Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

     Конгломерат – багатогалузеве об`єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов`язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

     Кооператив – об`єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

 Риси  кооперативу:

• юридична особа;
• членство на засадах пайових внесків;
• необмежена відповідальність;
• зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

 Переваги  кооперативу:

• проста процедура вступу та виходу з кооперативу;
• об`єднання зусиль для вирішення спільних завдань;
• рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми – обмеженість  економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

     Державне підприємство – підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом. 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2 Аналіз організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

2.1 Основні  переваги та недоліки організаційно-правових  форм підприємницької діяльності  в країнах світу.

     Розглянемо підприємництво в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Світовий  досвід розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою засвідчує, що частка малих та середніх підприємств у загальній кількості  змінюється по країнах від 94% у Великобританії, до 99,9% у Франції.[4, с.92]. В усіх розвинутих країнах малі підприємства вже давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу. Вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, - виробляють деталі, вузли, компоненти для великих підприємств.

     Розглядаючи роль і місце малого підприємництва в економіці держави, можна його образно порівняти з військовою системою. Великі підприємства - це “танки”, роль яких здійснювати прориви у вирішенні стратегічних проблем, а малі підприємства - це “піхотинці”, які мають заповнити певну територію і вирішувати тактичні проблеми.

     В середині 80-х років в США на малий бізнес припадало 63% всіх зайнятих, 45% сукупних активів, 34,9% чистого доходу.[4, с.110]. Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн. малих підприємств. В промисловості Японії діє 6,5 млн. малих підприємств, на яких зайнято близько 40 млн. чоловік, або понад 30% загальної чисельності зайнятих.[4, с.112]. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення. Відчутна роль малого бізнесу і в галузі науково-технічного прогресу. невеличкі науково-пошукові фірми вже давно перетворилися у важливий фактор НТП.

     В ринковій економіці підприємства малого бізнесу вважаються гнучкими, маневреними та ефективними з огляду на витрати, вони в своїй діяльності в основному наближені до споживачів (виробництво, торгівля, послуги), спроможні швидко реагувати на зміни попиту і враховувати побажання клієнтів. Створюючи значну кількість робочих місць і займаючи вагому частку у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП), мале підприємство утворює ядро гарантованої зайнятості більшої частини населення, забезпечує їм добробут і відіграє політично-стабілізуючу роль у суспільстві.

     В передових державах ринкової економіки орієнтації у малому підприємництві зайнято майже половина працездатного населення. На одне мале підприємство припадає в США - 13 осіб, в Італії - 15 осіб, в Японії - 20 осіб, у Великобританії та країнах ЄС по 22 особи, у Німеччині - 27 осіб і у Франції - 28 осіб.[4, с.210]. Їх частка у виробництві валового внутрішнього продукту сягає 50-67 відсотків.[4, с.211]. 

2.2 Стан підприємницької діяльності в Україні.

     Україна крок за кроком розбудовує національну економіку на ринкових  засадах, впроваджуючи сучасний європейський досвід щодо сприяння розвитку підприємництва як цілісної системи, так і всіх її складових: великого, середнього та малого підприємництва.

       Питання розвитку малого та середнього підприємництва особливо актуалізується в умовах розгортання світової фінансової кризи та зростання безробіття. За даними Держкомстату у вересні поточного року кількість безробітних в Україні збільшилась до 513,6 тис. осіб, що на 4,1 тис. більше, порівняно з серпнем 2008 року.[5].

       На початок 2009 року загальна кількість суб’єктів підприємництва в Україні дорівнювала понад 2,6 млн. одиниць. В структурі підприємств найбільшу частку займають малі – 85,1% (324 тис. одиниць); на середні припадає 14,7% (56 тис. одиниць), а на великі  – лише 0,2% (770 підприємств).

Кількість зареєстрованих малих фермерських (селянських) господарств за період з 2001 року зросла на 4%, а кількість  фізичних осіб - підприємців - на 84 %. У виробничому секторі (сільське господарство, промисловість та будівництво) зросла частка будівельних підприємств з 11% проти 8% у 2000 році. [5].

       Розподіл питомої ваги малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2009 році виглядав таким чином: 32% малих підприємств від їхньої загальної  кількості працювали у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям займалися 23,3% малих підприємств. 5,1% підприємств функціонували у сфері транспорту і зв'язку, 3,2% - займались готельним та ресторанним бізнесом; 3,2% - надавали комунальні та індивідуальні послуги, здійснювали діяльність у сфері культури та спорту; 1,4% - здійснювали фінансову діяльність. У сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги працювало 1,3% малих підприємств, у сфері освіти  - 0,6%.[5].

       Найвищий рівень зайнятості на малих підприємствах відзначався у місті Києві (14,6%), найнижчий - у Луганській області (4,1%).[5].

Крім  того, розвиток сектору економіки  характеризується низьким рівнем процесів капіталізації, інвестування, інформатизації та інноваційних технологій, які відбуваються як в сегменті малого, так і загального підприємницького середовища.

