Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція. Шляхи підвищення продуктивності праці

НТР зумовлює також зміни і в  характері праці. на визначення суті цієї категорії нині існує дві точки зору. За першою, поняття “характер праці” відображає особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах. У цьому випадку категорії “зміст праці” та “характер праці” відображає особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах. У цьому випадку категорії “зміст праці” та “характер праці” накладаються одна на другу, оскільки за їх допомогою виражаються одні і ті самі явища зі сфери взаємодії людини і природи.

Більш переконливим є міркування, що характер праці – це категорія, яка відображає особливості взаємозв’язку  людей у процесі спільної трудової діяльності, специфіку відносин між  ними щодо їх участі у праці.

Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють  праця і природа. Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Але створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво – не тотожні  поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засоби виробництва.

Починаючи з середини ХХ століття технічні перевороти охопили практично  всі елементи системи машин, конструкційні  матеріали, технологію, організацію  праці та виробництва в основних галузях суспільного виробництва. Ці зміни якісного характеру означали початок ери науково-технічної революції.

У цей період була зроблена ціла низка  фундаментальних відкриттів у природничих  науках та здійснене їх виробниче  застосування.

Сучасна науково-технічна революція  – складне, багатопланове явище. Умовно можливо виділити три її найважливіші складові, нерозривно пов’язаних між собою.

По-перше, науково-технічна революція  характеризується глибоким процесом інтеграції науки і виробництва, до того ж  такою інтеграцією, що виробництво  перетворюється постійно в технологічний цех науки. Формується єдиний потік – від наукової ідеї через науково-технічні розробки та дослідні зразки до нових технологій та масового виробництва. Повсюди йде процес інновацій, виникнення нового та його швидке впровадження в практику. Різко посилюється процес оновлення і виробничого апарату і продукції, яка виробляється. Нові технології та нові вироби стають втіленням все більш сучасних досягнень науки і техніки. Все це призводить до кардинальних змін у факторах та джерелах економічного росту, в структурі економіки і її динамізмі.

По-друге, поняття “науково-технічна революція” включає в себе революцію  в підготовці кадрів і в усій системі  освіти. Нова техніка і технологія вимагають нового працівника – більш  культурного та освіченого, який гнучко пристосовується до технічних нововведень, високо-дисциплінованого, та який має навички колективної праці, що є характерною рисою нових технічних систем.

По-третє, найважливішою  складовою науково-технічної революції  є справжня революція в організації виробництва і праці, в системі управління. Новим техніці та технології відповідає і нова організація виробництва і праці. сучасні технологічні системи завжди базуються на взаємозв’язаному ланцюжку обладнання, на якому працює і обслуговує досить різнобічний колектив. В зв’язку з цим висуваються нові вимоги до організації колективної праці. Оскільки процеси досліджень, конструювання, проектування та виробництва нерозривно пов’язані між собою, переплітаються та взаємно проникають одне в одне, перед управлінням стоїть складне завдання – зв’язавши воєдино всі ці етапи. Складність виробництва в сучасних умовах багаторазово зростає і, щоб бути йому у відповідності, саме управління переводиться на наукову основу і на технічну базу у вигляді сучасної електронно-обчислювальної, комунікаційної і організаційної техніки.

Охоплюючи всі сфери  та напрямки діяльності людини, науково-технічна революція стає загальносуспільною. Найзначніші досягнення НТР у вигляді її інформаційних технологій проникають у сфери, де віками люди діяли з мінімальними технічними засобами, багато в чому покладаючись на свою інтуїцію. Здійснюється справжня індустріалізація в галузях охорони здоров’я, сфери послуг, управлінської діяльності, домашньому господарстві.

Універсальність, а ще краще, системність і комплексність  сучасної НТР проявляються в тому, що вона змінює весь процес виробництва  того чи іншого продукту – від початку  і до кінця, охоплюючи і допоміжні роботи. Кожний виробничий процес поступово стає об’єктом цілісної технологічної системи, яка базується на групі взаємозв’язаних машин, обладнання і приладів, на поєднанні окремих технологій.

Новим, революційним технологічним  системам, які приходять на зміну існуючим, багато в чому некомплексним і неавтоматизованим технологіям, властивий ряд нових рис, викликаних сучасним етапом НТР.

