Теорії прибутку та його роль в системі підприємницької діяльності

У чисто конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку, призведуть до такого розподілу  ресурсів, який максимізує задоволення  потреб споживачів. Якщо у довгостроковому  періоді ціна і мінімум середніх витрат однакові, це означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків. [2] Отже, на ринках з чистою конкуренцією у довгостроковому періоді досягається і виробнича ефективність, і розподільна ефективність.

 

 

2.2. Максимізація  прибутку монополістом та соціальна  ціна монополії

 

Фірма – монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг. Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску, справедливе як для моделі TRTC (граничний виторг дорівнює граничним витратам), так і для моделі MRMC (маржинальний виторг дорівнює маржинальним витратам). Тому з'ясуємо ціну і випуск продукції за умов застосування монополістом обох моделей.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст, як правило, вибере такі ціну і випуск продукції, за яких різниця між загальним виторгом та загальними витратами є найбільшою (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Максимізація прибутку монополістом (модель TRTC)

Точки перетину кривих і  є точками беззбитковості, а виробництво  в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим. Відстань між кривими і по вертикалі показує величину економічного прибутку, крива якого побудована на графіку окремо. Відрізок відповідає його максимальній величині. [16]

Графічно оптимальний  обсяг випуску відповідає рівню виробництва, для якого криві і мають однакові кути нахилу. На рис. 2.2 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні і TC, TR. Нахил кривої сукупного виторгу, визначає величину граничного виторгу , а нахил кривої сукупних витрат – величину граничних витрат. Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих і, монополія максимізує прибуток згідно з правилом TRTC.

В умовах монополії фірма  максимізує свій прибуток, якщо вона становить  такий рівень випуску продукції, за якого граничний виторг дорівнюватиме граничним витратам. Легко довести, що це – необхідна умова максимізації прибутку. За будь-якого рівня виробництва, коли граничний виторг перевищує граничні витрати, прибуток може збільшуватися внаслідок зростання рівня виробництва, тому що додатковий виторг перевищує додаткові витрати. Отже, економічний прибуток не буде максимальним, коли граничний виторг перевищує граничні витрати. [23]

За будь-якого рівня  виробництва, коли граничні витрати  перевищують граничний виторг, економічний прибуток може збільшитися внаслідок зменшення рівня виробництва, бо зменшення загальних витрат є більшим, ніж зменшення загального виторгу. Отже, прибуток не буде максимальним, коли граничні витрати перевищують граничний виторг. Оскільки економічний прибуток не є максимальним, коли граничний виторг перевищує граничні витрати чи коли граничні витрати перевищують граничний виторг, максимум досягається тільки у разі рівності граничного виторгу та граничних витрат.

Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі, для якого маржинальний виторг дорівнює маржинальним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На рис. 2.3 монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

 
 

Рис. 2.3. Максимізація прибутку монополістом (моделлю MRMC)

 

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат, монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

 

_,                                    (2.1)

де ЕРm – сукупний прибуток;

Рm – ціна;

ATC – середні сукупні  витрати;

Q*m – обсяг виробництва,  який забезпечує максимальний  економічний прибуток.

Для суспільства монополія  та її політика встановлення ринкових цін є негативним явищем, яке отримало назву соціальна ціна монополії. [1]

Соціальна ціна монополії — це міра втрат суспільством чистої корисності, що відбувається внаслідок зменшення доступності товару для споживачів в умовах, коли монополія максимізує прибуток.

Якби монополія перетворилася  на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги (див. рис. 2.4).

Рис. 2.4. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги для  визначення соціальної ціни монополії

 

Рис. 2.4. може бути використаний для виміру соціальної ціни монополії: оскільки (Р_M>МС), надлишки споживачів і виробників змінюються. Сукупна втрата надлишку споживача відповідає сумі площ чотирикутника А і трикутника В (А+В). Виробник отримує прибуток, що відповідає площі чотирикутника А, але втрачає частину надлишку, що відповідає трикутнику С. Загальний прибуток виробника: (А-С). З допомогою цих розрахунків отримуємо чисті збитки від монопольної влади, які дорівнюють (В+С), тобто сягають суми площі трикутників В і С. (B+C) – це чисті збитки від монопольної влади, які визначаються як різниця між потенційно можливими обсягом виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста.

В економічній теорії вони також мають назву: мертвий  вантаж монополії (мертві витрати). Трикутники B і C називають харбергеровськими трикутниками, оскільки вони пов’язані з іменем А. Харбергера – першого з економістів, який намагався визначити їх розміри, виходячи з позицій витрат усього суспільства. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією. [21]

Отже, через наявність  суспільних втрат монополія вважається неефективною ринковою структурою.

 

 

2.3. Економічний  прибуток та його значення  для встановлення рівноваги на  ринку монополістичної конкуренції

 

Поведінка фірми монополіста обумовлено не тільки споживчим попитом і граничним доходом, але і витратами виробництва. Фірма монопо-ліст буде нарощувати випуск продукції до такого обсягу, коли граничний 

дохід (MR) дорівнюватиме граничним розмірам витрат (МС):  MR = МС, за таких умов економічний прибуток буде найбільшим.

Подальше зростання  обсягу випуску на одну одиницю продукції  призведе до перевищення додаткових витрат над додатковим економічним  прибутком. Якщо ж відбудеться зменшення  випуску на одну одиницю продукції в порівнянні з даними рівнем, то для фірми монополіста це обернеться втраченими економічним доходом, витяг якого було б певно від реалізації ще однієї додаткової одиниці блага.

