Юридична відповідальність в екологічному праві

- органи спеціально  уповноваженого центрального органу  виконавчої влади у галузі  екології та природних ресурсів  України - справи про адміністративні  правопорушення, передбачені статтями 52-55, 57-74, 76-77-1, статтею 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм),   статтями 78-1-79-1 та статтями 80-83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), частинами першою та третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 91-1-91-4 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Стягнення застосовуються відповідно до рішень, що приймаються  уповноваженими органами, у порядку, що встановлений адміністративним законодавством.

3. Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення:

    Даний вид відповідальності полягає у покладенні на правопорушника обов’язку відшкодувати потерпілій стороні майнову чи моральну шкоду , заподіяну в результаті порушення еколого-правових вимог, і передбачену Цивільним кодексом України.  Більшість науковців підтримують думку, що матеріальна відповідальність за шкоду природному середовищу є проявом цивільно-правової відповідальності. У даному випадку матеріальна відповідальність за екологічні правопорушення є цивільно-правовою відповідальністю, і здійснюється вона відповідно до норм цивільного і цивільно-процесуального законодавства.

 Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частина 4 статті 68 Закону України про охорону навколишнього природного середовища"). Відповідно до ч.1 ст. 69 даного закону передбачається необхідність компенсації цієї шкоди у повному обсязі.

За загальним  правилом застосування до винних осіб кримінальної або адміністративної відповідальності не звільняє їх від відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Загальне визначення шкоди зводиться до віднесення до неї будь-якого знецінення, погіршення, зменшення, знищення блага, що охороняється законом, або ж до розуміння її як несприятливих наслідків, що виникають у результаті порушення майнових або особистих немайнових прав потерпілого. Відповідно до цього визначається й екологічна шкода як сукупність негативних змін у якості та структурі навколишнього природного середовища, або його окремих елементів: псування, знищення, руйнування об'єктів природи, порушення екологічних зв'язків і систем, загальне погіршення стану природного середовища тощо.

      Одним із найбільш дискусійних  є питання про структуру екологічної шкоди. Так, на думку В.Л. Мунтяна, шкода, заподіяна природним об'єктам, поділяється на дві самостійні частини. Перша складається з вартості матеріально-грошових затрат на природоохоронні заходи на відновлення порушеного стану природи. Друга частина шкоди включає втрати в природному середовищі, що стали результатом виключення життєво важливих функцій окремих його елементів або комплексів. Такі втрати, будучи не відновлювальними, відносно невідновлювальними або важко відновлювальними, не мають грошової оцінки. Як зазначає В.Л. Мунтян, ця шкода дістала назву екологічної на відміну від економічної, яка може бути виражена в грошовій оцінці.

Розвиваючи  зазначену концепцію, В.В. Петров також  вважав, що шкода, заподіяна порушенням екологічного законодавства, поділяється на економічну й екологічну. Економічна виявляється в загибелі, пошкодженні, знищенні матеріальних цінностей, у неотриманні доходів від використання природного об'єкта, а екологічна - у виснаженні природного середовища, порушенні його екологічних зв'язків. На думку В.В. Петрова, на відміну від економічної шкоди, що виявляється у вартості втрат матеріальних цінностей і передбачуваних доходів, екологічна шкода являє собою складне структурне утворення, що має дві самостійні частини: вартість матеріально-грошових витрат, що використовувалися на охорону природного об'єкта, якому заподіяна шкода, витрат на відновлення порушеного стану природного середовища тощо; вартість екологічних втрат природного середовища, що виникли внаслідок повного чи часткового відключення виконуваної нею життєзабезпечуючих функцій.

Відшкодуванню підлягає лише та шкода, що піддається обрахуванню та вираженню або  в натуральних або у вартісних  показниках. Відшкодування шкоди  має здійснюватися шляхом відшкодування  її в натурі або відшкодування збитків у повному обсязі (частина 1 статті 1192 Цивільного кодексу України).

      Відшкодування в натурі шкоди  полягає в тому, що винна особа  зобов'язана своїми силами й  засобами усунути негативні наслідки  заподіяної шкоди (здійснити лісонасадження, рекультивацію землі тощо). Проте покладання на правопорушника обов'язку щодо відшкодування шкоди в натурі можливо лише в тому випадку, коли він має відповідну кваліфікацію, досвід, матеріально-технічну базу для здійснення відповідних природно-відновлювальних робіт, або ж зазначені умови не мають значення в тих чи інших випадках (наприклад, при відновленні лісогосподарських знаків).

     Якщо  правопорушника не можна зобов'язати  відшкодувати шкоду в натурі, то на нього покладається відшкодування збитків у повному обсязі (компенсація збитків). При обрахуванні обсягу відшкодування слід ураховувати: невикористані витрати матеріальних засобів і праці, що раніше вкладені у природний об'єкт (земельну ділянку, ліс, водний об'єкт), витрати на відтворення природних ресурсів (риб, лісу, джерел водопостачання тощо), а також не отримані природо-користувачами доходи.

     Важливу  роль в обрахуванні обсягу  відшкодування виконують спеціальні  такси, їх використання зумовлено  складністю вирахування втрат,  викликаних знищенням або пошкодженням лісу й інших природних ресурсів, необхідністю забезпечувати однаковість відшкодування шкоди у типових випадках. Зокрема,такси для обчислення розміру компенсації за шкоду, заподіяну знищенням чи пошкодженням рослин з числа видів, занесених до Червоної книги України, Європейського червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, і знищенням їх місцезростання, визначені Постановою Кабінету Міністрів України № 399 від 1 червня 1993 року. Для цих видів рослин передбачені більш значні розміри стягнень за заподіяну їм шкоду. Постановою про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяною лісу, від 23 липня 2008 року,  визначається розмір такс  для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України затверджені також такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних унаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України (№ 358 від 6 липня 2009 р.), такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України (№ 521 від 21 квітня 1998 р.), такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів (№ 1789 від 28 грудня 2001 р.) та інші.

1.4. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення:

Можливість  застосування до винних у вчиненні порушень екологічного законодавства  дисциплінарної відповідальності передбачена  ст.68 Закону України “Про охорону  навколишнього природного середовища”. До підстав такої відповідальності відносять: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі подання завідомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів; самовільне спеціальне використання природних ресурсів; порушення строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища; невжиття заходів щодо запобігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів; невиконання вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення; приниження честі та гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їх життя і здоров’я.

Підстави застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення передбачені й актами природо ресурсного законодавства, а саме ст.65 Кодексу України про надра, ст.110 Водного кодексу України, ст.98 Лісового кодексу України, ст.40 Закону України “Про рослинний світ”, ст.81 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, ст.42 Закону України “Про відходи”, ст.21 Закону України “Про захист рослин”, ст.21 Закону України “Про виключну (морську) економічну зону України” та деякими іншими.

Види дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення регулюються КЗпП. Згідно зі ст.147 цього кодексу до порушників трудової дисципліни, винних у невиконанні своїх трудових обов’язків, може бути застосовано один з двох заходів стягнення: догана або звільнення з роботи.

При цьому для  окремих категорій працівників  статутами і положеннями про дисципліну цих категорій працівників можуть передбачатися також інші дисциплінарні стягнення. Ці стягнення, зокрема, можуть бути застосовані до відповідних осіб при вчиненні ними дисциплінарних стягнень у галузі охорони навколишнього природного середовища. Так, відповідно до п.4 Положення про ранги державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 p., як захід дисциплінарного впливу до державного службовця може застосовуватися затримка у присвоєнні чергового рангу до одного року. 

Дисциплінарну відповідальність за екологічні правопорушення згідно з вимогами дисциплінарних статутів чи положень про дисципліну несуть і деякі інші категорії працівників, такі як працівники органів прокуратури, внутрішніх справ,військовослужбовців, працівники спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб (Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 p), працівники гірничих підприємств (Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р) та ін.

Дисциплінарні стягнення накладаються органом (службовою  особою), якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Законодавство про працю вимагає чіткого дотримання процедури накладення дисциплінарного стягнення. Передусім власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) й повідомляється працівникові під розписку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) повідомляється працівникові під розписку.

Особливістю накладення  дисциплінарного стягнення на правопорушника є те, що воно може накладатися на правопорушника незалежно від настання екологічних наслідків, за одним  лише фактом вчинення екологічного правопорушення.¹⁰

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Судова практика при розгляді  справ про порушення екологічного  законодавства: 

 

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини   та інші правопорушення проти довкілля» від 10.12.2004 № 17 , відповідно до  Конституції  України кожен має право  на  безпечне  для  життя  і   здоров'я   довкілля   та   на відшкодування  завданої  порушенням  цього права шкоди (ст.  50) і зобов'язаний  не  заподіювати  шкоди  природі  та   відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

 У роз’ясненнях Вищого господарського суду України  «Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища», зазначається, що відносини у галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Основною причиною виникнення спорів у цій категорії  правовідносин стало заподіяння шкоди державі внаслідок недотримання підприємствами, установами й організаціями вимог екологічного законодавства при здійсненні господарської діяльності. Так, відповідно до частини 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Позивачами  у спорах даної категорії в  переважній більшості випадків є  органи, що забезпечують реалізацію державної  політики в галузі охорони навколишнього  природного середовища: Державна екологічна інспекція, Державне управління охорони навколишнього природного середовища, інші контролюючі державні органи, а також прокурор в інтересах держави в особі цих органів. Відповідачами у зазначених спорах були, відповідно, господарюючі суб'єкти, якими допущено правопорушення у сфері охорони навколишнього природного середовища.