Процес йде в напрямку виникнення малоопераційних технологій, коли на підставі використання нових  наукових принципів вдається створити потрібну продукцію з застосуванням значно меншого, ніж раніше, числа операцій.

Зрощування нових індустріальних технологій  з мікроелектронікою  та комп’ютерною технікою є однією з головних особливостей сучасного  етапу науково-технічної революції.

Завдяки електронному управлінню нові технології стають гнучкими, виникають  гнучкі виробничі системи, які дозволяють на одній технологічній лінії  обладнання виробляти продукцію  з різними параметрами. Це різко  підвищує ефективність виробленої продукції, приводить до її більшої різноманітності і пристосування виробництва до попиту споживачів.

Ще одна важлива властивість  сучасних технологій – це їх маловідходність  та безвідходність, що є важливим як для росту ефективності виробництва, так і для збереження навколишнього середовища.

В автоматизованій системі  машин поряд з трьома класичними елементами (двигуном, передаточним механізмом і робочою машиною), які на базі електронно-інформаційної техніки  докорінним чином змінюються, виникає  четвертий – керуючий і контролюючий пристрій, який звільняє людину від безпосереднього контакту тепер вже не тільки з робочими знаряддями, але й самою робочою машиною. Це новий якісний стрибок в розвитку виробництва, підвищенні продуктивності праці. Тепер виробничі параметри виходять далеко за межі не тільки фізичних, але й розумових можливостей окремої людини.

Комп’ютеризація має  і більш широкий зміст. Вона докорінним чином змінює інформаційні функції, перетворює інформатику в новий  ракурс і в елемент технологічного процесу, в один з найважливіших факторів підвищення продуктивності праці. Комп’ютеризація, далі, ширше впроваджується у невиробничу сферу, вносить радикальні зміни в управління сучасними процесами.

  Докорінне зрушення  в характері предметів праці  пов’язані насамперед з досягненнями хімії і фізики твердого тіла, а також біології. Створюється величезна кількість штучних і синтетичних матеріалів з найрізноманітні-шими властивостями, включаючи чисті і надчисті матеріали, напівпровідники, білкові з’єднання. Бурхливо розвивається виробництво композиційних матеріалів. Небачені раніше можливості в забезпеченні суспільства сільськогосподарською сировиною та продуктами харчування відкривають біотехнологія та генна інженерія.

Науково-технічний прогрес  охоплює і використання традиційних матеріалів: удосконалюючи якісні характеристики і виробниче застосування металу, мінерального палива, будівельних матеріалів.

Глибокі зміни в енергетичній базі виробництва пов’язані з  освоєнням атомної енергетики. За чотири десятиліття свого існування атомна енергетика досягла такого рівня, що успішно конкурує з класичними способами отримання енергії. У перспективі – освоєння енергії, яка виділяється під час синтезу ядер легких елементів, яка здатна назавжди звільнити суспільство від загрози енергетичного вичерпання. Планується також використання ряду інших, нетрадиційних енергетичних джерел.

Основними напрямками науково-технічної  революції в області технології є перехід від механічної обробки  матеріалів до використання форм руху матерії на молекулярному, атомарному і субатомарному рівнях, завдяки чому змінюється сама структура речовин. Мова йде про такі технології, як хімічна, лазерна, пряме перетворення теплової енергії в електричну, біотехнологію та генну інженерію.

З’являється можливість говорити про нову технологію і в більш широкому розумінні, маючи на увазі революційне зрушення в матеріально-речових елементах виробничих сил у цілому, перехід до нового технологічного способу виробництва. Справа в тому, що науково-технічні досягнення якісно змінюють виробничі сили тільки в тих випадках, коли вони матеріалізуються в принципово нових технологічних процесах. А вони не можуть з’явитися без відповідних змін у засобах і предметах праці, в енергетичній базі виробництва.

Суттєва особливість  науково-технічної революції полягає в тому, що вона приводить до зміни місця людини в системі виробництва, пред’являючи до неї якісно нові, більш високі вимоги. Працівник, який раніше був безпосередньо включений у процес виробництва, часто як простий придаток машини, виділяється з виробництва, постає поряд з ним і виконує функції контролера і регулювальника. Проте це вже працівник нового типу – по рівню освіти, професійним навичкам, відношенню до справи.

