Сутність соціального захисту в Україні

ЗМІСТ

Вступ      3

1 Соціальна політика  держави                                                                5

1.1 Державне регулювання соціальних  процесів                                  5

1.2 Моделі соціальної політики  держави                                             9

2 Соціальна політика та соціальний  захист населення в Україні       13

2.1 Необхідність соціального  захисту населення в умовах  ринкової економіки                                                                                            13

2.2 Сутність соціального захисту  та його форми                                 18

3 Огляд соціальної  сфери в Україні                                                       23

3.1 Огляд соціально-демографічної  ситуації в Україні                        23

3.2 Проблема багатства  і бідності                                                           25

3.3 Соціальний захист  населення в Україні                                           28

Висновки                                                                                                   32

Література                                                                                                 34

 

ВСТУП

Становлення ринкових відносин в Україні докорінним чином змінює всю економічну систему суспільства. Зникають або втрачають значення фактори, які тривалий час визначали рівень та якість життя людини, з’являються нові чинники, які потребують дослідження з позицій соціоекономіки.

Головними цілями перетворень  в соціальній сфері є підвищення соціальної безпеки людини, зростання реальних доходів населення і, кінцевому підсумку, створення умов для росту трудової ї економічної активності людей. Щодо соціального захисту, то при визначенні його розмірів і форм держава повинна проявляти максимальну обачливість, щоб не переступати ту межу, яка обумовлена реальними можливостями національної економіки і за якою буде лише прискорення інфляційних процесів. Загроза перетворення соціальної політики держави в головний генератор інфляції цілком реальна (про це свідчить й світовий досвід).

Життєвий рівень людини, її матеріальний і духовний добробут надзвичайно чутливі до впливу суспільно-економічних  факторів. Радикальні зміни в зовнішньому  середовищі життєдіяльності людини породили в сучасних умовах такі чинники, які фактично стали загрозою соціальній безпеці людини. Перехідний фактор виявляється надзвичайно болючим для всіх. Далеко не завжди навіть фізично здорова та інтелектуально розвинута людина, яка прагне діяти активно та ініціативно, може забезпечити собі і своїй сім’ї такі доходи, які дозволяють гідно жити в суспільстві.

Загальна декларація прав людини проголошує соціальні права  особи, які повинні бути гарантовані  демократичним суспільством.

Соціальні права людини: кожна людина має право на такий  рівень життя, включаючи їжу, одяг, житло, медичне і соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від неї обставин.

Системна криза суспільства  в Україні призвела до значного ослаблення соціальної захищеності людей. Серйозно знизився рівень соціальної безпеки  людини, зросла ненадійність її існування. На порядок денний, по суті, стала проблема виживання людини в умовах екстремальних економічних, соціальних, політичних і екологічних навантажень.

Тобто, в умовах трансформації  економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності  до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної  теми в тому, що однією з функцій  держави є недопущення зростання  соціальної напруги з приводу  майнової нерівності, передбачення й  фінансування негативних проявів ринку  для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження  є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Метою роботи є дослідження  сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

 

1 СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА  ДЕРЖАВИ

1.1 Державне регулювання  соціальних процесів

Вирішення проблем, пов’язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Соціальна сфера –  підсистема національної економіки, тобто  явища, процеси, види діяльності та об’єкти, які пов’язані з забезпеченням  життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика:

        - діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

        -  система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання;

       - соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.

Державне регулювання  соціальних процесів – вплив органів  державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави  включає:

1. регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
2. вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

3. розподіл і перерозподіл доходів населення;

4. формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

5. створення системи соціального захисту населення;

6. забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства та інших);

7. захист навколишнього середовища тощо.

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється  тим, що соціальна політика виступає елементом життєздатності суспільства, стабілізації та розвитку суспільства, консолідації суспільства.

Рисунок 1.1 Об’єкти соціальної політики

Соціальна політика держави  має носити активний характер, не зводитись  тільки до заходів соціального захисту  за рахунок бюджетних коштів. Держава  має сприяти розширенню кола осіб, здатних до особистої відповідальності за результати власних економічних дій, тобто, іншими словами, - сприяти зменшенню кількості соціальних груп, які потребують зовнішньої опіки.

