Соціально-орієнтоване ринкове господарство: переваги та наслідки застосування

Міністерство аграрної політики України

Сумський  національний аграрний університет

 

 

Кафедра теоретичної  та прикладної економіки

 

Курсова робота

з політекономії

на  тему

«Соціально-орієнтоване  ринкове господарство:

переваги та наслідки застосування»

 

 

Виконала: студентка

                                                       групи ОіА 0501 факультету

                                                                  економіки і підприємництва

                                                   

 

                                                   Перевірив: доцент

                                                               кафедри теоретичної  та

                                                            прикладної економіки

                                        Вєчканова Р.М.

                                                                              

 

 

 

 

Суми –2006                                                                   

 

 

ЗМІСТ

 

		Стор.
Вступ		3
1	Передумови формування соціально-орієнтованого ринкового господарства	4
2	Особливості функціонування ринкового господарства в  розвинутих країнах та в Україні	9
2.1	Моделі ринкової економіки  розвинутих країн	9
2.2	Розвиток соціально-орієнтованого  ринкового господарства в Україні	14
2.3	Переваги та наслідки застосування соціально-орієнтованого  ринкового господарства	19
3	Соціальні програми як невід’ємна складова соціально-орієнтованого  ринкового господарства	24
3.1	Соціальні програми в  розвинутих країнах	37
3.2	Соціальна політика в Україні та в Сумській області	28
3.3	Проблеми соціального  захисту населення в сучасній ринковій економіці	36
Висновок		39
Список літературних джерел		40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Побудова розвинутого  соціально-орієнтованого ринкового  господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Найбільш актуальні  теми сучасної економічної теорії –  інформатизація соціально-економічного розвитку, впровадження інноваційних методів регулювання і стимулювання зростання, соціальні програми  – мають дуже значущі прояви як методологічного, так і прикладного характеру, коли мова заходить про роль і місце держави у житті суспільства та в системі економічного відтворення.

У даній роботі розглянуті особливості функціонування ринкового  господарства, соціальна политика і  соціальні програми в розвинутих країнах, в Україні та Сумській області, а також проблеми та переваги  – ринкова інфраструктура, умови і чинники, що впливають на розвиток а також проблеми і перспективи її подальшого розвитку.

Головною метою соціальної політики є пошук оптимальної  моделі соціального захисту населення  України. Соціальна політика повинна  надати особливий захист й допомогу бідним і незахищеним групам, а також розв’язання або полегшення соціальних проблем, що їх можуть спричинити економічні обставини.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Передумови  формування соціально-орієнтованого  ринкового господарства

 

 

Яким би не був ринок  на Україні, сьогодні він – об’єктивно необхідне явище і має діяти. Ринок швидко й ефективно зруйнував командну економіку, сприяв швидкому первісному нагромадженню великих капіталів за рахунок одержавленої економіки, насадженню капіталізму. Глибоке руйнування суспільства тривало десять років, проте вічним воно не могло бути. З 1999р., коли падіння досягло "дна", почалося поступове відродження економіки. [2]

Нагромаджений за роки ринкової трансформації досвід господарювання підтвердив, наскільки актуальним є своєчасний і раціональний вплив на процеси реформування, правильна оцінка ситуації та виявлення оптимальних напрямів і факторів стратегічного розвитку.

Хоча ринок відіграє життєво важливу роль у процесі  адаптації, сподівання тільки на нього  як на головний регулятор економічних процесів перешкоджає досягненню важливих соціальних орієнтирів та гармонії. Тому М. Павловський зазначав: "Спрощене, на рівні XVIII ст, розуміння ринкової економічної системи, яку нав’язує МВФ постсоціалістичним країнам, призводить до того, що лідери цих держав погодились будувати у своїх країнах модель вільного ринку, практично нехтуючи досягненнями економічної науки та розвитком самого ринку протягом XIX і XX ст. Їх уявлення про можливість створення ринку простим звільненням цін і виробництва з під контролю держави, створення приватної власності та лібералізації зовнішньоекономічної діяльності побудовані на глибокому нерозумінні функціонування сучасного ринкового капіталізму в розвинутих країнах".[9]

