Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція. Шляхи підвищення продуктивності праці

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Февраля 2013 в 00:05, курсовая работа

Краткое описание

У перші роки реформ Україна пережила трагедію через відсутність власної патріотично налаштованої еліти. Лідера держави та партій, уряди, які сподівалися жити за чужими порадами та за чужі гроші (кредити, допомоги), копіюючи чужі реформи, довели Україну до системної кризи, вивели її на грань національної катастрофи.
Лідери – романтики від ринку та лідери-функціонери нездатні мислити самостійно а лише виконують завдання Міжнародного валютного фонду та Світового банку по перетворенню України в сировинний придаток та смітник Заходу.

Оглавление

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
СУСПІЛЬСТВА 7
РОЗДІЛ 2. НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ – ЯКІСНИЙ СТРИБОК
У РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ. 18
РОЗДІЛ 3. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ. 26
3.1 Шляхи підвищення продуктивності праці. 26
3.2. Можливі негативні наслідки економічного зростання. 29
ВИСНОВОК. 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….39

Файлы: 1 файл

Революцiя.DOC

— 255.00 Кб (Скачать)


 

КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Політична економія”

 

на тему: “Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція. Шляхи підвищення продуктивності праці”

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

У перші роки реформ Україна пережила трагедію через  відсутність власної патріотично  налаштованої еліти. Лідера держави  та партій, уряди, які сподівалися жити за чужими порадами та за чужі гроші (кредити, допомоги), копіюючи чужі реформи, довели Україну до системної кризи, вивели її на грань національної катастрофи.

Лідери –  романтики від ринку та лідери-функціонери нездатні мислити самостійно а лише виконують завдання Міжнародного валютного фонду та Світового банку по перетворенню України в сировинний придаток та смітник Заходу.

Перші роки встановлення незалежності України показали безперспективність в економіці та в політиці крайнощів  у суспільстві: з одного боку державного соціалізму, а з іншого – класичного (дикого) капіталізму (вільного ринку).

Намагання крайніх  лівих відновити державний соціалізм  і крайніх правих побудувати класичний  капіталізм приречені на провал, бо країна, в якій панує будь-яка  крайність, опиняється на периферії світового господарства.

Відсутність своєї стратегії, програми реформ, бездумне сприйняття програми “шокової терапії” Міжнародного валютного фонду та Світового банку, що відтворила на терені України основні руйнівні чинники  кризи США 1929-33 рр., гіперінфляція, криза платежів, зниження якості робочої сили, і нарешті, фінансовий крах (стан, коли заощадження не трансформуються в інвестиції, а комерційні банки не кредитують виробництво) – закономірний результат неправильно вибраної стратегії розвитку.

Замість того, щоб направити свої зусилля на вирішення проблеми ліквідності  в реальному секторі економіки, зусилля фахівців і уряду були спрямовані на боротьбу з дефіцитом  бюджету. Все це є наслідком помилкової стратегії ринкових перетворень в Україні (Додатки 1, 2, 3), наслідком відлучення держави від втручання в економіку, передчасними лібералізацією і тотальною приватизацією, які мали б бути не першими, а останніми етапами реформ.

На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи сучасного виробничого процесу суспільства: предмети праці, засоби праці й сама праця людини. Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться у постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів та послуг. Усі ці чотири стадій суспільного виробництва, по-перше, взаємозв’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою, по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення.

Процес суспільного  виробництва, взятий як неодноразовий  акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього  процесу необхідне постійне відновлення  всіх факторів виробництва: робочої  сили, засобів виробництва та природних ресурсів і середовище існування. При цьому відновлення останнього стало початковою проблемою суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.

Відновлення робочої сили пов’язане з відновленням працездатності її і у більш широкому розумінні з підготовкою замість  працівників, які відходять від  виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти шляхом постійного відновлення предметів та засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації.

На початку  кожного наступного циклу економічного обігу потрібно мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди, тощо) мають бути замінені на нові або відремонтовані, а використане паливо відновлено. Відтворення не може відбуватися і без предметів праці (запасів сировини).

