Суспільні блага та державне регулювання їх виробництва

Внаслідок охарактеризованих  вище властивостей чистих суспільних благ виникає питання про оптимальний обсяг надання суспільного блага. Скільки саме його потребують члени суспільства?    

Очевидно, що відповідь  на це запитання буде випливати з  принципу ефективності. Як і для  приватних благ, оптимальним є  такий обсяг надання суспільного блага, який відповідає умові досягнення оптимуму Парето, тобто коли завдяки споживанню суспільного блага досягається такий рівень добробуту членів суспільства, за якого вже неможливо покращити будь-чий добробут, не погіршуючи становище інших членів суспільства [9,с.79].   

Яким чином  можна визначити обсяг суспільного  блага, який є оптимальним за Парето? Досліджуючи приватні блага, ми встановили, що їх оптимальне розміщення буде тоді, коли граничні витрати дорівнюють граничній  вигоді від споживання, інакше кажучи, обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції. У цілому, такий самий підхід можна застосувати до суспільних благ, врахувавши при цьому таку їх особливість як неподільність. 

За цих умов сукупний попит  на суспільне благо визначатиметься тим, скільки індивіди згодні сплатити за одну й ту саму кількість блага, а не за різні кількості блага. Це означає, що сукупний попит на суспільне благо визначається шляхом вертикального додавання попитів індивідів, а не горизонтального, як це має місце у випадку приватних благ.  

Вірогідно припустити, що, як і стосовно приватних благ, збільшення обсягу суспільного блага призводитиме до зниження його цінності для окремого індивіда. У результаті ми отримаємо  криву попиту на суспільне благо, яка буде значно крутішою за криві індивідуального попиту. Як відомо, крива індивідуального попиту відображає граничну схильність індивідів до платежу за благо, отже крива сукупного попиту є сумою граничних готовностей до платежу індивідів (р;), які бажають споживати суспільне благо [21, c. 139-140].

 Прийнято  вважати, що граничні витрати  надання суспільного блага є  постійними, таким чином, крива  пропозиції буде кривою з нульовим  нахилом, тобто буде горизонтальною.       

Попит на блага  відображає ряд альтернативних можливостей. Він показує ту кількість продуктів, на яку (при інших рівних умовах) буде пред’явлений попит при різних цінах. Попит переважно розглядається з позиції відносності ціни, іншими словами, ми вважали, що попит показує кількість продукту, яку споживачі будуть купувати за різними можливими цінами. В такій же мірі вірно, а іноді і корисніше розглядати попит із кількісної точки зору [7,с.164].         Замість того, щоб питати яку кількість може бути продано за різними цінами, можна спитати, за якими цінами споживачі готові купити різну кількість товару.   Між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку виникне попит, існує зворотна залежність, характер якої відображає закон попиту.  

В основі даного закону лежить наступна аргументація:   

1) Здоровий глузд і елементарне спостереження дійсності погоджується з тим, що нам показує крива попиту. Звичайно люди дійсно купують даного продукту більше по низькій ціні, ніж по високій. Для споживачів ціна – високий бар’єр, який не кожен може переступити.      

2) Покупець отримує  менше задоволення від другої  спожитої одиниці продукції.  3) Ефект доходу та ефект заміни.      

Величина попиту не завжди залежить від ціни на продукцію. Величина попиту часто залежить від  навколишніх споживачів. Кожен споживач відчуває на собі вплив смаків і переваг інших споживачів. Сучасна економічна наука особливо виділяє три найбільш типові форми впливу навколишніх людей на споживача, які породжують в поведінці покупця три ефекти:         

- ефект приєднання  до більшості (“юрби”);                   - ефект сноба (покупець-сноб в жодному разі не придбає те, що купують всі);              - ефект Веблена (престижного, або демонстративного, споживання).  

 У першому випадку  споживач намагається купувати  те, що купують всі.  

У другому випадку у споживача реакція на моду має зворотну спрямованість. 

У третьому випадку, споживач купує товари з метою справити враження на оточуючих. Це престижне  або демонстративне споживання в  літературі називається “ефектом Веблена”. Торатейн Веблен у своїх працях розтлумачив механізм престижного споживання, яке користується не реальною ціною, а престижною, не реальною корисністю блага, а показною, розрахованою на те, щоб створити враження про високий клас споживача. Зміни в попиті: якщо споживач виявить бажання і можливість купувати більшу кількість продукції по кожній із можливих цін, очевидно, що пройшло збільшення попиту. І навпаки, зменшення попиту виникає тоді, коли через зміну в одній його детермінанті (чи більше) споживачі купують меншу кількість продукції по кожній із можливих цін [15,с.98].    