Практика господарського життя показує, що всі явища та процеси в економіці водночас і розділені, і об’єднані, а також мають певне розташування, їм притаманні динамізм, рухливість, взаємодія як усередині структурної організації, так і поза нею. Комбінація елементів структури має тенденцію до зміни. Здатність до модифікації зумовлена можливістю дії, що пов’язано з інформацією, яку дія допускає, виробляє і використовує.

Еволюція механізму  господарського регулювання конкретної економічної системи має об’єктивно відбивати дві суттєві обставини:

по-перше, історичні особливості розвитку економіки, включаючи особливі утворення і функціонування господарюючих суб’єктів відповідних рівнів;

по-друге, міру довершеності технологічної перебудови народногосподарського  комплексу.

Залежно від цих обставин необхідно своєрідно вирішувати і проблеми відтворення та використання ресурсів країни, формування виробничо-господарської структури, забезпечення розвитку невиробничої сфери та соціально-орієнтованої інфраструктури, розподілу доходів, здійснення природоохоронних заходів.

Господарське регулювання  відбувається не тільки під впливом  об’єктивних факторів, а й завдяки  створенню різноманітних економічних, правових, соціальних, політичних інститутів і нормативів, які діють у тій  чи іншій країні в кожний конкретний період, тобто еволюція механізму господарського регулювання, здійснювана у перехідній економіці, не повинна гальмувати (на жаль, в Україні має місце зворотній процес) еволюцію регулювальних дій самостійних суб’єктів. Вона має створювати сприятливі умови для досягнення їхніх регулятивних цілей у відтворювальному процесі, оперативно реагувати на суперечності, забезпечуючи конструктивне їх розв’язання. Про це свідчить аналіз фактичного і статистичного матеріалу що є особливо актуальним для перехідних економік, зокрема для України. [11]

Регулювання господарських  процесів – це внутрішньо впорядкована система організаційних структур і  конкретних форм, методів, правових норм управлінсько-регулювальної діяльності, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони у конкретній економічній ситуації.

На сьогодні характеризувати  господарське регулювання можна  за такими ознаками.

По-перше, за рівнями  регулювання – центральним, земельним (регіональним) і комунальним (рівень територіальної громади). У його основу покладено розподіл повноважень і джерел фінансових ресурсів для їх здійснення.

По-друге, за моделями регулювання – американською, німецькою, західноєвропейською, шведською і японською.

По-третє, за механізмом регулювання – організаційними структурами (планування, правове забезпечення, організація, контроль), методами розподілу інструментами і підйомами впливу, які зумовлені багатьма факторами.

Проте розробити і  застосувати існуючу модель ринкової економіки, яка мала б універсальну схему регулювання соціально-економічних процесів, неможливо.

.Економіка будь якої країни складається з безлічі різноманітних структурних ланок, кожна з яких функціонує у відповідній "системі координат". Виконуючи свої функції вони змінюються самі, акумулюють інформацію і водночас справляють істотний вплив на навколишнє середовище та на дію інших ланок. Виникає ситуація, пов’язана з постійним рухом, динамікою явищ, що характеризуються діями, які швидко змінюються за напрямами, величиною і силою.

Таким чином, в економічній  системі рівновага без дії неможлива, що пояснюється головною рисою всіх господарських процесів – безперервністю фаз відтворення виробництва, обміну, розподілу споживання. Але безперервність – це своєрідна ознака, здійснювана через відхилення від рівноважного стану.

