Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

     Відомий американський вчений П. Друкер вніс значний внесок у розвиток теорії підприємництва. У своїх працях він підкреслює особливу роль у розвитку теорії підприємництва Ж.Б. Сея, солідаризуючись з його точкою зору на комбінування факторів виробництва як важливої функції підприємців, причому на всілякому використанні інновацій. П. Друкер позитивно ставиться до теорії Й. Шумпетера про підприємництво і підприємців. На його думку, під підприємцем мається на увазі людина, який відкриває свій власний новий дрібний (малий) бізнес, але при цьому не всякий дрібний бізнес є підприємницьким, а тільки той, який створює новий ринок, формує нових покупців. Підприємницькі підприємства характеризуються тим, що створюють щось нове і відмінне від уже наявного, змінюють і перетворюють ціннісні установки. Однак, на думку П. Друкера, принципи підприємництва практикуються також і на великих і навіть старих підприємствах. Підприємницьким є підприємство не тому, що воно нове, і не тому, що воно невелике, хоча і швидко розвивається, а тому, що в основі його функціонування, на думку Друкера, лежить усвідомлення того факту, що випускаються вироби мають індивідуальні характеристики, попит на них виріс до такого ступеня, що утворилася «ринкова ніша», а нова техніка перетворює складні операції в науковий процес. П. Друкер вважає, що підприємництво не можна віднести ні до науки, ні до мистецтва. Це конкретна діяльність, практика, яка має свою базу знань, а знання в підприємництві є засобом для досягнення мети. Він наводить таке висловлювання з приводу сутності підприємництва: «Багато фахівців сьогодні розглядають підприємництво як щось, що має відтінок таємничості, як дар, талант, натхнення або навіть "осяяння" ».[3, с.86]. Але сам Друкер вважає, що підприємництву слід вчити, так як базою підприємництва є сучасні знання. Не випадково в США створена розгалужена мережа підготовки підприємців, у тому числі в коледжах і університетах. Змістом, функцією підприємництва, на думку Друкера, є нововведення в усіх сферах діяльності, в тому числі і в управлінні, тому управління - це нова технологія (а не нова галузь чи винахід), яка робить американську економіку підприємницької. «Йому (управлінню) також під силу перетворити Америку в підприємницьке товариство ...».[3, с.110]. Це думка дуже важлива для російської економіки, яка фактично слабо управляється, так як командно-адміністративна система зруйнована, а економічні закони ринкової економіки не діють у повному масштабі, до досі не створено ринкова інфраструктура. Це цілком зрозуміло, тому що розвинений ринок у західних країнах формувався століттями. Нововведення є особливим інструментом підприємців, засобом, за допомогою якого вони використовують зміни як сприятливу можливість для здійснення своїх задумів у сфері бізнесу та послуг, тому в завдання підприємців входять цілеспрямований пошук джерел нововведень. На думку П. Друкера, підприємництво грунтується на економічній та соціальній теоріях, згідно з якими зміни - природне явище. Нові ідеї якраз і складають смислову основу терміна «підприємець», тому підприємницької завданням є «творче руйнування» (як раніше зазначав І. Шумпетер). Підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Інноваційність - особливий інструмент підприємництва, спрямований на те, щоб вдихнути в наявні ресурси нові властивості з метою створення благ. Ресурсу як такого не існує до тих пір, поки людина не знайде в природі щось корисне і не наділить його економічної цінності. Він вважав, що підприємець - це людина, що використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою. Він формулює чотири підприємницькі стратегії, які дозволяють домогтися успіху: увірватися першим і завдати масованого удару; нападати швидко і несподівано; знайти і захопити «економічні ніші»; змінювати економічні характеристики продукту, ринку або галузі. П. Друкер стверджує, що в принципі підприємництво не є ризиковою діяльністю, крім бізнесу в окремих галузях. Так чому ж підприємці розоряються? Тому, вважає Друкер, що підприємці є некомпетентними людьми в тій сфері бізнесу, в якій функціонували їхнього підприємства. «Знання у підприємництві є засобом для досягнення мети», а дисципліна інновацій - базою знань підприємців. Значний науковий і практичний інтерес мають концепції підприємництва та підприємців, обгрунтовані такими зарубіжними вченими, як К. Веспер, Г. Піншот, Р. Хизрич, М. Пітері, А. Хоскінг та ін.[3. с.245].