В свою чергу  необхідно розрізняти поняття “зміна в попиті” і “зміна в величині попиту”, так як зміна в попиті виражається в зміщенні кривої попиту або вправо, або вліво. Наміри споживачів стосовно купівлі покупки продукту змінились. Причина: зміна однієї чи більше детермінант попиту. На мові економістів поняття попит виражається у вигляді шкали чи кривої, а тому “зміна в попиті” повинна означати, що вся шкала змінилась, і що крива змінила своє положення.           На противагу цьому, “зміна в величині попиту” означає пересування з однієї точки на іншу на постійній кривій попиту, тобто перехід від однієї комбінації “ціна – кількість продукту” до другої їх комбінації. Причиною зміни величини попиту служить зміна ціни даного продукту [20, c. 513-515].  

Отже, суспільні  блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).      

Блага суспільства  визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.   

Суть закону попиту полягає в тому, що підвищення ринкової ціни при інших рівних умовах зменшує обсяг попиту, і навпаки, зниження ринкової ціни збільшує величину попиту.           3.Розподіл суспільних благ в сучасних умовах

Дослідження проблем розподілу суспільних благ завжди було важливе для становлення  економічної науки і господарського життя, позаяк розподіл, поряд із виробництвом, споживанням і обміном, є однією з вирішальних фаз системи суспільного відтворення.

   Дослідження цих проблем нині важливо й тому, що в умовах трансформації української, а також глобалізації світової економіки розподіл суспільних благ відбувається здебільшого у перетворених формах: не за працею, а розподіл за працею не забезпечує ефективної господарської мотивації.

Соціально-економічні перетворення в Україні призвели до зміни структури і характеру  суспільного розподілу, а декларативне утвердження принципів соціальної рівності і справедливості загострюють питання адекватності здійснення розподільчих відносин, пред’являють підвищені вимоги до форм, методів і механізмів практичної реалізації принципів соціальної рівності [15,с.156].        На сьогодні накопичилося вже багато суперечностей і недоліків у системі суспільного розподілу, які негайно потрібно вирішувати. Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших.     

Дуже важко, а іноді  й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них  заплатив.      

Тому приватним підприємствам  дуже складно виробляти і продавати  суспільні блага, які неможливо  справедливо розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи суспільних благ, встановити безпосередні зв'язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть оплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно.           

Прикладом створення суспільного  блага може бути, наприклад, будівництво дамби, яка дає змогу запобігати повеней. Якщо підприємство будує дамбу для регулювання стічних вод, важко або майже неможливо обмежити коло осіб, які будуть користуватися цим благом, лише тими, хто зробив свій внесок у будівництво, і відмовити в користуванні тим, хто не виділив свою частку в створення цього суспільного блага. Усвідомлюючи це, потенційні користувачі суспільним благом, як правило, не хочуть компенсувати витрати на процес виробництва суспільних благ, намагаючись перекласти ці витрати на інших суб'єктів [9,с.173].       

Тому планування виробництва, виробництво і справедливий розподіл суспільних благ є однією з основних функцій держави. Класична економічна теорія і механізми ринкового  саморегулювання базуються на принципі, що зміна стимулів впливає на людську поведінку таким чином, що її можна передбачити, оскільки людина вибирає той спосіб дій, який забезпечує їй найбільше вигоди і найменше витрат. Але у випадку створення суспільних благ цей принцип призводить до суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами, які не в змозі узгодити ринковими механізмами. Тому виникає потреба в застосуванні зовнішнього регулятора – держави, яка повинна в таких випадках застосовувати регуляторне втручання і таким чином знаходити “точку рівноваги” індивідуальних і суспільних інтересів. Суспільство виграє від того, коли процес планування і виробництва суспільних благ є об'єктом державного регулювання. І саме таку функцію держави визначав А.Сміт в своїй тезі про “три функції корони”. Держава має законне право робити те, що люди поодинці, без її втручання, або взагалі не можуть зробити, або зроблять це не дуже добре. Тобто існують теоретично визначені випадки, коли ринкові саморегульовані механізми не можуть гарантувати розв'язання всіх соціально-економічних проблем й цілковито врівноважити індивідуальні й суспільні інтереси. Навіть в конкурентній ринковій системі регулярно виникають ситуації неспроможності ринку, за яких ринкове саморегулювання необхідно замінювати або доповнювати механізмами державного регулювання.   