Розвиток може реалізуватися  не тільки в кількісному вираженні  але й у формі якісного переходу на вищий щабель. У цьому випадку  можливе заперечення сформованих раніше зв’язків кількісних пропорцій, а також вирішення наявних суперечностей. Цілком імовірна така ситуація коли впливи настільки незначні, що не порушують рівноваги, а поступово нагромаджують "критичну масу", яка загострює суперечності. Останні проявляються у кризі, яка характеризується втратою стійкості. [5]

Виникає нова якість, що призводить до появи особливого ритму функціонування який реалізується у нерівномірному циклічному коливанні господарського розвитку.

Ця динаміка соціально-економічного розвитку визначається великою кількістю  різнопорядкових різнорівневих  криз: часткових і загальних, галузевих, довгострокових і нетривалих, кон’юнктурних і структурних, пов’язаних з розвитком внутрішніх суперечностей системи та із зовнішнім впливом, періодичних і випадкових, що виражають процеси самоорганізації і є наслідком дії організуючих починань. [9]

В економіці виникають  нові явища: диверсифікація сучасного  виробництва; роботи на замовлення в  строк між партнерами, пов’язаними узгодженими обов’язками (угодами); праця в малих організаціях і вдома за гнучким графіком; обмін продукцією різних видів перетворюється у форму реалізації безпосереднього технологічного зв’язку; динамізм відновлення виробництва зміни технологій і предметів праці; пристосованість до частих змін технології й організації виробництва, готовність працівника до зміни професії; збільшення та ускладнення суспільних потреб тощо.

Ці зміни докорінно  вплинули на людину, на її спосіб життя, зруйнували постійні стереотипи. Різко  зросли й ускладнились економічні потреби  людини; на перший план висунулися соціальні  потреби – у праці, освіті, охороні здоров’я, фаховій підготовці, відпочинку тощо. Більш різноманітними стали духовні потреби, потреби у безпеці, самозбереженні, спілкуванні та взаємодопомозі. Тому стала очевидною необхідність аналізу регулюючих процесів, звернених до самої людини, оскільки людина – це самостійна цілісна система, що розвивається за власними, внутрішньо притаманними їй законами, хоч вона й перебуває під потужним впливом зовнішніх соціально-економічних, політичних, культурно-духовних сил.[27]

Таким чином, посилюється складність, багатофакторність процесів, які лежать в основі мінливості, циклічної динаміки розвитку господарства. Складна система передумов, що зумовлює відхилення у розвитку господарських процесів, припускає формування відповідної системи елементів регулювання. Очевидно, неможливо кардинально змінити господарську систему, якщо здійснювати регулювання тільки за допомогою якогось одного суб’єкта, залишаючи при цьому без уваги вплив потенціалу інших ділянок господарства. А оскільки їх вплив має місце за будь-яких умов, то недолік його може деформувати господарський результат розвитку, або в цілому звести його нанівець чи ліквідувати. Тому відбувається відмова від ринкового механізму на користь домінуючого державного регулювання.

Саме такий етап –  етап підключення до процесів господарського регулювання нетрадиційних для попередньої економіки суб’єктів –  переживає перехідна економіка багатьох країн у даний час. Пояснюється це ключовими положеннями ринкової трансформації в економіці. До них належать: якісні зміни місця і ролі людини та демократизація економіки; відродження вільного підприємництва; багатоаспектний взаємозв'язок історичних, соціальних, політичних, культурних, національних особливостей у вирішенні економічних проблем. [2]

Головна особливість еволюції господарського регулювання полягає у тому, що цей процес свідомо здійснюється людьми і набуває соціально-орієнтовану спрямованість. Без їх свідомих, цілеспрямованих дій якісні зміни у жодній із сфер суспільства відбутися не можуть. Люди самі впливають на господарські процеси, навіть у тому випадку, коли їм не завжди до кінця зрозумілі глибинні закономірності економічного розвитку, найближчі й віддалені наслідки дії.

2 Особливості  функціонування ринкового господарства  в 

розвинутих країнах та в Україні

 

2.1 Моделі  ринкової економіки розвинутих  країн