Теорії прибутку та його роль в системі підприємницької діяльності

                    Рис. 1.2. Максимізація ЕР методом порівняння MR i MC

 

Загальним правилом для максимізації прибутку є те, що фірма отримує максимальний економічний прибуток тоді, коли вона виробляє той рівень виробництва (Q*), за якого MR = МС. Це правило є обов'язковим для всіх фірм, незалежно від того, досконало вони конкурентні, чи ні. [11]

Геометрично для будь-якого  обсягу виробництва МЕР є нахилом кривої ЕР. Отже, можна зробити такі висновки:

1. Якщо MR - МС, то МЕР = 0. Це означає, що ніякого додаткового прибутку, який долучиться до ЕР у результаті виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції, не буде отримано. EP за даного рівня виробництва Q* є максимальним. Будь-який випуск нижче цього рівня означає, що фірма може нарощувати випуск для збільшення прибутку, і навпаки.

Зверніть увагу, що МЕР = MR - МС або МЕР = ЕР : Q.

2. Якщо MR > МС, то існує можливість отримати додатковий прибуток в результаті виробництва додаткових одиниць продукції. Отже, збільшення обсягу продукції є прибутковим.

3. Якщо МС > MR і обсяг продукції зростає, то фірма зазнає збитків: ЕР зменшується, розширювати виробництво неприбутковою.

Що стосується нашої  фірми, то ми бачимо: на проміжку від 0 до Q* MR > МС. Це означає, що кожна додаткова одиниця додає більше до TR, ніж до ТС. ЕР зростає, МЕР > 0.

В точці Q* MR = МС, кожна додаткова одиниця продукції додає щось як до TR, так і до ТС порівну. МЕР= 0.

Поза рівнем виробництва Q* МС > MR і при виробленні додаткової одиниці більше додається до TС, ніж до TR. МЕР < 0, ЕР падає. [7]

Отже, максимальний прибуток (ЕРтах) досягається тоді, коли додаткова одиниця випуску продукції не спричинятиме ні зростання, ні зменшення ЕР: це можливе, коли обсяг виробництва становить Q*. При обсягу виробництва Q* рівень прибутку дозволить реалізувати потреби власності на капітал та економічних інтересів підприємств.

 

Висновок. Прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати або чистий прибуток після сплати податків.

Прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності. Прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

А максимізація прибутку є обов’язковою умовою успішного функціонування і розвитку фірми та виробництва.  

 

 

 

Розділ 2

Економічний прибуток та особливості його визначення на ринках продукту

 

2.1. Основні  підходи до визначення максимального  прибутку конкурентною фірмою

 

Серед основних підходів, які використовують конкурентні фірми для визначення максимального прибутку виділяють:

1. Максимізація прибутку у короткостроковому періоді.

2. Максимізація прибутку у довгостроковому періоді.

Максимізація прибутку у короткостроковому періоді.

Конкурентна фірма в  короткостроковому періоді володіє  незмінним устаткуванням і намагається  максимізувати свої прибутки або  мінімізувати свої втрати, пристосовуючи  свій обсяг виробництва через  зміни величини змінних ресурсів, які вона використовує. Економічні прибутки, яких прагне отримати фірма, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентна фірма отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома  способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентної фірми, але також і для фірм, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи. [15]

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані  питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожна фірма виробляє продукцію тоді, коли це їй приносить прибуток. Тобто фірма здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо вона може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості  виготовленої продукції, то в короткостроковому  періоді фірма виготовлятиме  такий обсяг продукції, за якого  вона максимізує прибутки або мінімізує  збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожна фірма максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття) (див. табл. 2.1). [17]

Таблиця 2.1

Визначення  рівня виробництва, за якого конкурентна  фірма отримуватиме максимальні  прибутки або матиме мінімальні збитки