Державне регулювання  зовнішніх ефектів. Ринок охоплює  не всі соціально-економічні відносини  суб'єктів макроекономічної системи. Діяльність виробників і споживачів призводить до виникнення зовнішніх  ефектів, які безпосередньо можуть не мати грошової міри. Наприклад, ринок не в змозі врегулювати відносини в тому випадку, коли промислове підприємництво забруднює довкілля [16,с.76].     Державне регулювання споживання суспільних благ. До суспільних благ належать національна оборона, охорона правопорядку, державне управління, єдина енергетична система, комунікаційні мережі і т.д. Розподіл суспільних благ є однією з регуляторних функцій держави в системі вільної конкуренції.           

4.Механізм  державного регулювання процесу  виробництва суспільних благ

Суспільні блага  споживаються всіма членами суспільства, порівну і часто колективно. До них належать оборона, охорона суспільного  порядку, державне управління, енергетична система тощо. З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспільства незалежно від того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспільство виробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим. Адже важко уявити, щоб охорона громадського порядку здійснювалася на суто ринкових засадах. Отже, для забезпечення суспільних потреб уряд має оподатковувати все населення.      

Як уже вияснилось, особливу увагу держава приділяє виробництву суспільних благ. Обираючи стратегію регулювання, вона може здійснювати виробництво цих благ безпосередньо на державних підприємствах. Однак можуть застосовуватись і непрямі методи регулювання, тобто держава виступає як посередник між споживачем і виробником таких благ.  

Одним з найефективніших  регулюючих засобів держави є  податки, які існують у суспільстві  п'ять століть. У різних країнах  застосовують різні підходи до класифікації податків, але громадяни зобов'язані  віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби [16,с.156].    

Є два суб'єкти оподаткування — фізичні та юридичні особи. У фізичних осіб об'єктами оподаткування  є доход, майно і земля. Сьогодні середній європейський громадянин сплачує  у формі податків 45-8 відсотків  свого доходу. У юридичних осіб об'єктами оподаткування є прибуток, майно і земля. У більшості країн світу юридичні особи, що ведуть підприємницьку діяльність, сплачують до бюджету 48-52 відсотки одержаного прибутку. 

Через систему  оподаткування, яка передбачає прямі (прибутковий податок з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на добавлену вартість, митні збори) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю) податки, держава формує бюджет, обсяг якого становить 1/3-1/2 національного доходу.      Кошти державного бюджету витрачаються на розвиток певних галузей, виробництво товарів та продуктів харчування, здійснення різноманітних видів діяльності. Переважна частина витрат (близько 50 відсотків) бюджету припадає на соціально-економічні напрями:        

- витрати на виплату пенсій, допомог, охорону здоров'я, освіту, підготовку кадрів;

- сприяння розвитку енергетики, житлового будівництва і комунального господарства, зв'язку, транспорту;  

-  охорона навколишнього середовища.      

Громадські (суспільні) блага – це блага, які виробляються за вказівкою держави, споживаються усіма членами суспільства без обмежень, та оплачуються за допомогою податків або інших державних доходів. До них, зокрема, належать охорона правопорядку, національна безпека, тощо. Виробництво громадських благ повинно давати позитивний соціальний ефект, а для того, щоб державні кошти не витрачались дарма, необхідно визначити обсяг забезпечення суспільства державними благами. Це можна зробити на основі тих самих підходів, що використовуються для визначення оптимального обсягу виробництва на підприємстві. Так максимальний доцільний обсяг виробництва суспільних благ буде досягатись у той момент, коли збільшення суспільного добробуту завдяки додатковій одиниці суспільного блага буде дорівнювати граничним витратам на його виробництво (рис.2). При цьому слід зауважити, що граничні витрати на виробництво громадського блага будуть фіксованими, оскільки обсяг громадських благ вимірюється безпосередньо в грошовій формі [15,с.76].