Принципи обґрунтування максимально можливого випуску продукції при наявній потужності

     Аналіз  використання виробничої потужності починається  з найбільш узагальнюючих показників, що характеризують цей бік діяльності підприємства.

     Так як основним носієм виробничої потужності і найважливішим чинником її зміни є обладнання та інші елементи основних виробничих фондів, то аналіз використання потужності підприємства починається зазвичай з розгляду показника фондовіддачі (випуск продукції, що припадає, на 1 крб. вартості основних виробничих фондів).

     Величина  фондовіддачі залежить від реального  використання обладнання та виробничих площ, а також від зміни цін  на устаткування і на вироблену продукцію.

     Вплив цін на обладнання виключається шляхом перерахування вартості новопридбаного обладнання або нових цехів на ціни, встановлені на аналогічні об'єкти в минулому з поправкою на різницю в продуктивності цих об'єктів.

     Щоб виключити залежність фондовіддачі від зміни цін на готову продукцію, вартість нової продукції перераховується за цінами аналогічної, раніше випускалася продукції з поправкою на різницю у споживчих властивостях нової та старої продукції.

     Аналіз  складу устаткування.

     При аналізі впливу характеру технологічного процесу на ступінь використання виробничої потужності встановлюється частка що використовуються на підприємстві прогресивних методів виготовлення продукції (штампування, лиття по виплавлюваних моделях, лиття в кокіль на машинобудівному підприємстві, безверетенного прядіння і ткацтва бесчелночного в текстильному виробництві і т. п.). Крім того, враховуються терміни впровадження нових методів виробництва, запропонованих новаторами, і досягнень науки і т п. Одночасно порівнюють технологічний процес, встановлений на даному підприємстві, з передовими методами виробництва, що застосовуються у вітчизняній та зарубіжній промисловості.

     Аналіз  прогресивності складу застосовуваного  обладнання показує, яку частину автоматизовані машини, агрегати, прогресивних типи обладнання становлять загалом їх кількості, відсоток оснащення обладнання спеціальними пристроями (інструментами і пристосуваннями), що підвищують технологічні режими його роботи В ході аналізу виявляється ступінь охоплення механізацією всіх виробничих процесів.

     Аналіз  даних про склад обладнання може показати необхідність модернізації наявних машин і механізмів чи заміни їх новими. Виявивши різницю в продуктивності найбільш передового устаткування і наявного на даному підприємстві і помноживши її на кількість годин роботи обладнання, встановлюють можливе збільшення випуску продукції за рахунок удосконалення техніки

     Аналіз  використання обладнання.

     Поряд з аналізом складу обладнання проводиться  перевірка ступеня його використання. Враховуючи, що частина готівкового  обладнання може перебувати на складі або в цеху, але поза роботою, на підприємствах звичайно виявляють співвідношення між готівковим, закріпленим за виробництвом, встановленим і працюючим обладнанням.

     Різниця між кількістю готівкового і  працюючого обладнання, помножена на середню вироблення продукції, що припадає на одну машину, дає уявлення про розмір резервів з випуску продукції, які можуть бути приведені в дію шляхом включення в роботу всього наявного парку машин.

     Про можливість збільшення обсягу виробництва  продукції за рахунок повного  і ефективного використання наявного парку машин свідчать також дані про простоях обладнання

     Аналіз  використання часу роботи обладнання , або, як його часто називають,аналіз екстенсивного використання обладнання , необхідно доповнити виявленням використання потужності роботи обладнання в одиницю часу (аналізом інтенсивного його використання). З цією метою для спеціалізованих машин і агрегатів визначають вироблення продукції в натуральному виразі з однієї машини або з одиниці її потужності;

     для універсального обладнання зіставляють технологічні режими роботи на різних ділянках і підприємствах. Так, на токарних верстатах порівнюють швидкість, глибину різання і подачу, що застосовуються при виконанні аналогічних операцій на передових ділянках і в середньому по підприємству, а також питома вага суто машинного часу в загальний час роботи обладнання.

