Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція. Шляхи підвищення продуктивності праці

Розрізняють індивідуальну  продуктивність праці, основану тільки на затратах живої праці, або продуктивність праці окремого працівника, і суспільну продуктивність праці, яка базується на затратах як живої, так і минулої праці, матеріалізовану в існуючих засобах праці. К. Маркс відмічав, що “підвищення продуктивності праці заключається якраз в тому, що доля живої праці зменшується, а доля минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, яка міститься в товарі, знижується” (К. Маркс, Ф. Енгельс Твори, т. 25, ч. І, ст. 286)

Підвищення продуктивності праці досягається шляхом якісних перетворень у сфері праці, які забезпечуються прискоренням науково-технічного прогресу, підвищенням технічною озброєністю, оснащеністю праці, повсюдним впровадженням систем машин, механізмів, обладнання для комплексної механізації і автоматизації виробництв, неухильним скороченням кількості працюючих, які зайняті ручною працею, особливо на допоміжних і підсобних роботах, постійним удосконаленням організації праці всього персоналу, зайнятого суспільним виробництвом, в тому числі і управлінського.

Найвищий ріст продуктивності праці може бути досягнутий на підставі все тіснішого злиття досягнень  науково-технічної революції з  суспільним виробництвом.

Про шляхи підвищення продуктивності праці згадувалося  досить часто у двох попередніх розділах цієї роботи.

На кожному конкретному  виробництві підвищення продуктивності праці повинна плануватися по факторах. При цьому враховуються як внутрішні, так і зовнішні, незалежні  від виробництва фактори.

Розділяються наступні основні фактори:

а) зміна обсягів і структур виробничих програм;

б) підвищення технічного рівня виробництва;

в) підвищення рівня організації  виробництва і праці;

г) поліпшення якості продукції;

д) суспільні і галузеві фактори.

Вплив кожного фактору  на чисельність працюючих визначається прямим розрахунком. Дані беруться з розрахунку економічної ефективності організаційно-технічних заходів (міроприємств), про які викладено в розділі 1 цієї роботи.

Порядок визначення планового  рівня продуктивності праці слідуючий: спочатку розраховується початкова чисельність працюючих на плановий період (Р₀) з умовою збереження базисної, тобто минулорічної продуктивності (V₀), потім від початкової чисельності віднімається зменшення її, яке планується досягти за рахунок кожного фактору (DР) і, наприкінці, діленням запланованого обсягу продукції (Q₁) на зменшену, за рахунок факторів, чисельність працюючих (Р₁) отримують планову продуктивність праці одного працюючого (V₁).

            

   (3.1)

Запланований процент  росту продуктивності праці (DV’) визначається за формулою:

                       

         (3.2)

Зміна обсягів і структури  виробництва значно впливає на продуктивність праці при збільшенні серійності виготовлення продукції, зменшення  питомої ваги обслуговуючого персоналу, зміні питомої ваги груп виробів з різною трудоємністю.

Одним з основних факторів росту продуктивності праці є  підвищення технічного рівня виробництва, модернізації обладнання, економії матеріалів, палива, електроенергії.

Зниження норм витрат сировини, зниження зворотних і ділових відходів сировини, ліквідація браку підвищує обсяги продукції, економлять живу та матеріалізовану працю на одиницю продукції.

Поліпшення організації  виробництва і праці дозволяє скоротити втрати робочого часу, покращити структуру і технологію управління виробництвом, скоротити число працівників, які не виконують норми виробітку, переглянути норми трудових затрат.

Ріст продуктивності праці є економічним законом, властивим будь-якій суспільно-політичній формації. Він проявляється в тому, що завдяки розвитку виробничих сил суспільство скорочує суспільно необхідні затрати праці на виготовлення різних продуктів, призначених для особистого та суспільного споживання.

Ріст продуктивності праці є основною умовою збільшення національного багатства – національного доходу – основи підвищення добробуту людей.

3.2. Можливі негативні наслідки  економічного зростання.

В умовах науково-технічної  революції та всебічної інтенсифікації виробництва отримали розвиток нові, дуже суперечливі тенденції зміни ролі та місця природи у відтворенні. З одного боку, сучасні технології дозволяють послабити залежність виробництва від природного фактору. З другого боку його значення посилюються: у процес відтворення залучаються раніше недоступні ресурси, в тому числі і зі сховищ Світового океану, все більш реальним стає перенесення деяких виробничих процесів у космічний простір, а також у глибини Землі.

