Організація обліку зобов'язань

     Урівняти  валюту балансу, можна тільки шляхом відображення суми заборгованості щодо сплати відсотків у розділі III ‘Витрати майбутніх періодів’ активу Балансу, хоча це і суперечить П(С)БО 2 ‘Баланс’ (заборгованість за відсотками не є активом).

     Так, при одержанні кредитних коштів усю суму відсотків, що підлягають сплаті банку протягом дії кредитного договору, слід віднести до дебету рахунка 39 у кореспонденції із субрахунком 684 ‘Розрахунки за нарахованими відсотками’.

     Потім при фактичній сплаті відсотків  банківській установі відповідна сума відсотків буде відноситися на витрати (проводка Дт 951 ‘Відсотки за кредит’ – Кт 39 ‘Витрати майбутніх періодів’ на суму відсотків, фактично сплачену банку).

     Відразу віднести на витрати всю суму відсотків  ми не можемо через те, що витрати, які  неможливо прямо пов'язати з  доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 7 П(С)БО 16 ‘Витрати’).

     У п. 10 П(С)БО 11 встановлено, що довгострокові  зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю.

     Під теперішньою вартістю у П(С)БО 11 розуміється  дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), котра, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання у процесі звичайної діяльності підприємства.

     Як  і у визначенні ‘суми погашення’ поточних зобов’язань, йдеться про майбутній (кінцевий) сумарний платіж (відплив грошових коштів) з тією лише різницею, що такий платіж з метою визначення його теперішньої вартості необхідно піддати дисконтуванню.

     В основу дисконтування покладено  припущення про знецінення грошей у  часі. Тобто вартість коштів, отриманих у кредит, через певний проміжок часу буде зменшуватися (купівельна спроможність (цінність) 10 грн. у майбутньому, наприклад, може дорівнювати купівельній спроможності (цінності) 20 грн.).

     Банк  компенсує втрату вартості коштів, переданих позичальнику (підтримує купівельну спроможність кредиту на одному рівні) шляхом одержання від позичальника відсотків, поступово збільшуючи загальну суму боргу. Отже стосовно кредитних коштів доречно припустити, що зменшення у часі їх вартості дорівнює сумі відсотків за кредитом.

     Визначаючи  теперішню вартість майбутнього  платежу (шляхом дисконтування), ми виключаємо з нього приріст суми грошових коштів, що утворився за рахунок  їх знецінення.

     Таким чином, у П(С)БО 11 під теперішньою  вартістю слід розуміти суму заборгованості щодо основної суми кредиту на будь-який момент баз урахування відсотків (заборгованість, показану на субрахунку 501 ‘Довгострокові кредити банків у національній валюті’ або 502 ‘Довгострокові кредити банків в іноземній валюті’).

                              

2.3.Організація  проведення інвентаризації зобов’язань. 

           Метою проведення інвентаризації зобов'язань є встановлення правильності розрахунків за довгостроковими та поточними зобов'язаннями, обґрунтованості та реальності цих сум.

     Об'єктами інвентаризації виступають дані щодо стану розрахунків за зобов'язаннями на певну дату: розрахунки за одержаними довгостроковими та короткостроковими  позиками та відсотками за ними; заборгованість за довгостроковими та короткостроковими  векселями виданими; довгострокові зобов'язання за облігаціями та з оренди; розрахунки з постачальниками та підрядниками; розрахунки за податками, обов'язковими платежами та за страхуванням; розрахунки з оплати праці та з учасниками; інші довгострокові та поточні зобов'язання; доходи майбутніх періодів.

     Кожний  об'єкт інвентаризації має вартісну оцінку, правильне визначення якої є однією з вимог дотримання принципу об'єктивності.

     Специфіка проведення інвентаризації зобов'язань  полягає в тому, що перевірка здійснюється за допомогою прийомів документального контролю: 1) прийоми перевірки окремого документу: формальна перевірка; арифметична перевірка; нормативно-правова перевірка;

     2) прийоми перевірки декількох  документів, що відображають одну  і ту ж або взаємопов'язані операції: зустрічна перевірка; взаємний контроль;

     3) прийоми перевірки документів, що  відображають рух однорідних  цінностей: контрольне порівняння; відновлення кількісно-сумового  обліку; хронологічна перевірка.

     Перевірці підлягають всі первинні документи, що містять інформацію про виникнення та погашення (списання) зобов'язань, зазначених в лекціях 20 - 23.

     Суми  заборгованостей за такими розрахунками слід обов'язково узгодити перед складанням річної фінансової звітності. Залишати їх в обліку неврегульованими не допускається.

     Специфікою  процесу інвентаризації зобов'язань  є необхідність перевірки, поряд  з суто бухгалтерською інформацією, відповідності здійснених операцій законодавчо-правовим нормам.

     Зокрема, в ході проведення інвентаризації зобов'язань  слід встановити терміни їх виникнення та частину заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

     Позовна давність - це строк, у межах якого  особа може звернутися до суду з  вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

     Загальний строк позовної давності для правовідносин, що регулюються законодавством України, визначено Цивільним кодексом України і становить три роки. Але для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність, менша або триваліша порівняно із загальною (від 1 до 10 років). 
 

     РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ. 

             Для удосконалення обліку зобов’язань є вивчення стану обліку позикових ресурсів і виявлення кола проблем, які ускладнюють управління та облік позикових ресурсів. Для досягнення поставленої мети необхідне вирішення таких завдань:

-       дослідження методологічної бази  обліку позикових ресурсів;

-       виявлення та аналіз спірних  моментів у господарських процесах  при обліку різних видів позикових  ресурсів.

     Слід  зазначити, що ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд із статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі такого алгоритму:

     -              спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов’язання;

     -              виявити потенційні способи залучення  кредитного капіталу;

     -              оцінити ефективність способів  залучення кредитного капіталу;

     -              оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу;

     -              проаналізувати результати упровадження  стратегії залучення кредитного  капіталу

     У процесі  своєї господарської діяльності підприємства залучають додаткові  фінансові ресурси із зовнішнього економічного середовища. Позикові ресурси залучаються тимчасово та  мають певні особливості функціонування.

     Специфічні  риси позикових ресурсів коротко  можна сформулювати так:

     -              визначений строк погашення;

     -              адресність (ресурси повертаються конкретно визначеній договором особі);

     -              визначена сума винагороди за  користування ресурсами;

     -              санкції за порушення договірних  зобов'язань за термінами і  сумами погашення.

     Всі етапи облікових робіт, пов’язаних із формуванням та управлінням позиковими ресурсами, у системі бухгалтерського обліку підпадають під облік зобов'язань і регламентуються вітчизняними П(С)БО.

     Згідно  з П(С)БО 2 «Баланс», позикові ресурси  як вид зобов'язань є заборгованістю підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди [1]. Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

     З метою  бухгалтерського обліку за П(С)БО 11 «3обов'язания» зобов’язання розділяють на: довгострокові та поточні зобов’язання; забезпечення; непередбачені зобов'язання та доходи майбутніх періодів [2]. Таким чином, у національній нормативній базі окреслені межі визначення структури джерел утворення (фінансування) майна вітчизняних підприємств. Однак, запропонована класифікація не завжди дає змогу порівняти величини власного та позикового капіталу, наприклад, за потреби оцінити сукупну ціну капіталу (вартість) підприємства.

     Перше питання, яке може виникнути перед  підприємством, - це виокремлення позикових  і власних ресурсів із пасиву балансу. Якщо стосовно власного капіталу нормативне регулювання в обліку дає таку можливість, то визначення величини та структури позикового капіталу потребує додаткових досліджень.

     Ще  одне питання, яке потребує пильної  уваги підприємств - це оцінка та групування структурних елементів позикових  ресурсів. Національні стандарти розмежовують поточні та довгострокові зобов'язання залежно від строку погашення. Згідно з П(С)БО 2, до поточних відносяться такі зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу [1]. Поточні зобов'язання відображаються у балансі за сумою погашення. До поточних зобов’язань належать такі види позикових ресурсів:

               -       короткострокові кредити банків;

               -       кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам внаслідок операційної діяльності;

               -       заборгованість з оплати праці;

               -       авансові платежі замовників;

                -       нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

              Однак, необхідно пам'ятати, що до поточних можна відносити тільки ті  позикові ресурси з терміном погашення після 12 місяців, що пов'язані з виникненням витрат у процесі операційної діяльності, в іншому випадку це вже довгострокові зобов'язання і їх оцінюють за теперішньою вартістю.

     Довгострокові зобов’язання складаються з:

     -       довгострокових кредитів банків;

     -       довгострокових фінансових зобов'язань;

     -       відстрочених податкових зобов'язань  тощо.

     Пильної уваги потребують відстрочені податкові  зобов’язання, які формулюються через існування постійних або тимчасових різниць між даними податкового та фінансового обліку. Вони збільшують суму коштів підприємства на певний період, однак фактично не є запозиченими, оскільки мають іншу економічну природу. Вважаємо включення їх до складу позикових ресурсів недоречним.

     Доречно зазначити, що вітчизняна нормативна база має певні прогалини у відображенні середньострокових кредитів, оскільки банківське регулювання передбачає виділення окремим видам кредитів, термін погашення яких становить від 1 до 3 років. Національні П(С)БО відповідної класифікації не підтримують.

     Слід  звернути увагу і на суперечності у визначеннях національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема  щодо оцінки непередбачених зобов'язань. Так, у П(С)БО 11 зазначено, що сума непередбачених зобов'язань визначається за обліковою оцінкою ресурсів, необхідних для погашення на певну звітну дату, але, керуючись цим документом, суму непередбаченого зобов’язання достовірно визначити не можна. Ця ж ситуація спостерігається й щодо оцінки забезпечень, а це вже досить суттєво може вплинути на фінансові результати діяльності підприємства, оскільки суми створених забезпечень визнаються витратами звітного періоду.

     Сутність  забезпечень як об’єкта обліку недостатньо  широко висвітлена у наукових працях [3; 4; 5;]. Основана дискусія ведеться довкола межі, яка розділяє потенційну і теперішню заборгованість підприємства.