     Аналіз  використання виробничої площі .

     У цехах, де основна робота проводиться  вручну і де обладнання не визначає потужності цеху, аналізується використання корисної виробничої площі (за вирахуванням площі цехових проходів, коморах, контор і т . п.). Корисна площа цеху множиться на можливий час роботи при запланованій змінності. Отримане кількість квадрат-метро-годин характеризує можливе використання виробничої потужності цеху.

     Коефіцієнт використання виробничої площі цеху в цьому випадку визначається ставленням метро-годин фактичної завантаження до метро-годинах, які могли б бути завантажені на підприємстві.

     Для оцінки рівня використання виробничої площі застосовуються, крім того, такі показники:

• випуск продукції в натуральному чи умовно-натуральному виразі з 1 м2 виробничої площі;
• питома вага виробничої площі в загальній кількості площі, зайнятої виробничими і допоміжними службами підприємства.

     2.3 Напрями підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства 
 

     У сучасних умовах господарювання максимальне  використання виробничих потужностей  підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них. Виробничі  потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

     Якщо  не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різних їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обробних виробництвах, що в підсумку стимулює необхідність перебудови структури їх систем машин.

     Важливість  і необхідність належної координації  всіх елементів системи машин, які  перебувають у безперервному  русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах процес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких зв'язків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.

     Досягнення  стійкої збалансованої структури  систем машин вимагає постійного впорядкування складових її елементів  та удосконалення організаційних зв'язків  між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.

     Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому, одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші - максимальну. В зв'язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.

     Проте, підвищувати завантаження устаткування можна лише до якогось певного  оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (Кзу), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і величина його подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи відповідного устаткування правильним повинно бути використання його дійсного річного фонду часу (Фі) не повністю, а в межах (Фі*Кзу). Значення Фі(1-Кзу) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.

     Але це тільки один із варіантів розв'язання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних  резервів з тим, щоб на кожному підприємстві домогтися нормативного завантаження обладнання і мати реальні резерви потужності для динамічного освоєння нових видів продукції. Наявність таких потужностей тісно пов'язана з формуванням комплектних резервів.

     Підтримання на належному організаційному рівні ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є дійовим інструментом формування комплектних резервів

     Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпечення узгодження функціонування системи машин і наслідок - формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного режиму роботи та підвищення ефективності виробництва.

     Для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути:

• оптимізація виробничої програми для цехів (дільниць);
• зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості;
• підвищення завантаження устаткування до нормативної величини;
• формування оптимального технологічного плану розподілу робіт;
• приведення у відповідність структури машиномісткості (трудомісткості) виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування;
• визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.

     Більш масштабними є напрями для  підприємств і об'єднань, серед  яких:

• оптимізація виробничої програми підприємства;
• зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ;
• оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування;
• перерозподіл устаткування між цехами.

     У придбання необхідної кількості  устаткування для досягнення заданої величини потужності підприємства у зв'язку з його реконструкцією та зміною профілю спеціалізації тощо.

     Зрозуміло, що регулювання пропорцій у виробничих потужностях як комплекс заходів, спрямованих  на ефективне використання повинен проводитися у певній послідовності, передбачати вибір найбільш раціональних напрямів його здійснення. Практичне розв'язання задачі регулювання пропорцій у потужностях підприємств зводиться до побудови балансу машино-годин, необхідних для виготовлення продукції, і машино-годин, які може або повинно відпрацювати в межах прийнятого режиму наявне в системі машин устаткування. Практична реалізація методів вибору варіантів регулювання пропорцій у виробничих потужностях передбачає розв'язання задач за допомогою сучасних ЕОМ.

     Підприємства  мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей  шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них потужносними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути спрямовані на підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств. 

     Висновки 

     Таким чином, виробнича потужність підприємства – це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

     Визначення  максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною  виробничою потужністю підприємства.

     Обчислення  необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.