Розгляд всієї сукупності процесів, пов’язаних з використанням  природного фактору, дозволяє зробити важливий висновок: по мірі розгортання науково-технічної революції, активного використання процесів, глибина впливу людини на природу відчутно і неухильно зростає.

Відбувається двоїстий, суперечливий вплив на природу, зокрема  на санітарно-гігієнічні умови праці. Так автоматизація виробництва приводить до зменшення контактів робітників з рухомими частинами устаткування, значно знижує можливість травм, оберігає людину від впливу інших шкідливих факторів, зменшує забруднення середовища на робочому місці, фізичні навантаження тощо. З другого боку, збільшення кількості устаткування, що обслуговується, його потужностей, зокрема підвищення  швидкості, зумовлює зростання шумів, підвищення температури, збільшення загазованості повітря, позбавляє організм необхідного мінімуму фізичного навантаження (мускульний “голод”), посилює монотонність праці на пульті управління. Крім того зростає нервове, емоційне та розумове навантаження робітників.

Автоматизація породжує масове виробництво товарів та його територіальну концентрацію, що також зумовлює утворення значної кількості відходів. Водночас з урбанізацією вона супроводжується збільшенням домашніх, комунальних, побутових відходів у вигляді синтетичних упаковок, сміття, використання засобів тривалого використання тощо. При цьому у ряді міст на звалище викидаються відходи з певним вмістом ртуті, яка тепер виявлена у повітрі, воді, грунті.

Широке впровадження хімії зумовлює кардинальну зміну  у технологічних процесах багатьох галузей промисловості, переворот  у предметах праці шляхом використання синтетичних матеріалів, різних захисних та миючих засобів тощо. При цьому хімічна промисловість споживає величезну кількість води, повітря і повертає їх у природне середовище значно забрудненими. Масове застосування гербіцидів і пестицидів у сільському господарстві шкідливо впливає на здоров’я людини.

Для вироблення електроенергії використовуються такі органічні копалини, як вугілля, нафта, що призводить до різкого  збільшення викидів при спалюванні органічного палива. Для видобування 1млн. тонн палива відкритим способом із сільськогосподарського обігу вилучається (або задається великої шкоди) близько 30 га земельної площі. Відбувається забруднення Світового океану через зростання видобування нафти на морських нафтопромислах.

Використання ядерної енергії зменшує шкідливі викиди в атмосферу, але створює загрозу радіоактивного випромінювання, атомних аварій. Складною проблемою є поховання використаних елементів ядерного палива інших радіоактивних відходів атомних станцій.

Водночас за умов обмеженості природних ресурсів впровадження передових досягнень науки і техніки дає змогу використовувати мало і безвідходні технології, переробляти відходи й отримувати при цьому корисні елементи, тепло, вторинні сировинні та енергетичні ресурси.

В умовах НТР залучення природних ресурсів в економічний оборот стало настільки масштабним і всеохоплюючим, що покладено початок формуванню єдиної еколого-економічної системи відтворення.

Людство вступило, говорячи словами академіка В.І. Вернадського в епоху ноосфери. Турбота про розвиток суспільного виробництва тепер немислима без бережного відношення до ноосфери і збереження її.

В останні десятиріччя  ХХ ст. перед людством постало завдання розв’язати суперечність, зумовлену  насамперед нераціональним використанням  природних ресурсів, а у більш широкому плані – джерел і сил природи; забруднення навколишнього середовища, повітряного басейну й океанів, виснаження. Про глобальні масштаби розвитку цієї суперечності свідчить значне забруднення частини річок, озер, водоймищ майже у всіх країнах світу, вилучення із сільськогосподарського обігу великих земельних угідь, шумове забруднення атмосфери, руйнування природних ландшафтів тощо.

Природа не може бути невичерпним  джерелом прогресу, її погіршення все  більш негативно впливає на відтворення робочої сили.

 

Висновок.

В роботі зроблені спроби дослідити особливості, фактори  і шляхи економічного зростання, а через це ефективність окремо взятого  виробництва і суспільного виробництва  в цілому.

Ефективність – це відношення результату виробництва (продукту) до затрат.

