дала галузь сільського господарства (17,6%), найменший – освіта (-1,1%). Негативну тенденцію на загальний показник приросту ВВП в 2011 році порівняно з 2007 роком показали експортно-імпортні операції, де експорт змінився лише на 2,2%, а імпорт – на  16,8%.

 

 

3.3. Соціальне  страхування - механізм перерозподілу  прибутків

 

Соціальне страхування (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного прибутку з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків. [5]

Соціальне страхування  є важливою складовою соціального захисту населення. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Якраз у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об‘єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу. 

Світовий досвід виразно  показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов. По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати по страхуванню. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб’єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі. По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, головне, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності. [6]

Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи системної парадигми, головними серед яких є посилена увага до взаємодії між різними сферами функціонування суспільства (політикою, економікою, культурою, ідеологією) та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.

Соціальне страхування  передбачає такі важливі види економічної  підтримки громадян, як: грошові  виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, однак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів. Нині в Україні система державного соціального страхування складається з: пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві. Передбачається запровадити обов‘язкове медичне страхування. [4]

Сьогодні основним джерелом надходжень до бюджету Фонду соціального  страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  Україні є страхові внески роботодавців, які сплачуються за страховими тарифами відповідно до класу професійного ризику.

Основною та принциповою  передумовою здійснення страхових  виплат, надання соціальних послуг потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  є своєчасна та в повному обсязі сплата страхувальниками страхових внесків до Фонду.

У 2011 році надходження  до Фонду склали 5515954,3 тис. грн., з  них сума внесків роботодавців становить 5430729,4 тис. грн., або 100,4% від планового  показника внесків роботодавців на рік.

Надходження внесків  роботодавців збільшилися на 1301259,5 тис. грн., або на 31,5 % у порівнянні з минулим роком. [5]

Протягом 2011 року робочими органами виконавчої дирекції Фонду  проводилась відповідна претензійно-позовна  робота по погашенню заборгованості із сплати страхових внесків минулих років до Фонду. Здійснено 93,2 тис. перевірок страхувальників щодо віднесення страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду їх економічної діяльності та щодо нарахованих та несплачених внесків до Фонду до 01.01.2011 року. За результатами перевірок на суму недоїмки зі сплати страхових внесків нараховано 76950,9 тис. грн. пені. На порушників законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві накладено 4,4 тис. адміністративних штрафів. Сплачено адміністративних штрафів на суму 866,5 тис. гривень.

Завдяки проведеній роботі за поточний період до Фонду надійшло коштів від погашення заборгованості із сплати страхових внесків минулих  років у сумі 61781,7 тис. гривень. [22]

 

Висновки. Національне багатство є одним з найбільш важливих показників економічної потужності країни. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес та добробут суспільства.

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Розвиток ринкових відносин в економіці України та світі  потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову  оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких  структур, їх фінансового стану. Він сигналізує про необхідність заходів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів виробництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, доцільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективності господарювання.

Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької  діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної  та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності.

Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.

У комплексі проблем, пов’язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб’єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.