Складовими  процесу відтворення сьогодні стало  відтворення природних ресурсів, які використовуються в процесі виробництва, та середовища проживання людей у цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо. особливого значення набули по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по друге, пошук на основі наукових досягнень, заміні іншими джерелами енергії і сировиною.

Обов’язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натуральна речова частина у вигляді відновлення природних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності – певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів.

Нажаль, сьогодні суспільному виробництву України  нехарактерне навіть просте відтворення (Додатки 1, 2, 3).

Розширення  відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні.

Економічне  зростання і розширене відтворення – це ідентичні, але не тотожні поняття.

Коли йдеться  про розширене суспільне відтворення  то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному  виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні і підвищенні суспільної продуктивності праці.

Коли йдеться  про економічне зростання, то головна  увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний  доход, зайнятість, суспільний капітал.

Настав час, коли період простого заперечення крайнощів  в економіці та суспільстві повинен поступитися аналітичному підходу, здоровому глузду. Ті зерна істини, які є в соціалістичній і капіталістичних ідеях, неповинні загубитися чи загинути. Вони мають дати добрі сходи на ниві зростання добробуту і благополуччя українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ СУСПІЛЬСТВА

 

До факторів підвищення ефективності суспільного виробництва  відносяться всі засоби активного  впливу на процес виробництва та його результати. Основні серед цих факторів наступні:

  • прискорення науково-технічного прогресу, насамперед, освоєння його найновіших досягнень, які забезпечують вихід на якісно новий рівень ефективності;
  • структурна та організаційна перебудова суспільного виробництва, раціональна система спеціалізації та кооперації виробництва, оптимальна його концентрація в рамках об’єднань, комбінатів, комплексів;
  • вдосконалення господарського механізму, системи та методів управління, досягнення на цій основі динамічного співвідношення виробничих взаємовідносин рівню та тенденціям розвитку продуктивних сил;
  • активізація соціальних механізмів розвитку та удосконалення виробництва, ріст кваліфікації працівників, удосконалення організації праці.

З загальної проблеми випливає низка окремих, більш конкретних завдань, а саме:

Безперервне збільшення, у відповідності  з попитом, випуску продукції  при систематичному поліпшенні її якості. При цьому до виконання завдань  по випуску продукції ставлять наступні вимоги:

а) постійне вивчення попиту та оперативне, гнучке реагування на його зміни перепрофілюванням виробництва;

б) виконання намічених  обсягів випуску продукції;

в) виконання завдань  з асортименту продукції;

г) виконання якісних  показників, забезпечення конкурентно-спроможності продукціїї;

д) забезпечення виконання  завдань у намічені календарні терміни;

є) забезпечення ритмічності  виробництва.

Безперервний технічний прогрес  є закономірністю розвитку виробництва.

Основними напрямками технічного прогресу є:

а) застосування нових, економічних  видів сировини і матеріалів;

б) удосконалення конструкції виробів, їх товарного вигляду, естетичність;

в) використання найбільш прогресивних видів обладнання;

г) застосування нових, прогресивних методів виробництва, передових  технологій, кращої організації виробництва  та праці, механізації та автоматизації виробничих процесів;

д) підвищення ефективності виробництва шляхом кращого використання основних фондів та оборотних коштів, зниження собівартості продукції, росту  продуктивності праці та рентабельності.

Складовою частиною економічного зростання є вдосконалення системи управління виробництвом. Найважливішим завданням раціональної організації управління виробництвом є підвищення ефективності підприємства (галузі, суспільного виробництва країни).

Наукове управління завжди повинно опиратися на знання та використання економічних законів, економічної зацікавленості, на застосуванні найновіших методів обгрунтування та розрахунків, використання засобів механізації управлінської праці.