Державна соціальна політика не повинна виходити за межі, пов’язані  з наданням допомоги тільки тим, хто її дійсно потребує. Людям завжди жилось краще, коли вони більше покладались на себе і ринок, ніж на державу. На це вказує досвід багатьох країн, що зуміли значно підняти планку народного добробуту саме тоді, коли починали проводити політику, спрямовану на активізацію ринкових сил і звільнення держави від економічно необґрунтованих соціальних функцій.

Рисунок 1.2 Завдання соціальної політики

Основні напрямки соціального  захисту людини. Система соціального  захисту найменш забезпечених громадян і верств населення має кілька напрямків. Так, важливим елементом цієї системи є державна соціальна допомога, яка включає грошову допомогу малозабезпеченим, непрацездатним громадянам і сім’ям з дітьми, безробітним, біженцям, інвалідам, а також допомогу по догляду за дітьми і багатодітним сім’ям. Натуральна допомога може надаватися у вигляді талонів на безплатне харчування, пільг в оплаті комунальних і транспортних послуг, безплатних продуктових наборів, безплатного шкільного харчування, безплатних ліків тощо. За рахунок державного та регіонального бюджетів утримується мережа соціально-культурних установ для громадян, які не мають можливості користуватися послугами соціально-культурної сфери на комерційній або страховій основі [7].

Важливе значення має  система пенсійного забезпечення громадян. Проблема пенсіонерів, особливо в умовах постаріння населення, - одна з найгостріших у рамках соціальної безпеки і  захисту людини. Кількість пенсіонерів  в Україні зростає із року в  рік. У результаті збільшується фінансовий тягар на всю національну економіку, адже на виплату пенсій державі доводиться постійно витрачати все більше коштів.

Як відомо, в процесі  переходу до ринкової економіки населення  України зазнало великих втрат  через знецінення грошових заощаджень в установах Ощадбанку. У той час купівельна спроможність грошей внаслідок триваючої з 1991 року інфляції значно знизилась, компенсація втрат від знецінення заощаджень була явно недостатньою. Протягом тривалого часу люди нагромаджували гроші для цінних покупок, обзаведення господарством, будівництва житла, «на старість» тощо. Сьогодні ж внаслідок інфляції вони втратили ці заощадження. Безумовно, що держава повинна компенсувати втрати громадян від знецінення заощаджень, нехай і не відразу. Людина не може бути в соціальній безпеці в ринкових умовах, якщо у неї немає особистих заощаджень.

Важливий елемент соціальної політики держави – індексація грошових доходів населення залежно від  підвищення індексу споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційного зростання цін.

Мабуть, найскладнішою  проблемою при реалізації соціальної політики є оптимізація співвідношення масштабів соціальної державної  допомоги населенню і розмірів (рівня) доходів, які воно отримує.

У ринковій економіці  не варто перебільшувати роль державних соціальних програм (суспільних фондів споживання). Розширення суспільних фондів споживання знижує стимулюючу роль доходів, так як із кола засобів життєзабезпечення, які можна було б придбати за гроші, випадають важливі соціальні блага і послуги. Державна система соціального захисту повинна відігравати підпорядковану роль і мати адресний характер, тобто стосуватися переважно особливо неімущих верств, непрацездатної частини населення.

Проблема оптимального поєднання державної соціальної політики і ринкових стимулів до праці і виробничої діяльності є ключовою для всіх економічних концепцій добробуту. Державний патерналізм, який ховається за мімікрією рівності і справедливості, на ділі негативно впливає на розвиток економічних відносин, призводить до падіння економічної активності. У кінцевому підсумку (і це загальновідомий факт) розміри соціального захисту мало імущих верств населення визначаються ефективністю господарської діяльності працюючих, дієвістю матеріальних стимулів до праці і економічної діяльності.

1.2 Моделі соціальної  політики держави

Модель соціальної політики України має представляти собою  симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх  фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Рисунок 1.3 Призначення  соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах системної, соціально-економічної трансформації; структурної перебудови; виходу на новий щабель економічного розвитку; переходу до нового рівня цивілізації.                 Рисунок 1.4 Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

- стратегічного характеру:

1. наповнення реформ соціальним змістом;
2. розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
3. активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
4. забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
5. створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
6. стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
7. забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
8. гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
9. формування ефективної системи соціального захисту населення;
10. реформування пенсійної системи;
11. розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
12. зміцнення сім’ї, підвищення її ролі у суспільстві.