Iсторія зародження менеджменту

 

Велика кількість принципів, запропонованих Файолем й досі мають  актуальне значення в науці управління.

Рульєвим В.А. було узагальнено історичний генезис формування принципів менеджменту, ми підтримуємо його думку та до основних принципів менеджменту відносимо [12]:

1. Принцип поєднання демократизму і доцільного економічного централізму. Сутність даного принципу полягає в тому, що працівники, котрі є зайнятими у підприємницькій діяльності вільно обирають форму власності і форму господарювання. Всі питання господарської діяльності вирішуються їх трудовими колективами з урахуванням економічної політики держави, запитів ринку та можливостей максимального задоволення потреб працюючих. Управлінський персонал здійснює виключно функції координації, регулювання, трудової діяльності колективів, використання виробничого потенціалу, створення економічних фондів.

2. Принцип досягнення високої економічної ефективності передбачає результативність, успіх в досягненні мети, а також економічність, або мінімальні витрати для одержання відповідного результату, що зумовлюється в ринкових умовах високим рівнем конкуренції.

 

Основу ефективності виробництва становлять: впровадження інноваційних технологій, інтенсифікація виробництва, впровадження ефективних форм господарювання і управління, прискорення структурних змін, найбільш прогресивних форм організації праці і виробництва.

3. Принцип матеріального і морального стимулювання передбачає урахування, потреб та інтересів працюючих, без яких неможливо розв’язувати складні завдання і правильно управляти підприємницькою структурою.

Матеріальна зацікавленість працівників підвищується при впровадженні гнучкої системи оплати праці, розширенні системи преміальних виплат в залежності від результатів роботи конкретного підрозділу, введення компенсаційних виплат при виході у відставку, продаж працюючим акцій підприємств.

4. Принцип єдиноначальності і колегіальності передбачає уміле використання в управлінському процесі єдиноначальності і колегіальності. Одновладність надає вищому керівництву певну повноту влади і відповідно персональну відповідальність за доручену справу. Необхідність єдиноначальності зумовлена потребами самого виробництва, яке передбачає єдність усіх працюючих. Вона означає підпорядкованість у трудовому процесі одній особі, яка має на це необхідні права. Єдиноначальність дає змогу усувати безвідповідальність.

5. Принцип науковості передбачає повне використання у всій системі управління нових концепцій науки, прогресивного досвіду кращих організацій і підприємств. Наукове управління несумісне з суб’єктивізмом.

6.  Принцип підготовки і розстановки кадрів передбачає забезпечення стабільності кадрів і професіоналізації управління.

Підготовка, підбір і розставляння кадрів повинна здійснюватися так, щоб кожний спеціаліст або керівник на займаній посаді міг найбільш ефективно виконувати доручену роботу. Це вимагає цілеспрямованої діяльності в даному напрямку і правильному використанні кадрів.

7. Принцип відповідальності - означає створення чіткої організаційної структури; розробку положень про підрозділи організації, права і обов'язки керівників, посадові інструкції виконавців; встановлення матеріальної відповідальності госпрозрахункових підрозділів за порушення в роботі; розробку положень про преміювання працівників; чітке прийняття наказів і розпоряджень; проведення інших організаційних заходів.

8. Принцип оптимального сполучення галузевого і територіального управління - передбачає найбільш раціональне розміщення і розвиток продуктивних сил, вимагає врахування екології, ступеня ефективності використання робочої сили, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури, відповідності виробництва етнічним особливостям регіону, задоволенню матеріальних і духовних потреб населення.

9. Принцип спадковості господарських рішень. В основі цього принципу лежить єдність економічних явищ і процесів, як послідовності кількісних і якісних змін, які здійснюють в часі і просторі.

Цей принцип має різноманітні форми прояву. Спадковість господарських рішень необхідна при розробці і особливо реалізації планів, для того щоб інформація зберігала порівнюваність. Спадковість необхідна в організаційних рішеннях, оригінальність яких передбачає аналіз минулого, максимальне збереження позитивного досвіду. Вона необхідна і в кадровій політиці, яка повинна передбачати сполучення досвідчених працівників і молодих ініціативних спеціалістів, володіючих швидкістю реакції і консервативним мисленням.

10. Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним - передбачає пріоритет загальноколективних інтересів перед індивідуальними, які в менеджменті дуже важко здійснювати. Справа в тому, що з точки зору управління досягти загальних цілей в організації можливо тільки при задоволенні особистих інтересів працюючих. При досягненні працюючими своїх потреб проблема співвідношення між загальними і особистими інтересами не спрощується, а навпаки, має виражену тенденцію до ускладнення. Чим більш різноманітні особисті інтереси працюючих, тим важче пошук мотивації до підвищення ефективності їх праці.

11.  Принцип економічності та ефективності. У виробництві необхідно досягати не тільки ефективного сполучення людських і матеріальних ресурсів, але й значної економії сил, найбільш продуктивного пристосування праці. Суспільство зацікавлене в скороченні витрат суспільного виробництва в цілях збільшення об'ємів інвестиційних ресурсів та накопичень.

12.   Принцип домінанти розвитку (принцип основної ланки) - міститься в тому, що до прийняття управлінського рішення повинні бути визначені: основні перспективи, а також головний фактор, від якого залежать досягнення поставлених цілей.

Цей принцип дозволяє мінімізувати тимчасові і фінансові витрати на дослідження різних напрямків розвитку організації. Виділення головного фактора дозволяє зосередити всі види ресурсів (в основному обмежених) на розробку основної задачі.

До основних закономірностей  менеджменту Осовська Г.В. та Осовсьакий О.А. спільно з Хміль Ф.І. відносять [16]:

1. Відповідність організації  та управління стану розвитку  суспільства. Ця закономірність  відображає об´єктивний характер  формування систем управління  відповідно до умов функціонування  економіки праці. З становленням  ринкових відносин в економіці України організація та управління підприємствами повинні грунтуватися на загальновизнаних у світі засадах менеджменту.

2. Диверсифікація виробництва  та управління. Диверсифікація виробництва  виявляється в освоєнні нових  галузей і сфер, розширенні асортименту і перетворенні підприємств на багатогалузеві комплекси. Відповідно, диверсифіковане підприємство потребує диверсифікації управління.

3. Співвідносність керуючої  і керованої систем. Полягає вона  в досягненні пропорції між  усіма елементами керованих і керуючих систем під час їх формування і в процесі функціонування.

Оскільки керуюча і  керована системи безперервно взаємодіють, то структура і процеси керованої  системи визначають структуру і  рух керуючої, що виявляється в  удосконаленні форм і методів управління.

Забезпечення відповідності  керуючих систем сучасному рівню  розвитку виробництва, його вимогам  є основною проблемою вдосконалення  систем управління. Суть її полягає  в тому, щоб керуюча система  здійснювала такий вплив, якого  потребує виробництво як керована система. Тобто необхідна відповідність складності керуючої підсистеми вимогам оптимального функціонування керованої, або багатоманітності керованої системи повинна відповідати багатоманітність керуючої, яка повинна не тільки реагувати на зміни у виробництві, а створити систему управління, орієнтовану на майбутнє, здатну забезпечити перехід керованої системи в новий стан.

4. Децентралізація і  демократизація управління. Децентралізація  управління передбачає передавання  низовим рівням максимуму повноважень і відповідальності у здійсненні управлінських процесів. її переваги полягають у стимулюванні ініціативи низових керівників і виконавців, кращій відповідності особливостям функціонування об´єктів управління. Децентралізацію супроводжує демократизація управління, адже чим більше повноважень і відповідальності передано на низові рівні, тим більше працівників залучається до процесу їх реалізації.

5. Визначальна роль  людського фактора у виробництві  й управлінні. Одним із здобутків  світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні, створення відповідного механізму її активізації.

Закономірності управління мають об´єктивний характер і  реалізуються в процесі управлінської  діяльності людей. Закономірності управління повинні повною мірою враховуватися при формуванні принципів управління [16].