У зв’язку з технічним  прогресом, складністю роботи в сучасних економічних умовах, механізацією та автоматизацією виробництв, ускладненням зв’язків між підприємствами та виробничими підрозділами різко зростають обсяги робіт по управлінню виробництвом, а функції управління стають все більш складними. Тому апарат управління повинен бути оперативним і надійним. В кожному конкретному випадку він повинен знаходити оптимальні варіанти вирішення проблем, які забезпечують підвищення ефективності виробництва.

Управлінська праця  включає в себе роботу, яка повторюється систематично, а також творчі процеси. Розрізняють три основних його види: керівництво, проектування, а також підготовку та передачу інформації.

Для визначення чисельності  працівників управлінської праці  важливу роль грає побудування схеми  ланок управління, їх підлеглості та взаємозв’язків.

Оптимальну кількість  управлінського персоналу можна  визначити по формулі:

Ну = 0,115 М0,908Т0,6,  (1.1)

де Ну – кількість управлінського персоналу;

     М – число  робочих місць в основному  виробництві;

     Т – число  технологічних операцій в основному виробництві.

Для підвищення ефективності роботи управлінського апарату повинні  широко застосовуватися засоби механізації  управлінської праці, так звану  оргтехніку, яка використовується для  механізації планових, облікових  та інженерних обчислювальних робіт, для виготовлення і копіювання документації, зв’язку, контролю за ходом технологічних процесів та оперативного регулювання виробництвом.

В нинішніх умовах повинен  інтенсивно здійснюватися процес оновлення  виробництва. Обновляються всі його основні елементи: продукція, обладнання, оснастка, технологія, вихідні матеріали. Цей процес називається підготовкою виробництва і потребує величезних затрат, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Технічна підготовка виробництва – це комплекс заходів щодо впровадження нових та удосконаленню раніше освоєних видів продукції, обладнання, технологічних процесів.

В ході технічної підготовки виконуються дослідні, конструкторські  та налагоджувані роботи, необхідні  для організації нового виробництва.

Технічна підготовка виробництва включає в себе технологічну, конструкторську, матеріальну і  документальну підготовку.

Технічна підготовка виробництва заключається у проектуванні та розробці нових і вдосконаленні  діючих технологічних процесів, в  опробуванні та наладці технологічних процесів, які впроваджуються, та розробці відповідної документації: технологічних регламентів, технологічних карт, інструкцій і т.п.

Розробка технології виготовлення нового виробу здійснюється в декілька етапів: 1) лабораторне дослідження; 2) дослідний виріб; 3) напівпромисловий виріб. 

Конструкторська підготовка виробництва заключається в конструюванні  нових виробів, оснащення, обладнання, пристроїв, приборів та інше.

Завдання матеріальної підготовки є по-перше, вибір найбільш доцільних видів сировини, матеріалів і напівфабрикатів, необхідних для виробу того чи іншого виробу, а, по-друге, у визначенні норм витрат на одиницю продукції, яка планується до освоєння.

Документальна підготовка заключається в оформленні, розмноженні  та забезпеченні технічною і економічною документацією, необхідною для організації нового виробництва: кресленнями, технологічними регламентами, картами, рецептами, робочими інструкціями, технологічними журналами, збірниками норм і т.д.

Будь-яке виробництво повинне постійно проводити роботу щодо підвищення ефективності, яка уточнює завдання на перспективу і обгрунтовує всі прийняті на найближчий період техніко-економічні показники господарської діяльності. Це визначає якісну сторону всієї виробничої діяльності виробника, вимагаючи комплекс організаційно-технічних, планово-економічних, соціально-економічних та науково-дослідних заходів, які забезпечують певний економічний ефект, а саме: підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції; впровадження прогресивної технології; механізації і автоматизації виробництва; заходи щодо економії матеріалів, енергоресурсів; план удосконалення системи управління, планування та організації виробництва; план модернізації обладнання, оснащення та інструментів; план капітального ремонту основних фондів; план науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; використання виробничих фондів та потужності.

Информация о работе Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція. Шляхи підвищення продуктивності праці