Кількість,  од.	Валовий дохід,   грн	Постійні витрати,  грн	Змінні витрати,  грн	Валові витрати,   грн	Прибуток (+) або  збитки (-) = 2-3, грн	Граничний дохід,  грн	Граничні витрати,  грн
1	2	3	4	5	6	7	8
0	0	100	0	100	-100	-	-
1	100	100	90	190	-90	100	90
2	200	100	170	270	-70	100	80
3	300	100	240	340	-40	100	70
4	400	100	300	400	0	100	60
5	500	100	370	470	30	100	70
6	600	100	450	550	50	100	80
7	700	100	540	640	60	100	90
8	800	100	650	750	50	100	110
9	900	100	780	880	20	100	130
10	1000	100	930	1030	-30	100	150

 

Припустимо, що ринкова  ціна складає 100 грн, тоді, користуючись цією таблицею, можна вирахувати валовий  дохід для кожного рівня виробництва, перемноживши кількість на ціну.

Ці дані подані у стовпчику 2. У стовпчику 6 знаходимо прибуток або збитки, з якими підприємство стикатиметься за певного обсягу виробництва, шляхом вирахування валових  витрат (стовпчик 5) із валового доходу (стовпчик 2). Тепер маємо всі дані, необхідні для відповіді на поставлені вище три питання.

По-перше, фірмі потрібно здійснювати виробництво продукції, оскільки це дасть їй можливість отримувати прибуток. По-друге, найвигідніше виготовляти  сім одиниць, бо стовпчик 6 показує, що це саме той обсяг виробництва, за якого сукупний економічний прибуток, буде максимальним і становитиме 60 грн.

Рис. 2.1 графічно порівнює валовий дохід і валові витрати. Валовий дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує валовий дохід на одну і ту ж величину — її ціну (див. табл. 2.1). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат змінюється залежно від ефективності фірми.

 

Рис. 2.1. Валовий дохід, валові витрати та прибуток

 

Дані про витрати  відображають дію закону спадної  віддачі, згідно з яким з часом  темп зростання валових витрат уповільнюється, оскільки фірма ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування фірми. [10]

Порівнюючи валові витрати  з валовим доходом на рис. 2.1, помічаємо, що точки критичного обсягу виробництва розташовані десь на рівні чотирьох та 9,8 одиниць продукції, тобто там, де валові витрати зрівнялись би з валовим доходом. Будь-яке виробництво за межами цих точок буде збитковим, а в межах цих точок критичного обсягу виробництво принесе економічний прибуток. Максимальний прибуток буває тоді, коли різниця по вертикалі між графіками валового доходу і валових витрат найбільша. На нашому графіку — це сім одиниць випуску за відповідного максимального прибутку 60 грн.

Припустимо, що витрати залишаються незмінними, в такому разі фірма не отримає економічного прибутку за умови, що ринкова ціна значно нижча 100 грн. Якщо ж валовий дохід перевищує сукупні змінні витрати, фірма здійснюватиме виробництво, бо ці витрати, так само як і певна частина сукупних постійних витрат, можуть бути оплачені з доходу.

Коли фірма змушена  закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені нею. Якщо при виробництві будь-якого  обсягу продукції загальна сума збитків  фірми буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри  фірми можна іншим способом, а  саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру фірми знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу — аналізу прибутку. [1]

Максимізація прибутку у довгостроковому періоді.

У довгостроковому періоді  умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні конкурентні фірми  тільки покривають свої повні конкурентні  витрати. Якщо ринкова ціна нижча  за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові фірми, що спонукає вже існуючі фірми знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість фірм з однаковими витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімуму середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

У реальному житті  за умов досконалої конкуренції в основному розвивається сільське господарство. Для багатьох переробних галузей промисловості характерне поступове зменшення середніх витрат. За таких умов одне або декілька підприємств розширюватимуть випуск продукції, допоки стануть суттєвою частиною ринку продукції галузі. Тут можливі три варіанти: по-перше, фірма — монополіст, що домінує в галузі; по-друге, декілька великих фірм-продавців — «олігополістів» — спільно домінують у галузі; по-третє, використання певного виду конкуренції, що являє собою відхилення від економічної моделі досконалої конкуренції. [14]