2.3 Менеджмент як сучасна наука

 

Потреба в науці про  менеджмент з'явилася наприкінці XIX - на початку XX ст., що в першу чергу  було зумовлено появою та розвитком  машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей. У зв'язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо. Саме розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей управління людьми, з'ясування тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень, інструкцій тощо. У процесі цих наукових досліджень було сформульовано перші принципові положення, вироблено механізми та рекомендації щодо управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, що в кінцевому підсумку і склало основу нової науки менеджмент.

Термін "менеджмент" в Україні почали активно використовувати  на початку 90-х років XX ст., що було зумовлено  падінням командно-адміністративної економічної системи і початком інтеграції країни у світовий економічний простір. Поряд із ним застосовується термін "управління". Однак між цими термінами існує суттєва відмінність, тому їх не можна ототожнювати [7].

Предметом науки менеджменту  є відносини управління між людьми, управлінська діяльність та організаційно-економічний механізм її здійснення на рівні головної ланки економіки — підприємства. Наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми і методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління [26].

Менеджмент як організація  управління фірмою, яка здійснює будь-які  види підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку (підприємницького доходу). Зміст менеджменту, таким чином, полягає в досягненні фірмою певних результатів в ході підприємницької діяльності.

Менеджмент як орган  управління. Звичайно під організацією розуміється структура (склад), виробничих підрозділів в рамках яких проводяться  свідомо координуємі заходи, які направлені на досягнення загальних цілей. Організація - це свого роду анатомія підприємства, управління - його фізіологія. Або: організація - це статика справи, управління - його динаміка. Під органом управління часто розуміють керівництво, яке представляє фірму і діє від її імені.

Менеджмент як різні  рівні апарату управління. Велика фірма має в своєму апараті  три рівні, кожен з яких у своїй  назві англійською мовою має  слово «менеджмент». На західних підприємствах  розрізняють:

- топ-менеджмент - вища ланка управління (генеральний директор та інші члени правління);

- мідл-менеджмент - середня  ланка управління (керівники управлінь  та самостійних відділів);

- ловер-менеджмент - нижча  ланка управління (керівники підвідділів  та інших аналогічних їм підрозділів).

Менеджмент - специфічний  орган функціонуючого комерційного підприємства. Підприємство може діяти  тільки через свої органи, тобто  через керівництво або менеджмент. Різниця менеджменту ділового підприємства від інших видів управління обумовлена метою такого підприємства. Завданням його управління є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами - задоволення соціальних потреб або потреб клієнтів через ринок. На відміну від інших видів менеджменту, виробничий менеджмент в усіх своїх рішеннях повинен керуватися економічними результатами діяльності. Будь-яке рішення, яке приймається в сфері виробничого менеджменту, - це захід економічного характеру. Менеджмент, скоріше всього, - практична діяльність, ніж наука або професія, хоча він обіймає і те і друге. Його завдання спочатку зробити бажане можливим, а потім і реальним. Якщо раніше успішним менеджером був той, хто швидше всіх реагував на зміну ситуації на ринку, то зараз ним вважається спеціаліст, який не тільки активно реагує на зміни на ринку, але й сам змінює ринок, створює для свого підприємства нові ринки. Головне в менеджменті - ставити цілі, які відповідають інтересам підприємства, роблять його рентабельним. Менеджмент дозволяє підприємству бути більше, ніж сума його окремих компонентів - капітал і співробітники. Але підприємство - це насамперед люди. Отож менеджмент пов'язаний саме з організацією роботи людей.

Менеджмент як процес прийняття управлінських рішень. Будь-яка ситуація, яка виникла  в процесі управління, є завданням  для керівника - менеджера і вимагає від нього прийняття рішень у відношенні зміни цілі і програми дій. Всяке управлінське рішення є результатом зворотного зв'язку з ринком та іншими елементами зовнішнього середовища. Аналіз інформації і прийняття на її основі управлінських рішень складають технологію менеджменту [22].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблематика сучасного менеджменту 

 

Сучасний менеджмент висуває на перше місце не внутрішні  чинники – раціональну організацію  виробництва, зниження витрат, а проблему чіткості і адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища. Уряд, споживачі, конкуренти –об’єкти постійної уваги менеджменту, організації.