Соціально-орієнтоване ринкове господарство: переваги та наслідки застосування

У загальній концепції  соціально-ринкового господарства головне призначення держави  – створення якомога більшого добробуту для можливо більшої кількості громадян, соціального захисту і спрямованості через корекцію розподілу доходів та майна. Однак, на практиці соціальна політика і діяльність держави значно ширша: вона обіймає політику і на ринках праці, і стабілізаційну політику, і всі сфери і інституції публічного та трудового права, і практичну соціальну роботу серед населення .

Розглянемо систему  соціального захисту населення  Японії, адже відомо, що однією з найважливіших  чинників соціально-економічного розвитку цієї держави є ефективна система соціального захисту як усього суспільства, так і кожного громадянина зокрема. Японські фахівці так характеризують мету цієї системи: «Соціальна захищеність...має гарантувати мінімально необхідний рівень життя всім громадянам і стабільність їх способу життя шляхом колективних дій, які координує національний уряд».

Система соціальної захищеності  в цій країні почала складатися тоді, коли Японія стала на шлях капіталістичного розвитку. Однак можливості для цього  аж до кінця Другої світової війни  були вкрай обмежені. І лише після її закінчення було ухвалено низку важливих законів, спрямованих на подолання бідності в країні. Важливе значення мали такі закони: Національний закон про страхування здоров’я (1958р.), Національний закон про пенсії (1959р.), Закон про добробут розумово відсталих осіб (1960р.), Закон про добробут осіб похилого віку (1963р.), Закон про материнство та дитинство і Закон про підвищення розмірів спеціальних дитячих допомог (1964 р. ), а також новий Закон про дитячі допомоги (1971 р.). Особливе значення мали Закон про страхування зайнятості (1975р.), який замінив Закон про страхування з безробіття, а також Закон про охорону здоров’я і медичне обслуговування осіб похилого віку (1983 р. ), Закон про рівні можливості в сфері зайнятості (1985р.) і Закон про стабілізацію зайнятості осіб похилого віку.

У результаті цієї активної законотворчості населення Японії одержало надійні страхувальні гарантії, які давали змогу долати життєві негаразди. Сутність цієї системи полягає в тому, що вона гарантує одержання доходів з громадянських фондів особам, що опинилися в екстремальній ситуації, на страхування здоров’я, забезпечення матеріальної допомоги особам похилого віку, інвалідам і малолітнім дітям, які потребують повсякденного догляду, на громадську допомогу особам, чий життєвий рівень нижчий від встановленого стандарту. [11]

Гарантування відшкодування  втрат через безробіття, побутові травми чи хвороби, похилий вік, інвалідність, втрату годувальника, нещасний випадок  на виробництві проводиться передусім  через різні види соціального страхування. Головну роль тут відіграють страхування на випадок безробіття й пенсійне забезпечення по старості.

Страхування зайнятості обов’язкове для всіх галузей  економіки і підприємств усіх форм власності й охоплює практично  всіх працівників (за винятком знову прийнятих) віком до 65 років і старших, сезонних працівників, моряків, службовців центральних і місцевих установ, які одержують вихідні допомоги, що перевищують розмір звичайної допомоги з безробіття. Фонд страхування створюється за рахунок щомісячних страхових внесків працівників, підприємців і коштів, що виділяються з бюджету. Розмір допомоги дорівнює 60-80 відсоткам основної зарплати, залежно від стажу і періоду сплати страхових внесків, але не менше від шести місяців протягом року, що передував безробіттю. Період виплати допомоги залежить від віку безробітного і часу сплати ним страхових внесків і має тривати від 60 до 300 днів.

Така система страхування  зайнятості досить ефективна і тому безробіття в Японії значно нижче, ніж у США, Німеччині, Франції, Канаді та інших провідних країнах світу.

Найбільший інтерес  становить пенсійне забезпечення, як різновид соціального захисту. Як і  в Україні, тут швидкими темпами  відбувається постаріння суспільства. З 1950 по 1995 роки населення Японії зросло з 84,1 до 125,6 мільйонів осіб, тобто в 1,5 рази. А чисельність громадян, старших за 65 років, за цей самий період збільшився в 4,4 рази. Особливо це помітно в категорії осіб, які подолали рубіж 75 років. За прогнозами вже цього року Японія стане найстарішим суспільством, а до 2025 р. показник постаріння буде 25,8 відсотка. Таке явище пояснюється поліпшенням умов життя, успіхами в охороні здоров’я, різким зниженням народжуваності.

