Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція. Шляхи підвищення продуктивності праці

Заходи щодо поліпшення якості продукції передбачають розробку та створення дослідних зразків  нових видів продукції та їх освоєння, а також модернізацію та поліпшення виробів, які випускалися і раніше. Тут також намічається впровадження бездефектного виготовлення, поліпшення сортності, сертифікація і атестація продукції, підвищення питомої ваги продукції підвищеного попиту.

При проведенні цих робіт  враховуються показники уніфікації та стандартизації, технічної естетики (форма, оздоблення, зовнішнє оформлення), конкурентоспроможність, технологічність (прогресивність технологічних процесів, використання прогресивних матеріалів), а також економічні показники (трудомісткість, собівартість, строк окупності витрат та інше).

Впровадження прогресивних технологій, механізація та автоматизація  виробництва займає одне з провідних  місць. Такі заходи дозволяють полегшити  людську працю та підняти її продуктивність. Одночасно вони необхідні для підвищення класу точності (прецизійності) виробничих операцій, які в кінцевому результаті, крім поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, дають економію матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів.

Заходи по економії матеріалів, палива та енергії повинні займати  в діяльності виробників суттєве  місце, що пояснюється високою питомою  вагою цих елементів затрат в  загальній собівартості продукції. Цей пункт роботи щодо підвищення ефективності виробництва тісно пов’язаний з двома попередніми.

Вдосконалення системи  управління, та організації виробництва  має за мету створити на виробництві  необхідний порядок, забезпечити гідність керівництва виробництвом, підвищити  загальну культуру керівництва і ефективність виробництва. У комплексі тут вирішуються проблеми по спеціалізації окремих виробничих підрозділів; по вдосконаленню внутрішньовиробничої системи планування та економічного стимулювання; оперативно-виробничого планування; технічної підготовки виробництва та методів внутрішнього госпрозрахунку; по впровадженню механізації та автоматизації планово-облікових робіт і процесів управління; по вдосконаленню системи обліку, звітності та діловодства, системи матеріально-технічного постачання, вивчення попиту та реалізація продукції.

У план ефективності виробництва  включається також план капітального ремонту основних фондів, який проводиться  за рахунок амортизаційних відрахувань. Тим самим підкреслюється підлеглість  питань ремонту обладнання загальній проблемі ефективності. Не все обладнання обов’язково необхідно ремонтувати: технічно застаріле, морально та фізично зношене раціональніше замінити новим, сучасним, витрачаючи на це частину амортизаційного фонду та фонду розвитку виробництва.   

У план науково-дослідних  та дослідних робіт включається  тематика, яка передбачається відповідними господарськими договорами, угодами, заключеними  виробником, з науково-дослідними інститутами, фірмами, а також роботи, які здійснюються підприємством з власного почину.

Для визначення економічної  ефективності організаційно-технічних  заходів використовуються наступні показники: збільшення обсягів виробництва (прирости виробничої потужності або  поліпшення її використання); поліпшення якості виробів (підвищення довговічності, надійності, попиту); економія сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих, електроенергії, палива і т.д.; економія трудозатрат (робочої сили) і відповідно зниження трудоємкості та ріст продуктивності праці; скорочення тривалості виробничого циклу і, як наслідок, прискорення оборотності оборотних фондів; підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва; зниження собівартості та підвищення рентабельності виробництва.

Разом з тим ефективність деяких заходів неможливо оцінити кількісно, тому необхідно враховувати їх вплив на умови праці, підвищення культури праці та інше.

При визначенні ефективності організаційно-технічних міроприємств розраховують: планову економію до кінця року; перехідну економію; умовнорічну економію; строк окупності одноразових затрат.

Планова економія до кінця  року (Е_пл) представляє собою економію, яка буде отримана за період від моменту впровадження міроприємства до кінця календарного року:

Е_пл = (С₁ – С₂)Р₂,              (1.2)

де С₁ і С₂ – відповідно собівартість одиниці продукції до і після впровадження міроприємства;

          Р₂ – план виробництва продукції з моменту впровадження заходу до кінця року. Планова економія використовується для обгрунтування плану зниження собівартості на плановий рік.

Для загальної оцінки ефективності міроприємств розраховується умовнорічна  економія (Е_у), яку підприємство отримує не за календарний, а за умовний рік, тобто 12 місяців з моменту впровадження міроприємства:

Е_у = (С₁ – С₂)(Р₂ + Р₃),   (1.3)

де Р₃ – виробництво продукції, яке планує підприємство, в слідуючому році до річниці впровадження міроприємства.

Умовнорічна економія використовується для визначення строку окупності  капітальних затрат, а також іноді  для розрахунку винагород авторам  міроприємства.