Змінюючи матеріально-речові та особисті фактори виробництва, науково-технічна революція обумовлює радикальні зрушення в організацію праці і виробництва. Поглиблюється розмежування праці всередині сукупного працівника, виникають гнучкі, швидко перелагоджувані виробничі системи, конвеєрна організація виробництва доповнюється індивідуалі-зованими стендовими дільницями.

Одна з характерних  особливостей науково-технічної революції  полягає в тому, що, порівняно  з минулим, корінним чином змінюється роль науки: завершується її перетворення в безпосередню виробничу силу суспільства.

В сучасних умовах невичерпним джерелом революційних перетворень у виробництві стає наука, притому не тільки прикладна, але й фундаментальна, якій в кінцевому підсумку належить вирішальна роль, тому що саме вона забезпечує радикальні зрушення в системі наукових знань, проникнення людини в таємниці природи.

Будучи тісно пов’язаною з виробництвом, наука в той  же час набуває і величезну  самостійність відносно нього, утворюючи  обширну і відносно самостійну автономну  сферу суспільного багатства. Це знаменує новий масштабний суспільний розподіл праці.

У сфері науки формуються багаточисельні кваліфіковані кадри, стрімкими  темпами зростає її технічне оснащення, здійснюється перехід від її кустарної  по суті справи, матеріальної бази до сучасного  індустріального забезпечення наукових досліджень. Все це зближує науку з виробництвом, проте аж ніяк не усуває її специфіки. У сучасний період в усьому світі наука та наукове обслуговування суспільного виробництва відрізняється своєрідністю організаційної побудови. Наука представляє собою не сукупність більш чи менш однотипних підприємств і організацій, як у промисловості, а систему різнорідних по структурі та функціях академічних і вузівських наукових інститутів, проектно-конструкторських організацій, різноманітних міжгалузевих, науково-технічних та інженерних центрів, впроваджувальних фірм, тимчасових підрозділів та груп, дослідних підприємств та інше.

За темпами свого  розвитку наука випереджає виробництво  і перетворюється в один з діючих факторів розвитку виробничого процесу. Суспільний прогрес стає неможливим без широкого розгортання наукових досліджень та впровадження їх у виробництво. Характерним стає перехід від опису та аналізу явищ і продуктів природи до їх синтезу, перетворення речовин, створенню нових властивостей речовин та управління ними.

Коротко підсумовуючи зміст  терміну “науково-технічна революція” слід визнати, що це – сучасна форма  науково-технічного прогресу, яка обумовлює  докорінні зміни продуктивних сил  на основі застосування найновіших науково-технічних  досягнень та все більшого перетворення науки в безпосередню виробничу силу, перехід до нового етапу крупного машинного виробництва внаслідок виявлення та використання фундаментальних досліджень закономірностей розвитку природи, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництв, комп’ютеризації всіх сфер економіки, суспільного життя.

Під впливом наукових відкриттів корінним чином змінюються погляди на будову і форми матерії, виникають нові можливості впровадження науково-технічних досягнень в  матеріальне виробництво.

Науково-технічна революція  впливає на знаряддя та предмети праці, технологію виробництва та організацію  управління, характер трудової діяльності людини.

Все це створює передумови для зміни змісту праці, функції  і місця працівника на виробництві, пред’являючи нові вимоги до професійної підготовки та загальної культури працівників.

Науково-технічна революція  виступає діючим фактором зростання  продуктивних сил, підвищення їх усуспільнення  та ефективності в результаті удосконалення  управління ними.

РОЗДІЛ 3. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ.

3.1 Шляхи підвищення продуктивності  праці.

Продуктивність праці  – результативність, ефективність виробничої діяльності людей, тобто  характеризується відношенням величини продукту до затрат живої праці.

Продуктивність праці вимірюється кількістю виробленої продукції за одиницю робочого часу або кількістю робочого часу, затраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці  визначається її двома складовими: продуктивною силою праці (підвищення якої дозволяє підвищити обсяги виробництва продукції за одиницю часу при незмінних затратах праці, але в залежності від її умов) та інтенсивності праці (збільшення обсягів продукції за одиницю часу в залежності від напруженості праці, але за незмінних умовах виробництва).

Основою підвищення продуктивності праці є впровадження в суспільне виробництво досягнень науково-технічного прогресу, інтенсивність праці, удосконалення організації і управління виробництвом.