Зміст уточнення заключається в тому, що суспільний продукт в  чисельнику формули ефективності повинен  бути обов’язково з врахуванням  його якості і відповідності суспільним потребам, тобто з врахуванням  його корисного ефекту. Звідси і темпи його росту слід обраховувати на підставі виробництва такої продукції і такої якості, які дійсно потрібні суспільству для врахування його потреб. Якщо ж продукція не відповідна реальному платіжноспроможному попиту суспільства (за структурою, обсягами, техніко-економічними показниками чи вартістю) то ця продукція виявиться непотрібною, а затрати праці, матеріальних і фінансових ресурсів на їх виробництво – марними.

Для характеристики ефективності виробництва використовують також  окремі показники, з допомогою яких вимірюються результативність застосування окремих видів ресурсів.

Відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (Т) характеризує його продуктивність –  П / Т.

Зворотна їй величина характеризує трудоємність продукції  – Т / П.

Відношення продукту до затрат праці, втіленого в предметах праці (М), називається матеріаловіддачею – П / М. Їй зворотна величина – матеріало-ємкість продукції (М / П) вказує на рівень затрат матеріалів на одиницю продукцції.

Показник фондовіддачі характеризує рівень ефективності використання основних виробничих фондів (Ф) і визначається поділом величини продукту на суму фондів П/Ф. Зворотною величиною є фондоємність продукції – Ф/П.

Продуктивність праці, якість продукції, її матеріалоємність і фондоємність виступають основними складовими ефективності будь-якого виробництва. При екстенсивному типі економічного росту вони стабільні, при інтенсивному – змінюються але неоднаково. Загальна тенденція така, що ефективність виробництва зростає: підвищується якість продукції, підвищується продуктивність праці, знижуються затрати матеріалів і засобів праці. Проте на окремих етапах і в певних окремих ситуаціях динаміка тих чи інших складових ефективності, а іноді й загальна її спрямованість можуть бути різними. Наприклад, підвищення якості продукції часто буває пов’язана з застосуванням дорожчих матеріалів, збільшенням трудових затрат на одиницю продукції. Зниження затрат живої праці і біжучих матеріальних затрат в багатьох випадках досягають великими вкладеннями в основні фонди і можуть супроводжуватися падінням фондовіддачі і т.п.

Тому обмежуватися використанням  окремих показників ефективності не можна. Потрібний загальний, інтегральний показник. Він може бути виражений  наступною формулою:

де  ЕВ – ефективність виробництва;

      ЧП –  чистий продукт з врахуванням  його складу і якості;

      Т –  затрати живої праці;

      М –  поточні затрати матеріалізованої  праці;

      Ф –  одноразові внески у виробничі  фонди;

       g - коефіцієнт приведення до однієї розмірності, який дозволяє підсумовувати затрати і внески.

Єдиний (інтегральний) показник ефективності виробництва дозволяє ефективно робити висновок про динаміку ефективності суспільного виробництва  з врахуванням різноспрямованих змін її окремих складових.

Сьогоднішня економічна ситуація в Україні, Державне законодавство, на мою думку, не дають змоги застосувати, випробувані часом і практикою  економічні закони, які дали б змогу  підвищити економічний розвиток і вихід суспільного виробництва  України з економічної кризи.

Діючі законодавчі акти про пріоритетний розвиток та державну підтримку власного товаровиробника, концепції економічної стабілізації та зростання не що інше як гучномовні декларації, котрі не відповідають відносинам, які склалися в дійсності.

Існуюча несприятлива податкова  система, постійне збільшення непрямих податків як оплати за дозволи, ліцензії, патенти, сертифікування, погодження та інше насправді придушили вітчизняного товаровиробника.

Протягом останніх років  економіка України зазнає величезного податкового тиску: запроваджено більш як 35 різноманітних видів податків, які – замість стимулювання до економічного розвитку – призвели до паралічу всієї економіки (Додаток 1, 2, 3). І, як свідчать дані Держкомстату України, податки постійно зростають.

Втрачено величезний науково-технічний потенціал. Багато відомих та перспективних науковців  вимушені працювати за межами своєї  країни. Те саме слід сказати про  висококваліфікованих робітників. Система  вищої та середньої спеціальної  освіти функціонує таким чином, що змоги навчатися позбавлені обдаровані; розвалена система професійно-технічної освіти. Тим часом талант і працьовитість українського народу звертають на себе увагу інших країн. Понад 6000 наших вчених працюють за кордоном провідними фахівцями ведучих фірм світу. Українські діти-школярі стають переможцями світових олімпіад. Та важко сказати чи захоче і зможе Україна забезпечити їхнє майбутнє.