Нині в Японії діють  шість систем пенсійного забезпечення: національна, що охоплює в основному самостійних підприємців; пенсійна система найманих працівників, або так звана система пенсійного страхування осіб, які працюють за наймом у приватних компаніях; національна пенсійна система працівників державних підприємств; пенсійна система працівників місцевих громадських установ; пенсійна система вчителів приватних шкіл; пенсійна система працівників асоціацій взаємодопомоги в сільському, лісовому, та рибному господарстві. До цих пенсійних систем входять три види пенсій: по старості, по інвалідності та у випадку смерті годувальника.

В Японії великомасштабна  поетапна пенсійна реформа відбулася  в середині 80-х років минулого століття. Її мета – об’єднання всіх систем соціального страхування, в  тому числі і пенсійного забезпечення по старості, в єдину систему із загальними принципами страхування, включаючи єдиний розмір страхових внесків, надання єдиної допомоги і послуг.

Характерно, що першим кроком у цьому напрямі було запровадження  для всіх пенсійних систем єдиної «базової пенсії», яка призначається всім, хто досяг 65-річного віку за стажу роботи не менше 25 років. Крім «базової», виплачують ще і так звану «місцеву» пенсію, розмір якої залежить від форми страхування. Пенсії за віком підлягають щорічній автоматичній індексації, якщо зростання роздрібних цін за попередній рік перевищує 5%. Індексація проводиться і через кожні п’ять років для того, щоб урахувати зміни, які відбулися в економіці і життєвих стандартах.

Разом з урядом у реформування пенсійного забезпечення беруть активну участь і приватні, особливо великі, компанії, більшість яких мають свої власні соціальні програми захисту працівників. Серед цих програм першочергове значення для тих, хто йде на пенсію за віком, має сплата вихідної допомоги. Єдина умова, що дає право на одержання допомоги, щоб працівник пропрацював на цьому підприємстві не менше 20 років. Розмір допомоги залежить від стажу роботи і рівня освіти. Середній розмір таких виплат на японських підприємствах – десятки мільйонів єн, що є вагомою підмогою для пенсіонерів.

Слід зауважити, що високий  ступінь соціальної захищеності  населення Японії не означає, що всі  проблеми в цій сфері вирішені. Про це свідчать і соціальні опитування, які систематично проводяться державними і громадськими інституціями. Вони свідчать про те, що майже 60% японців не задоволені ефективністю соціального захисту. На підставі цих опитувань розробляються конкретні заходи, спрямовані на прискорення реформ, посилення контролю держави за дотриманням стандартів гідного життя для всіх громадян країни. [27]

3.2 Соціальна  політика в Україні та в  Сумській області

Неможливо запропонувати  ефективну соціальну політику, в  тому числі систему соціального  захисту населення, без чіткого  уявлення про соціально-економічні характеристики різних соціальних груп та прошарків, рівень їх добробуту, потреби та очікування допомоги з боку держави в тих чи інших конкретних формах, стан задоволеності ними. Поглиблення соціальної орієнтованості ринкових реформ, підвищення ефективності соціальних заходів неможливе без наявності достовірної соціальної інформації, без зворотного зв'язку, знання, оцінки та рівня задоволеності соціальною політикою держави з боку населення.

Метою соціальної політики є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, само відтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки.

Центральним напрямком  діяльності держави в соціальному  плані є політика перерозподілу  доходів. Своє призначення держава  здійснює за допомогою податкової політики, а також системи трансфертних соціальних послуг. Під трансфертами розуміють систему перечислення певних коштів. В такій спосіб верстви населення з низькими доходами або ті, хто не отримує доходів взагалі, набувають можливості підвищити свою частку в споживанні, зробити її більш справедливою. За рахунок надходжень до державного бюджету ( податки, внески, митні та інші збори) держава фінансує тих, хто не має доходів або їх рівень занадто низький.

А отже, по-перше, головним призначенням держави є те, щоб  передача частки доходів одних осіб іншим за умов ринкової економіки  відбувалася таким чином, щоб не знижувалися стимули більш високих доходів, а допомогу отримували лише ті, хто дійсно її потребує.

Глибинні зрушення, що відбувається в українському суспільстві, ведуть до перебудови відносин власності  та влади, механізмів соціальної стратифікації, розшарування населення. Більшість з колишніх соціальних груп втрачають свої позиції, з’являються нові прошарки (бізнесмени, підприємці тощо), розширюється "соціальне дно", тобто швидко зростає кількість людей, що знаходяться на межах мінімальних умов для існування. Зміни в соціальній структурі супроводжуються глибокою поляризацією населення за рівнем доходів, матеріального добробуту, соціального статусу, соціальних вимог та можливостей у задоволенні потреб.