     В економічній літературі виділяють три основні функції підприємництва.        Перша функція - ресурсна. Для будь-якої господарської діяльності необхідні економічні ресурси - фактори виробництва. До них відносяться, як зазначалося, насамперед природні ресурси - земля, корисні копалини, ліси і води. Важливими є інвестиційні ресурси - машини, обладнання, інструменти, транспорт, інші засоби використовуються для виробництва товарів і послуг та доставки їх споживачеві, а також власне фінансові ресурси. Третій вид ресурсів - це людські трудові ресурси. Вони визначаються якісним і кількісним складом робочої сили, її кваліфікацією, спеціалізацією, рівнем зайнятості і т.п. За останній час в теорії і на практиці все частіше акцент робиться на значимості ще одного ресурсу - підприємницької здібності. Підприємець, що бере на себе ініціативу новаторського, нетрадиційного з'єднання факторів виробництва - землі, капіталу, праці, - сприяє зростанню виробництва товарів і послуг, підвищенню ефективності економіки. Домагається він цього, здійснюючи другу функцію підприємництва - організаторську. Підприємець використовує свої здібності, щоб забезпечити таке з'єднання і комбінування факторів виробництва, яке найкращим чином приведе до досягнення мети, отриманню високого товару.

    Третя функція підприємництва - творча, пов'язана з новаторством. Її значення особливо зростає в умовах сучасного науково-технічного прогресу. У зв'язку з посиленням функції, пов'язаної з інноваціями, створюється новий економічний клімат для підприємництва. Зростає ринок науково-технічних розробок, або венчурного підприємництва, зайнятого впровадженням новинок техніки і технологій. Розвивається інформаційна інфраструктура підприємництва, розширюється доступ до корисної інформації, зміцнюються патентно-ліцензійні служби, мережа банківських інформаційних даних, що накопичуються за допомогою електронно-обчислювальної техніки. 

1.2 Теоретична характеристика організаційно-правових форм підприємництва.

     У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма ( підприємство, організація, установа тощо), або компанія. Фірма (компанія) – це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організація мають права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відображає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності господарюючого суб`єкта.

     Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

• кількість учасників створюваного господарського суб`єкта (об`єднання);
• хто є власником використаного капіталу;
• джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;
• межі майнової (матеріальної) відповідальності;
• спосіб розподілу прибутків і збитків;
• форма управління суб`єктом господарювання.

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

• відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);
• оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподаткування у корпораціях);
• потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);
• управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);
• передбачувана тривалість існування фірми;
• можливість зміни власника.

З урахуванням  названих та інших чинників підприємець:

• визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов`язків залежно від постановлених цілей і завдань;
• вирішує питання про порядок створення статутного фонду підприємства (організації);
• вибирає форми організаційної побудови підприємства і схему управління ним;
• погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (правової основи підприємництва). Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) індивідуальне (одноосібне володіння); 2) товариства (партнерства); 3)корпорації.

     Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

  Переваги  індивідуальних підприємств:

• економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів виробництва, напрямів використання доходу тощо;
• оперативність;
• безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі та використанні доходу;
• низькі організаційні витрати.

Недоліки  індивідуальних підприємств:

• обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці;
• обмежена можливість організації відпочинку тощо.

     Товариства (партнерства) – форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статусного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статусному фонді та місця у структурі управління товариством.

     Юридична особа – це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок у банку і занесене у державний реєстр, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.

     Повне товариство – об`єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов`язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

    Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

     Змішане товариство (командитне) – об`єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов`язаннями товариства, та членів-вкладивників (командитистів),

Які відповідають за зобов`язаннями товариства тільки своїми внесками.

  Переваги  товариства над одноосібними  підприємствами:

• зростання фінансових можливостей;
• більша довіра з боку кредитних установ;
• зниження ризику банкрутства;
• зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та розподілу функціональних обов`язків.

 Недоліки  товариств:

• загострення суперечностей між інтересами учасників товариства;

     -    розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії;

     -    розбіжності у прийнятті управлінських рішень.

     Корпорація (акціонерне товариство) – форма об`єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством.

     Акціонерні товариства бувають закритого ( ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купують та продають.

 Переваги акціонерних товариств:

• значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;
• менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);
• порівняно більша стійкість;
• ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

 Недоліки  акціонерних товариств:

• організація та ліквідація АТ вимагає значних витрат;
• розбіжності в інтересах учасників АТ утруднюють досягнення ефективного управління;
• складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.
• У сучасній ринковій економіці активізується роль об`єднання підприємств.

     Синдикат – форма об`єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

     Трест – форма об`єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

    Концерн – об`єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об`єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.