Капіталоозброєність

Вирішення проблем економічного зростання  передбачає застосування різних моделй економічного зростання.

Неокласична модель економічного зростання – теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП[23, с.81].

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей (чинників виробництва). У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей. У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції.

Модель економічного зростання  Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.1.1).

 

Рис. 1.1 – Модель економічного зростання Р.Солоу[17, с.102]

 

Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу: 

пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y = F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z·K,z·L)=z·F(K,L) [17, с.103].

Якщо припустити, що z = 1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

( ),

або y = f(k), де у – продуктивність праці Y/L, а k – капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;  

виробнича функція є нелінійною, у = f(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;  

сукупний попит задається  через характеристики споживання (с) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=І/L. Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с=(1-s)·у, отримаємо y = (1-s)·y+і. Звідки: і=s·у * і=s*f(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і[11, с.91].

“Золоте правило” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С).

Вивченню та виправленню зазначених недоліків і обмежень моделі Солоу  присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися на початку 70-х рр. і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.

Одним з її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо[17, с.108].

При побудові таких моделей звичайно користуються лінійною регресією. За базу даних беруться перехресні вибірки  для різних країн світу. Так, наприклад, Р. Левін і Д. Рене (1992р.) та Р. Баро і Й.-Х. Лі (1994р.) за результатами проведеного емпіричного дослідження вказують на такі фактори зростання : 

початковий рівень доходу на душу населення (чим нижчим він є, тим більше можливостей для зростання з використанням вже існуючих у світі технологій та форм організації виробництва);

середній темп приросту населення (коли темпи приросту населення дуже високі, то менша величина середнього доходу на душу населення);

частка робочої сили, яка  має середню та вищу освіту (характеризує якісний склад трудових ресурсів);

частка інвестицій у ВВП (тісний прямий кореляційний зв'язок);

очікувана середня тривалість життя людини (характеризує якісний  склад трудових ресурсів);

частка державних витрат у ВВП (без витрат на оборону та освіту);

різні показники соціальної і політичної нестабільності (наприклад, кількість збройних конфліктів); [22, с.122]

нерівність у розподілі  доходів.

У сучасних умовах теорія ендогенного  зростання розвивається переважно  емпірично. Існує нагальна потреба  в розробці її теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально  повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання.

 

 

 

2. Статистичні показники озброєності працівників (праці) основним і оборотним капіталом і методика їх обчислення.

 

Рівень ефективність трудових ресурсів та їх продуктивності праці  формується під впливом різних факторів, що діють з різною силою, у різних напрямках і комбінаціях.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: знос основних фондів; придатність; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва  в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

                                                                             (2.1)

де К_з — коефіцієнт зносу основних фондів;

З_о — сума зносу основних фондів;

Ф_к — балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів[17, с.110].

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами:

К_п=1-К_з    або   K_п=100%-K_з

де К_п — коефіцієнт придатності основних фондів;

К_з — коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської  діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття  розраховуються за формулами:

                                 (2.2)

де К_о — коефіцієнт оновлення основних фондів;

Ф_у — вартість уведених основних фондів за звітний період;

К_в — коефіцієнт вибуття основних фондів;

Ф_в — вартість виведених основних фондів за звітний період[18, с.104].

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Таблиця 2.1

Показник	Формула розрахунку	Характеристика
1 Фондомісткість		Характерніше забезпеченість підприємства основними фондами
2. Фондоозброєність		Показує величину основних фондів на одного працівника
3. Коефіцієнт реальної вартості  основних фондів у майні підприємства		Відображає питому вагу залишкової вартості основних фондів у загальній вартості майна підприємства
4. Коефіцієнт зносу основних  виробничих фондів		Показує ступінь зносу основних виробничих фондів
5. Коефіцієнт придатності основних виробничих фондів	1 – Кз	Відображає частину основних фондів, придатну для експлуатації
6. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів		Показує частку введених нових основних фондів у загальній вартості основних фондів
7. Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів		Характеризує інтенсивність вибуття основних виробничих фондів
8. Коефіцієнт приросту основних виробничих фондів		Показує ступінь збільшення основних фондів у звітному періоді проти минулого періоду
9. Фондовіддача		Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів. Відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних виробничих фондів
10. Рентабельність основних виробничих  фондів	%	Визначає ступінь використання основних виробничих фондів

 

Ф_к — балансова вартість основних виробничих фондів;

В_п — вартість виробленої продукції;

Ф_З —залишкова вартість основних виробничих фондів;

М — вартість майна підприємства;

З_О —сума зносу основних виробничих фондів;

Ч —середньооблікова чисельність працівників;

Ф_У — вартість уведених основних виробничих фондів;

Ф_В — вартість виведених основних виробничих фондів;

К_З — коефіцієнт зносу основних виробничих фондів;

П_Б — балансовий прибуток підприємства.

Відмінності в умовах виробництва  на підприємствах, а також особливості  впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

• необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться  на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне  обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки [18, с.110].

Вимірювання продуктивності праці  має грунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і  просторі.

Показники продуктивності праці  класифікуються за способом виразу результатів: вартісному, натуральному і трудовому (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Методи визначення обсягу виробництва і трудових витрат [11, с.174].

Назва методу		Метод виміру	Переваги методу	Недоліки методу
Методи виміру обсягу виробництва
Натуральний метод		Кількість зробленої в одиницю  часу продукції, метри, штуки, тонни	Точність, наочність, вірогідність	Неможливість застосовувати при  великому асортименті продукції
Трудовий метод		Кількість трудовитрат на одиницю  продукції, нормо-година	Вироблення визначається в незмінних  годинах	Недостатнє обґрунтування норм, різнонапруженість норм, частий їхній перегляд
В А Р Т І С Т Н И Й   М Е Т О Д	вартість валової продукції	Єдині оптові ціни	Наочність, простота	Включає вартість минулої праці - матеріали, сировину, вартість НЗВ
	вартість товарної продукції	підприємства	Не враховує вартість незавершеного  виробництва	Включає вартість минулої праці
	нормативна вартість обробки	Нормативні витрати живої праці	Відсутні витрати минулої праці	Не враховує усієї вартості обробки, а тільки її нормативні значення
	вартості чистої продукції	Заробітна плата з нарахуваннями  плюс прибуток	Не впливають витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, амортизація	Залежить від рівня ринкової ціни, в тому числі монопольних цін
	умовно чиста продукція	Заробітна плата з нарахуваннями  плюс прибуток, плюс амортизація.	Застосовується в галузях з  високим рівнем технічної оснащеності	Складність застосування при значній  розбіжності у рентабельності виробів
Метод виміру трудовитрат
Годинне вироблення		Людино-години	Висока точність	Висока трудомісткість застосування
Денне вироблення		Людино-дні	Досить точний метод	Не враховуються внутрізмінні простої
Середньоспискова чисельність		Людина	Забезпечує порівнянність показників	Не враховуються цілодобові простої