       Територіальна структура кількості малих підприємств за регіонами характеризується  нерівномірністю їх розподілу. Із загальної кількості малих підприємств, що здійснювали свою діяльність в країні, більше половини припадає на 7 регіонів України (зокрема, у 2007 році м. Київ (19,5% від загальної кількості малих підприємств країни), Донецьку (8,0%), Дніпропетровську (6,7%), Харківську (6,3%), Львівську (5,7%), Одеську (5,3%) області та Автономну Республіку Крим (5,0%).[5].         

       У 2009 році найбільший обсяг інвестицій надійшов до промисловості - 64 341 млн. грн., а також у сферу операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – 39 415 млн. грн., у сферу транспорту та зв’язку – 31 709 млн. грн. Нині в Україні функціонує 16441 підприємств із іноземними інвестиціями.[5].

     Станом на 01.07.2009 на території України діяло 467 бізнес-центрів, 70 бізнес-інкубаторів, 41 технологічний парк, 2974 інформаційно-консультативні установи, 1657 громадських об’єднань суб’єктів підприємництва.[5].

На сьогодні українські банки, що впроваджують програми кредитування Європейського банку  реконструкції та розвитку (ЄБРР) і  Німецько-Українського фонду (НУФ), є  одним з найпотужніших джерел кредитування малого бізнесу. Зокрема, в Програмі мікрокредитування ЄБРР беруть участь банки  «Приватбанк», «Форум», та «Кредитпромбанк», а у Програмі НУФ - «Приватбанк», «Форум», «ПроКредитБанк», «Кредитпромбанк» [5].

     Діюча на сьогодні податкова система внаслідок нестабільності законодавства перешкоджає зусиллям суб'єктів підприємництва у розвитку виробництва і підвищенні ефективності їх діяльності.

     Нестабільність податкового законодавства зумовлена численними доповненнями та змінами існуючих нормативно-правових актів, зокрема, в частині порядку сплати податків, зборів й обов'язкових платежів, що приймаються відповідно до поточних потреб у фінансуванні дохідної частини бюджету. Це призводить до ускладнення та заплутаності у здійсненні розрахунків зі сплати податкових платежів.

       На сьогодні в Україні існують три режими спрощеного оподаткування для суб’єктів малого підприємництва: єдиний податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20 до 200 грн. на місяць та для юридичних осіб – за ставкою 6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, і за ставкою 10 %, якщо не є платником ПДВ), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20 до 100 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,03-0,45 % від грошової оцінки землі на рік) [5].

       Отже, метою запровадження спрощених режимів оподаткування було зниження податкового навантаження, спрощення механізму адміністрування та сплати податків, спроба подолання тіньової економіки, створення нових робочих місць, що дало змогу багатьом українцям відчути перспективу економічної незалежності і досягти певного рівня самозабезпечення.

      Світовий досвід свідчить, що практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів. Враховуючи це, уряд України повинен активніше допомагати становленню підприємницької діяльності в нашій країні, формуючи відповідну політику щодо його підтримки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3 Проблеми та перспективи організаційно-правових форм підприємництва в Україні.

3.1Види  підприємницької діяльності та  її правове забезпечення.

     Державне регулювання підприємництва має потребу в надлежному piвнi правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, розділ 2 якого визначає основні напрями та форми участі держави i місцевого самоврядування у сфері господарювання, у тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності, державний контроль та нагляд за господарською діяльністю, особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки тощо. Держава впливає на підприємницьку діяльність багатьма засобами — за допомогою планування, стимулювання наукових досліджень, виробництва, маркетингу тощо. Особливості державного регулювання суб'єкта підприємницької діяльності залежать від конкретної сфери підприємництва, розміру суб'єкта підприємництва, його місцезнаходження, типу продукції, що випускається, характеристик ринку, де діє підприємець.

     При аналізі державного регулювання підприємницької діяльності необхідно враховувати відмінності між суб'єктами підприємництва, оскільки система підприємництва не є уніфікованою структурою. Поряд з великими юридичними особами є також безліч середніх i малих підприємств. Деякі суб'єкти здійснюють підприємницьку діяльність тільки в межах України, у той час як інші здійснюють i зовнішньоекономічну діяльність. Одні суб'єкти функціонують у сфері послуг, a iншi — у сфері виробництва. Таким чином, існують значні відмінності суб'єктів підприємницької діяльності, що обумовлюють застосування різних методів державного регулювання.

Жоден суб'єкт підприємницької діяльності (великий, середній чи малий) не може функціонувати  без дотримання різноманітних правил i обмежень, установлених державою. Функціонування підприємницьких структур є предметом державного впливу, нагляду i контролю. Ступінь державного впливу на діяльність підприємців зростає багаторазово, якщо суб'єкт функціонує в зовнішньоекономічних відносинах.

     Таким чином, у сучасному суспільстві держава в ocoбi державних органів здійснює важливі повноваження, що стосуються впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до регулювання. Існує багато засобів, що використовуються державою безпосередньо або опосередковано, щоб впливати на суб'єктів підприємництва. Основний зaciб, за допомогою якого держава здійснює регулювання в сфері підприємництва — це видання нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців.