Управление затратами на предприятии

Вартість послуг сторонніх організацій на проведення діагностики як підприємства загалом, так і витрат зазвичай не афішується, оскільки з кожним підприємством укладається договір, де вона зазначається. Сума послуг з діагностування витрат може коливатися від декількох тисяч (малі підприємства) до декількох мільйонів (корпорації) гривень (особливо коли до виконання цього процесу залучаються відомі іноземні фірми). Проте не варто переоцінювати зарубіжний досвід з розроблення методик оцінювання витрат підприємства, оскільки він не є універсальним, їх методики можуть бути неефективними, насамперед через ментальні особливості вітчизняних підприємств, а також через їх використання великими корпораціями, діяльність яких відрізняється від малих і середніх підприємств.

Як показує  практика, перед великими за розміром підприємствами постає альтернатива вибору: створення самостійного відділу (здійснення відповідних функцій економічними службами) чи користування послугами сторонніх організацій, оскільки в обох випадках витрати на діагностику є великими і не завжди виправдовують очікування керівництва.

Обираючи форму  організації системи діагностики  витрат, підприємства повинні враховувати насамперед відповідні обмеження (як правило, ресурсні), які є первинними чинниками, що впливатимуть на результати роботи діагностичної системи загалом.

Однозначну  відповідь про доцільність використання тієї чи іншої форми організації  діагностики, навіть враховуючи всі переваги і недоліки кожної із них, дати неможливо, оскільки на практиці можуть виникати і непередбачені зміни (позитивні, негативні) у внутрішьому чи зовнішньому середовищі функціонування підприємства, які надалі можуть змінити первинні умови її проведення. Тобто кожен окремий випадок є унікальним, і тому слід дотримуватися індивідуального підходу при виборі форми організації та проведення діагностики витрат підприємства.

Проведення  діагностики власними силами підприємства:

До недоліків відносять:

- Додаткові  витрати на створення окремого відділу;

- Недостатня  кваліфікація персоналу;

- Перевантаженність  персоналу роботою (в разі розподілу функцій щодо діагностування витрат серед існуючих економічних підрозділів);

- Додаткові  витрати на пошук та використання необхідного програмного забезпечення для проведення діагностики;

До переваг  відносять:

- Розробка власної  методики;

- Знання технологічно- виробничих особливостей роботи  підприємства;

- Своєчасність  надання інформації (інформація за запитом);

- Робота на  перспективу (персонал підприємства розробляє, удосконалює тапроводить діагностику за наявності відповідного інформаційного забезпечення).

Проведення  діагностики консалтинговою фірмою:

До недоліків  відносять:

• Немає впевненості в не розголошенні інформації, що містить комерційну таємницю;
• Невпевненість в правдивості наданих результатів;
• Не завжи існує можливість отримання інформації за запитом;
• Незнання індивідуальних особливостей діяльності суб'єкта господарювання, що досліджується (значні витрати часу на вивчення індивідуальних характеристик підприємства.

До переваг  відносять:

• Використанням прогресивних методик аналізу та оцінювання;
• Фаховість персоналу;

-. Існування чітко налагодженої системи діагностики;

• Наявність вироблених навичків, що сприяють оптимізації термінів проведення діагностики.

Оскільки при  виборі суб'єктів проведення діагностики  визначальну роль відіграє вартість її проведення, тобто понесені витрати  на її придбання (створення) та експлуатацію, то очевидно, що перевагу застосування отримає та форма організації  системи діагностування витрат, за якої сумарні витрати на діагностику будуть меншими за інших однакових обставин. Враховуючи лише цінову характеристику вартості організації системи діагностування витрат, неможливо визначити її виправданість (загальну ефективність), оскільки на діагностику впливає якість її проведення, яка залежить від низки чинників: специфіки діяльності підприємства, кваліфікації персоналу, що проводитиме діагностику, термінів проведення, якості інформаційного, технічного та технологічного забезпечення та інше. Тому при виборі однієї із форм організації діагностики витрат необхідно співвіднести ціну із якісними параметрами, які надалі впливатимуть на визначення ефективності діагностичної системи.

Здійснивши вибір на користь організації системи діагностування витрат підприємства із залученням сторонньої організації, можливі такі напрямки співпраці: користування консультаційними послугами (супровід при організуванні), придбання спеціального програмного забезпечення для проведення діагностики, здійснення діагностики консалтинговою фірмою.

Враховуючи  вищезазначені обставини, при виборі організації, яка проводитиме діагностику  витрат, враховують відповідні критеріальні ознаки: досвід роботи на ринку, гарантії, компетентність у проведенні діагностики, рекомендації, вартість послуг, своєчасність надання послуг, можливість повторного надання послуг та інші. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань між сторонами процесу діагностування спірні питання, що можуть виникати при організації системи діагностування витрат, доцільно враховувати в договорі.

Таким чином,  діагностика управління витратами займає важливе місце , що допоможе оцінити ефективність використання всіх ресурсів підприємства, зібрати інформацію для підготовки планів і прийняття раціональних управлінських рішень в області витрат. Діагностика є важливим інструментом для рішення питань формування витрат,  ефективності використання ресурсів,  а також виробництва й реалізації продукції. 
3. Механізм діагностики системи управління витратами на підприємстві

Діагностика системи управління витратами підприємства – це дослідницька діяльність, спрямована на встановлення, аналіз та оцінку проблем підвищення ефективності та розвитку системи управління витратами і прибутком підприємства.

В системі управління витратами доцільно виділити два рівні: оптимізаційний та інформаційний. Складовими оптимізаційного та інформаційного рівнів управління витратами є наступні функції: організація, контроль, мотивація, планування, облік, аналіз.

Такий поділ  обумовлений наявністю двох підсистем управління:

–    підсистема, яка управляє (керуюча);

–    підсистема, якою управляють (керована).

Оптимізаційний  рівень управління витратами реалізується через керуючу підсистему, який створюється  поетапно:

1) Формування організаційної та виробничої структури, тобто розробка ієрархічної системи функціональних та лінійних зв’язків в межах організації, визначення центрів відповідальності та місць формування витрат за всіма видами продукції;

2) Обрання цілей організації, зокрема прийняття рішень щодо витрат: визначення доцільності виробництва окремих видів продукції (виконання робіт, надання послуг), вибір альтернативних напрямів діяльності, сировини, обладнання, технології виробництва. Наслідки від прийнятих рішень підлягають оцінюванню;

3) Контроль за досягненням встановлених цілей, спонукання, спрямування діяльності працівників для досягнення визначених показників.

4) Організація заходів, спрямованих на подолання виявлених у процесі контролю проблем, організація ефективного застосування засобів виробництва, оптимізація обсягів виробництва, координація діяльності всіх складових виробничого процесу.

Інформаційний рівень управління пов’язаний з функціонуванням  керованої підсистеми управління, передбачає здійснення комплексу робіт, пов’язаних з цілеспрямованим формуванням витрат. Інформація, що формується на інформаційному рівні підлягає постійному контролю та мотивації з боку суб’єкта управління оптимізаційного рівня. В свою чергу, тип організаційної структури обирається з урахуванням обсягу робіт на інформаційному рівні, обсягу та структури виробничих процесів, величини витрат.

Всі елементи системи  взаємозалежні і мають становити  єдине ціле. Функції оптимізаційного  рівня частково делегуються керованій  підсистемі управління.

В управлінні витратами використовують різноманітні методи управління, а саме: директ-костинг, стандарт-кост, таргет-костинг, аб-зорпшн-костинг, кайзен-костинг, СVР-аналіз, кост-кілинг, бенчмаркінг витрат, LСС-аналіз, метод ЕVА тощо.

За часів  планової економіки традиційно застосовувався класичний варіант повного обліку витрат (абзорпшен-костинг). За повного калькулювання до собівартості продукції включають усі види витрат, що стосуються її виробництва і продажу, не залежно від їх поділу на постійні і змінні, прямі а непрямі. Витрати, які неможливо безпосередньо віднести на продукцію, розподіляють спочатку по центрах відповідальності, а потім переносять на собівартість продукції пропорційно до вибраної бази розподілу.

