Сутність соціального захисту в Україні

- поточного характеру:

1. погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
2. забезпечення прожиткового мінімуму;
3. боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
4. захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
5. обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
6. створення екологічно та соціально-безпечних умов життя;
7. запобігання соціальній деградації [8].

2 СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА СОЦІАЛЬНИЙ  ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

     2.1 Необхідність соціального захисту населення в умовах ринкової економіки

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту  повинна істотно пом’якшити негативні  соціальні наслідки економічних  криз. Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист – важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У ст.46 Конституції України  закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.

У світовій практиці визначилися  два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв’язанні соціально-економічних проблем.

В Україні категорія «соціальний захист» почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни «соціальний захист», «право соціального захисту», «соціальне забезпечення», «соціальна допомога» міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.

У чинному соціальному  законодавстві поняття «соціальний  захист» означає політику держави, направлену на забезпечення прав і  гарантій людини у сфері рівня життя [2].

Сучасна концепція соціального  захисту населення вкладає в  це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення – це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.

Головною метою соціального  захисту є надання кожному  членові суспільства, незалежного  від соціального положення, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише забезпечених категорій, а й населення в цілому.

З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист – це забезпечення гарантованого  мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров’я та працездатності).

Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або  категорії громадян з метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару «заслуженим» або «встановленим» рівнем доходу).

Соціальний захист в  Україні реалізується через матеріальне  забезпечення економічно активного  населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім’ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Згідно зі ст. 4 Конституції  України «соціальний захист»  включає в себе таку важливу складову, як «соціальне забезпечення», яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту  соціального захисту.

Основна функція забезпечення – турбота про ті категорії  населення, які в законодавче  встановленому порядку мають  право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою  працездатністю, відсутністю інших  джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню.

Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.

На відміну від соціального  забезпечення питання про надання  соціальної допомоги розглядається  індивідуально, згідно чинного законодавства  і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Соціальна допомога – це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є Державна Програма житлових субсидій.

Державна служба зайнятості. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідних гарантій на всій території України створена державна служба зайнятості. Її діяльністю керують Міністерство праці України і органи місцевої влади.

Державна служба зайнятості здійснює такі обов’язки і права:

1. аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;
2. консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;
3. веде облік вільних місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
4. надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників.
5. організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
6. надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;
7. реєструє безробітних і надає їм в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;
8. бере участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

У реалізації державної  політики зайнятості беруть участь також  підприємства, установи і організації  незалежно від форм власності. Вони зобов’язані дотримуватись законодавства про працю, а також професійне перенавчання тих, хто підлягає звільненню з виробництва; працевлаштувати осіб, які потребують соціального захисту і не спроможні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.

Захист споживачів в  умовах ринкової економіки. В Україні  прийнято закон «Про захист прав споживачів» [6]. Згідно з ним усі споживачі на території України при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на державний захист своїх інтересів; гарантований рівень споживання; належну якість продукції, торгового та інших видів обслуговування; безпеку продукції; достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції; відшкодування збитків, завданих продукцією невідповідної якості; усунення шкоди, що виникла від небезпечної для життя і здоров’я людей продукції; звернення до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав; об’єднання в товариства, союзи та інші громадські формування.

Законодавством України визначені права споживача у сфері торгового та інших видів обслуговування:

1. визначається принцип однаковості прав усіх громадян на задоволення їхніх потреб у сфері торгового та інших видів обслуговування. Це означає заборону будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів.
2. споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час. Продавець зобов’язаний всемірно сприяти споживачу у вільному виборі товарів і послуг.
3. забороняється примушувати споживача до придбання товарів і послуг неналежної якості або непотрібного йому асортименту.
4. продавець зобов’язаний надати споживачу достовірну і наочну інформацію про найменування і належність свого підприємства.
5. споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, маси і ціни товарів, демонстрацію їхніх властивостей, а також навчання безпечному і правильному користуванню ними. Продавець зобов’язаний у цих випадках надавати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів, а при необхідності – сприяти проведенню експертизи товарів.

При порушенні прав споживача  на підприємствах сфери торгового  та інших видів обслуговування продавець  і персонал цих підприємств несуть відповідальність згідно з законодавством. У законодавстві про захист прав споживачів передбачені випадки розв’язання питань у судовому порядку, а також правила визнання умов договорів недійсними, якщо вони обмежують права покупців.

 2.2 Сутність соціального захисту та його форми

Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона спричинює їх диференціацію, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Це породжує потребу у соціальному захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим чинникам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації у результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомоги сім’ям з дітьми.

Потреба у соціальному  захисті зумовлюється самою природою ринкової економіки. Ринок не в змозі  забезпечити своїм суб’єктам гарантований дохід і зайнятість. Цілий комплекс чинників зумовлює істотні відміни у рівні доходів, стані здоров’я, образі задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких чинників на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення він виконує через дві функції – лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов’язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім’ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, «лікують» певні групи людей, становище яких можна охарактеризувати як «хворобу бідності». Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов’язана із попередженням бідності шляхом надання особам можливості у період активної економічної діяльності здобути право на забезпечення нормального рівня життя у випадку втрати роботи або працездатності, хвороби, нещасного випадку [3].

Система соціального  захисту включає три суб’єкти: державу, юридичних осіб і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а частина адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів: забезпечення кожній особі можливості застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захист інтересів споживачів, індексація доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повені, землетруси, засухи тощо). Система соціального захисту ґрунтується на таких принципах, як все загальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.