Перехідна економія (Е_п) розраховується в тому випадку, якщо міроприємство впроваджується посередині року і використовується для планування зниження собівартості продукції у наступному році:

Е_п = (

) Р₄,     (1.4)

де  середньорічна собівартість одиниці продукції за рік впровадження міроприємства.

Середньорічна собівартість визначається за формулою

   (1.5)

де Р₁ – запланований випуск продукції з початку року до моменту впровадження міроприємства.

У випадках коли міроприємство  впливає тільки на окремі статті собівартості, розрахунок економії може проводитися  тільки по статті затрат, яка змінюється (матеріалах, енергії, заробітній платні, амортизації, накладних витрат і  т.д.), а не по собівартості виробу в цілому. Методика визначення економії при цьому не змінюється: співставляються витрати даного елементу витрат до і після впровадження міроприємства і різниця множиться на відповідну кількість продукції.

Для оцінки ефективності капітальних затрат, пов’язаних з впроваджен-ням міроприємства, визначається їх строк окупності (Т_ок), тобто період часу, за який капітальні затрати (К) компенсуються економією на експлуатаційних витратах:

Т_ок =

   (1.6)

Строк окупності може бути використаний для порівняння та вибору найбільш ефективного варіанту міроприємства. Строки окупності, які будуть отримані, необхідно порівняти з нормативними і не допускати проведення міроприємств, які перевищують нормативні показники.

Важливим критерієм  ефективності організаційно-технічного міроприємства є показник рентабельності по відношенню до вартості основних фондів та сумі оборотних коштів. У результаті впровадження міроприємства рентабельність не повинна знижуватися, що досягається при слідуючих умовах:

   (1.7)

де DК – збільшення вартості основних фондів і суми оборотних коштів у

              реєультаті проведення міроприємства;

     Ф_пр – середньорічна вартість виробничих фондів;

     DП – приріст прибутку внаслідок впровадження заходів;

       П – прибуток підприємства.

Економічне зростання  означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської  системи, яке проявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці  і виробленого продукту – товарів  і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.

Крім території і природних  ресурсів, можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагромадження і науково-технічний прогрес.

Самодіяльна частина  населення формує ринок робочої  сили і є головною продуктивною силою  суспільства. Динаміка народонаселення  безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання: зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них – на виробництво.

З нагромадженням пов’язане  зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних характеристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці.

Науково-технічний прогрес  виступає у вигляді як вже втіленого, так і такого, що має бути застосованим у виробництві на основі теоретичних і практичних розробок. У першому випадку йдеться про дійсно досягнутий науково-технічний рівень виробництва, а в другому – про потенційний.

Економічне зростання  виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення і якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняється два типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний – залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Екстенсивний тип економічного зростання – це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї ж кваліфікації при практично незмінних економічних відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання – це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, більш раціонального використання виробничого потенціалу. При цьому зростає продуктивність праці та її ефективність.

Основними джерелами  інтенсивного розвитку є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності; по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту.

Економічне зростання – це збільшення суспільного виробництва, яке виражається  у рості рівня та темпів розвитку потенціалу країни, досягнення повної зайнятості населення, збільшення національного  багатства. Воно проявляється насамперед у зростанні та поліпшенні структури основних фондів.

Узагальнюючими показниками економічного зростання є темпи росту національного  доходу та його обсягу на душу населення, тобто підвищення добробуту кожної людини, а також величина національного багатства.

 Поняття економічного зростання  відображає передусім характер  використання продуктивних сил  суспільства. Більш осяжним і  широким є поняття економічного  розвитку. Поряд з характером  використання продуктивних сил  суспільства, воно включає й еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил.

 

РОЗДІЛ 2. НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ  – ЯКІСНИЙ СТРИБОК У РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ.

 

Науково-технічна революція є якісним  стрибком у розвитку продуктивних сил  суспільства на основі корінних зрушень  у наукових знаннях. Головними особливостями  сучасної науково-технічної революції  є універсальність, комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.

Зміст праці – поняття, що характеризує взаємодію особистих і речових  моментів процесу праці, обсяги і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні виробничі навички.

Зміст праці є складною категорією, що охоплює значне коло явищ в галузі взаємодії людини і  природи. Можна виділити як елементи змісту праці такі категорії, як “продуктивна сила праці”, “інтенсивність праці”, “якість праці”, “складність праці” і важкість праці”.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості діяльності людини.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових відносин та одиницю робочого часу, напругу праці.

Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з точки зору внутрішніх властивостей характеризує категорія якість праці.

Характеристику функцій, що виконують  робітники у виробничому процесі, дає така категорія, як важкість праці.

Науково-технічна революція багатопланово  і неоднозначно впливає на зміст  праці, результати якої суттєво відрізняються  за галузями і сферами виробництва.