Максимальний економічний прибуток фірма монополіст має у тому випадку, коли обсяг випуску такий, що граничний дохід дорівнює граничним витратам, а ціна дорівнює висоті кривої попиту при даному рівні випуску (рис. 2.5).

 
Рис. 2.5. Монопольна ціна, випуск та економічний  прибуток у короткострокову періоді

На рис. 2.5 зображені  короткострокові криві середніх і граничних витрат фірми монополіста, а також попит на її продукт  і граничний дохід від продукту. Монопольна фірма має максимальний економічний прибуток, виробляючи обсяг  благ, відповідний точці, де MR = МС. Потім вона встановлює ціну Рм, яка необхідна, щоб переконати покупців купити обсяг благ Qм. При даних цінах і обсязі виробництва фірма монополіст має на одиницю продукції економічний прибуток (Рм - АСМ). Загальний економічний прибуток дорівнює (Рм - АСМ) х Qм.. [15]

Якщо попит і граничний  дохід від блага, що поставляється  фірмою монополістом, знижуються, то вилучення  економічного прибутку неможливо. Якщо ціна, відповідна випуску, при якому MR = МС, знизиться нижче середніх витрат, фірма монополіст зазнає збитків (рис. 2.6).

 

Рис. 2.6. Монопольна ціна, граничний дохід і граничні витрати  в короткостроковому періоді

Коли фірма монополіст покриває всі свої витрати, але не отримує економічний прибуток, вона знаходиться на рівні самоокупності. 
У тривалому періоді, maximizing  прибуток, фірма монополіст збільшує свої об’єми до тих пір, поки не виходить обсяг продукції, що відповідає рівності граничного доходу і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Якщо при цій ціні фірма монополіст має економічний прибуток, то вільний вхід на цей ринок для інших фірм виключений, оскільки виникнення нових фірм призводить до зростання пропозиції, в результаті чого ціни опускаються до рівня, який забезпечує отримання лише нормального прибутку. 
Максимізація економічного прибутку в довгостроковому періоді показана на рис. 2.7. У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію. 

 

Рис. 2.7. Довгострокова  крива фірми-монополіста

 

На рис. 2.7 зображені  варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і ATC1. Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках a і Ems. Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги a, який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду: 
. 

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Для монополії не властивий  парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія  і в довгостроковому періоді  зберігає економічний прибуток. [1]

 

Висновки. Коли фірма-монополіст прибуткова, вона може розраховувати  на отримання максимального економічного прибутку і в короткому, і в довгостроковому періоді. Фірма монополіст врівноважує таким чином обсяг випуску і ціну. Завищуючи ціни, вона порушує ринкову монополістичну рівновагу скорочуючи при цьому обсяги випуску продукції. 
У тривалому періоді фірма монополіст максимізує економічний прибуток, здійснюючи виробництво і реалізацію такої кількості благ, яке відповідає рівності граничного доходу і граничних витрат у тривалому періоді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

 Національне багатство як  показник стану суспільного добробуту

 

3.1. Прямі індикатори та складові національного багатства

 

Для оцінки підсумкових  результатів розвитку країни за всю  історію її існування використовується такий показник, як національне багатство.

Національне багатство є сукупністю матеріальних і нематеріальних благ, яка накопичена в країні на певну дату. Між національним багатством і створеним в країні громадським продуктом існує пряма і зворотна залежності. Пряма залежність визначається тим, що громадський продукт є основним джерелом поповнення і оновлення національного багатства.

Зворотна залежність полягає в тому, що сам об'єм зробленого громадського продукту, темпи і абсолютні  значення його приросту залежать від  накопиченого національного багатства, його величини, структури і якісного складу елементів, що утворюють його.

Прямими індикаторами виміру національного багатства можна  вважати ВВП (валовий внутрішній продукт), ВНП (валовий національний продукт), рівень народжуваності та смертності, рівень безробіття, темпи росту інфляції, темпи розвитку НТП (науково-технічного прогресу), показники рівня життя населення, міжгалузевий баланс, рівень економічного зростання, фонд накопичення і фонд споживання, тощо.

Структура національного  багатства характеризується наступними основними складовими елементами:

– що належать населенню, фірмам і державі засобами виробництва, що функціонують як в матеріальній, так і в духовній сфері (машини, верстати, устаткування і т. п.);

– запасами готової продукції  на складах фірм;

– стратегічними запасами держави;

– майном населення, матеріалізованим в нерухомості і предметах  споживання тривалого користування;

– матеріальними і  культурними цінностями, що є громадським  надбанням;

– залученими в господарський  оборот природними ресурсами, а також  розвіданими корисними копалини;

– нематеріальними духовними  цінностями. [8]

Соціально-економічний  прогрес країни, що відбувається під впливом науково-технічних змін, супроводжується не лише збільшенням, але і зміною структури національного багатства. Збільшення національного багатства і прогресивна зміна його структури є матеріальною основою підвищення добробуту усього населення країни (див. рис. 3.1).

 

Рівень дворівневої  моделі дослідження національного  багатства
Капітал		Багатство
Вимір дослідження  національного багатства	Поточне  нагромадження		Аналіз процесу поточного  нагрома-  дження капіталу як частини національ-  ного багатства, залученого до виробни-  цтва продукції (товарів, послуг)		-
	Багатство як  сукупність  ресурсів		Оцінка обсягу нагромадженого  національного капіталу		Оцінка обсягу національного  багатства як сукупності націо-  нального капіталу і незадіяних  (некапіталізованих) ресурсів