Суть методу в наступному:  всі витрати  на виробництво продукції збираються на рахунку 20 «основне виробництво»; потім ці витрати розподіляються в два етапи: спочатку між незавершеним виробництвом і готовою продукцією, а потім витрати, віднесені на готову продукцію, розподіляються між залишками готової продукції на складі і реалізованою продукцією. Комерційні витрати, які обліковуються на рахунку 44 «витрати на продаж», вважаються періодичними і можуть або повністю відноситись на реалізацію, або повинні розподілятися між залишками готової продукції на складі і реалізованої продукцією.

У модифікації  абзорпшен-костинг до періодичних  витрат можна відносити і загальногосподарські витрати. Назва методу пов'язано  з тим, що всі витрати повинні  розподілятися за видами продукції, включаючи комерційні витрати. У  цьому методі велике значення надається поділу витрат на прямі і непрямі по відношенню до видів продукції.

Непрямі витрати  розподіляють за видами продукції виходячи з обраної бази розподілу. Поділ  витрат на змінні і постійні в цьому  методі калькулювання до уваги не приймається.

Абзорпшен-костинг  актуальний в тому випадку, коли підприємство бере участь у ціновій конкуренції, або коли ціна продукції прив'язана  до повних витрат як це буває на підприємствах  з позамовному системою виробництва  продукції.

Переваги обліку повної собівартості полягають у наступному:

• відповідність нормативним актам по фінансовому обліку і оподаткуванню;
• коректна оцінка вартості запасів незавершеної і готової продукції.

До недоліків  можна віднести:

• включення до собівартості витрат, що безпосередньо не пов’язані з її виробництвом, що приводить до неправильного визначення рентабельності окремих видів продукції;
• втрата об’єктами калькулювання індивідуальності через використання спільних баз розподілу при списанні непрямих витрат;
• неможливість проведення аналізу, контролю та планування витрат як наслідок неуваги до характеру поведінки витрат в залежності від об’єму виробництва, так як постійні витрати в обліку розглядаються як змінні.

Як наслідок, облік повної собівартості не забезпечує всієї інформації для ефективного управління витратами, тому все частіше застосовується калькулювання за неповного включення витрат.

Практично застосовують різні варіанти неповного калькулювання. Досить поширений метод, за яким у  собівартість продукції включають  усі виробничі витрати (калькулювання за виробничими витратами) і не включають витрати невиробничого характеру (адміністративні, збутові). За визначення фінансового результату (прибутку) їх віднімають від виручки за той період, в якому ці витрати були зазнані.

Класичним методом  часткового калькулювання є метод  директ-костинг.

Назва, що походить від англійського виразу direct costing –  облік прямих витрат, не зовсім точно  відображає суть системи, так як лиш  класична її модифікація обумовлює  обчислення тільки прямих (основних) витрат, всі з яких – змінні (сировина та витрати на персонал). Між цим на ряду з традиційною використовуються різновиди, засновані на обліку змінних витрат, а також всіх змінних витрат і частини постійних, що залежать від коефіцієнту   використання виробничих потужностей.

Загальним для  всіх цих модифікацій являється  те, що обліковується не повна, а  часткова собівартість. Саме по ній  оцінюють незавершене виробництво  і готову продукцію, а постійні витрати  списують на рахунки доходів і  витрат.

Система директ - костинг обумовлює оцінку витрат, безпосередньо пов’язаних з продуктивнісю  і тих, що піддаються контролю.   Непрості ринкові процеси, що визначають ускладнення орієнтації окремого товаровиробника, що впливають на коливання обсягів виробництва і реалізації продукції, з одного боку, а також збільшення частки постійних витрат в їх загальному обсязі, з іншого боку, істотно позначаються на коливанні собівартості виробів, а значить, і на їхньому прибутку. У міру посилення цих тенденцій збільшується потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат і щодо постійних на одиницю продукції, що випускається при будь-якому обсязі виробництва.