Сутність соціального захисту в Україні

Поріг бідності визначається й величною заробітної плати –  ринковою ціною праці. Сьогодні ціна праці в Україні залишається принципово малою, значно нижчою не тільки порівняно з західними країнами, але й з Росією та більшістю інших держав – колишніх республік Радянського Союзу. І це в той час, коли рівень цін на більшість товарів і послуг вже наблизився до світових.

Одним із інструментів державної  боротьби з бідністю традиційно вважається прогресивна податкова система. Чим вищі доходи людини, тим більшу їх частина вона віддає державі у  вигляді податку. Частину одержаних  податків держава спрямовує на соціальну допомогу бідним. Багаті можуть віддавати частину своїх доходів на користь бідним і через благодійну діяльність.

Проте слід бачити, що прогресивна  податкова система загрожує виникненням  так званого феномену «пастки  бідності».

«Пастка бідності»: при  зростанні доходів прогресивно  збільшуються й суми податків. У  результаті знижуються стимули і  мотиви до економічної діяльності, а тим самим у кінцевому  підсумку зменшується й величина доходів, які отримують багаті й  найбільш активні члени суспільства. між багатством і бідністю. У результаті цього дуже гостро проявляється Зменшення ж податкової бази призводить до зменшення коштів, що спрямовуються з державного бюджету на користь як соціальна допомога.

Високі прогресивні  податки, таким чином, негативно впливають на життєвий  рівень як багатих, так й бідних верств населення.

Отже, забезпечення соціального  захисту і безпеки передбачає створення цивілізованих умов життя  людини. У період суспільної кризи  на перший план виходить завдання недопущення подальшого зубожіння людей, адресна допомога з боку держави найменш захищеним соціальним групам, підтримка таких сфер життєдіяльності членів суспільства, як охорона здоров’я, народна освіта, культура, побут тощо. Завдання виходу на вищий рівень споживання і якості життя постане після досягнення стабілізації економіки і створення передумов для економічного росту.

3.3 Соціальний захист  населення в Україні

Система соціального  захисту в Україні перебуває  в кризовому стані. Невдоволені  пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обновку, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов’язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшені інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чим зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку перезиває  Україна, помилками в економічній  політиці, чи позначаються також причини, пов’язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато  штучних біли плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов’язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально  орієнтованої ринкової економіки передусім  був закріплений підхід, який виник  у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф.Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л.Ерхард – батько німецького «економічного дива» і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики – допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту [10].

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв’язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-70-х років в Західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та в практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою  соціально орієнтованої держави  є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування  виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру – народногосподарського, міжгалузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи  у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі зрозуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.

Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв’язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Відіграючи активну  роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці  не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв'язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання  про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава  не гарантує обов’язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками – об’єднаннями профспілок та об’єднаннями працедавців.

 

ВИСНОВКИ

Соціальна безпека і  захист людини є, безумовно, однією з  найсерйозніших проблем нашого суспільства. Йдеться про нагальну необхідність розв’язання широкого кола соціальних проблем: розвиток системи народної освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку трудящих, згладжування матеріального становища громадян, сімей, соціальних груп, повноцінна соціальна допомога при хворобі, нещасних випадках і безробітті тощо. Досвід зарубіжних країн свідчить, що на перших етапах переходу до ринку дієвого соціального захисту потребують насамперед найбільш уразливі в соціальному плані верстви населення. Щодо працездатного населення, то в умовах переходу до ринку воно повинне власними зусиллями забезпечити свій добробут та соціальну захищеність. Соціальна підтримка повинна мати чіткий адресний характер.

Вітчизняна і світова  практика довели, що безкоштовність соціальних послуг призводить до зниження ефективності функціонування соціальної сфери суспільства внаслідок відсталої матеріально-технічної бази, низької культури обслуговування тощо. Виявилось, що сильні державні соціальні програми сприяють зниженню у людей почуття відповідальності, ведуть до утриманства. Тому при переході до ринкових відносин важливо уникнути повної безкоштовності послуг соціальної сфери і використовувати різні джерела її фінансування, які б доповнювали одне одного. Це: страхові фонди, кошти державного бюджету, пряма оплата громадянами послуг приватних закладів у соціальній сфері тощо. Держава забезпечує безкоштовне надання лише певного мінімуму соціальних послуг. Важливо розширити комерційну діяльність у соціальній сфері з метою надання населенню більш якісних платних послуг. Адже людина має повне право на свої власні гроші отримувати кращі соціальні блага і послуги.

В умовах загальної економічної  кризи, що стала реальністю в нашому суспільстві, значна частина населення  сильно збідніла, її життя стало  спрощеним і примітивним. Люди відчули нестійкість основ свого життя, хоча ще вчора вони здавались непохитними. Посилився стан тривоги, безнадійності і байдужості. Багато хто опинився на узбіччі життя, виявився не здатним власними зусиллями забезпечити собі та своїм рідним необхідний достаток. Для цих людей проблема соціального захисту набуває першочергової ваги.

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитної, фіскальної, валютної сфери в Україні  відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разом з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

Але разом з цим  в соціальній сфері виявляються  риси її недосконалості та невідповідності  сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом). Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Башнянін Г.І., Лазур  П.Ю., Медвєдєв В.С. Політична економія: / Підручник для студентів вузів  – К.: Ніка-центр Ельга, 2000р.−243с.

2. Дідківська Л.І., Головко  Л.С. Державне регулювання економіки  – К.: Знання-Прес, 2002р.−147с.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича.- К.: Знання-Прес, 2001р.−98с.

4. Загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  та пенсійне забезпечення: у цифрах  і фактах – К.: Міністерство  праці та соціальної політики  України, пенсійний фонд України, 2002р.

5. Закон України «Про  державні соціальні стандарти  та державні соціальні гарантії»  //Відомості Верховної Ради України.  – 2000р. - №2017

6. Закон України «Про  захист прав споживачів» // Відомості  Верховної Ради України. –  1991р. – №30

7. Мочерний С.В. Політична  економія. – Львів: Вищий світ, 2004р.−132с.

8. Політична економія: Навч. посібник / За ред. П.В. Ктуша,  В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.:Каравела, 2008р.−56с.

9. Політична економія: Навч. посібник / За ред. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001р.−213с.

10. Спікер П. Соціальна  політика: Теорія та підходи. –  К.: Фелікс, 2000р.−194с.