Отже, по-друге, головним призначенням держави в соціальній сфері є соціальна і економічна підтримка всіх груп населення в питаннях, де є спільні для всіх громадян види ризику (хвороба, інвалідність, старість, безробіття, нещасні випадки в побуті і на роботі). Органи праці та соціального забезпечення, що здійснюють    соціальне    страхування,    призначають    допомоги малозабезпеченим та сім’ям з дітьми, надають субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, визначають статус учасника війни, забезпечують ветеранів війни, праці, інвалідів санаторно-курортними путівками, засобами пересування.

Важливим напрямком  соціальної активності держави є  її діяльність на ринку праці, де вона може встановлювати гарантовані  мінімуми заробітної плати, обумовлювати сприятливі умови праці, захищати окремі групи працівників на ринку праці – допомагати матерям, які працюють, страхувати від нещасних випадків на виробництві, регламентувати робочий час, захищати від протиправних звільнень. Отже третім призначенням держави є пристосування структури робочої сили до попиту, який існує, і завчасне передбачення змін у ньому. [7]

Система соціального  захисту повинна поєднувати три  найважливіших напрямки соціальної політики держави, які в сукупності зможуть забезпечити не тільки фізичне  виживання населення, а й підтримати певний стандарт життєвого рівня в умовах соціально-економічної трансформації суспільства.

По-перше, це програми соціальної допомоги, порятунку, що гарантує громадянам, які опинились за межею бідності і не спроможні в силу різних причин забезпечити собі життєвий мінімум, можливість психологічного виживання в кризових соціально-економічних умовах;

По-друге, це програми соціального  забезпечення, що спрямовані на підтримання  доходів, які гарантують певний рівень життя (соціальні пенсії, допомога на дітей, субсидії на оплату житлово-комунальних послуг);

По-третє, це програми підтримки  соціально-економічної активності конкретних груп населення (допомоги по безробіттю і неповній зайнятості, на отримання освіти, кваліфікації, перекваліфікації).

В межах цього є  необхідною зміна соціальних ролей та функції держави. З одного боку, вона повинна створювати умови для того, щоб громадяни були спроможні власними зусиллями вирішувати більшість соціальних проблем. З другого, - надавати певну допомогу громадянам та їх родинам, якщо вони не можуть власними зусиллями, внаслідок об’єктивних чинників (хвороби, інвалідності, похилого віку тощо), підтримувати необхідний мінімальний рівень життя.

Головним  напрямком  удосконалення  соціального  захисту  та реабілітації населення України  в широкому розумінні є:

- створення відповідної  законодавчої бази на основі  міжнародних правових стандартів  та Конституції України;

- прийняття національних  концепцій світового розвитку, без  якої не можливе економічне  зростання;

- забезпечення на практиці  рівних можливостей реалізації своїх прав кожному громадянину України.

Реалізація такого підходу  вимагає суттєвих змін у суспільній свідомості. Зміна пріоритетів, системи  цінностей є неоднозначне складним та болісним процесом, адже за цих умов відбувається руйнування значного світогляду особистості. Всі ці особливості суб’єктивного характеру необхідно враховувати при створенні системи соціального захисту, відпрацьовувати механізми їх функціонування.

У сучасній концепції  розвитку України молодіжна і  сімейна політика визначена в ряді основних соціальних гарантій прогресу нашої держави. Реалізація державної політики стосовно молоді, сімей та жінок є одним з основних напрямів соціально-економічного розвитку Сумської області, адже сім’я – основа соціального та духовного добробуту, молодь і діти визначають перспективи третього тисячоліття.

Підтвердженням цьому  є те, що за останні три роки прийнято 24 розпорядження голови обласної державної  адміністрації Сумської області з різних напрямків реалізації державної молодіжної та сімейної політики.

Соціальне становлення  молоді – важливий напрямок роботи з молодими людьми, який здійснюється через реалізацію таких програм:

- обласної комплексної  програми “Молодь Сумщини”;

- обласної програми  “Сільська молодь”; 

- обласної програми  підтримки молодіжного підприємництва на 2001-2005 роки;

- обласної програми  роботи з обдарованою молоддю  на 2001-2005 роки;