Капіталоозброєність

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...3

1. Капіталоозброєність як  характеристика економічного потенціалу  підприємства………………………………………………………………………5

2. Статистичні показники  озброєності працівників (праці)  основним і оборотним капіталом  і методика їх обчислення………………………………14

3. Статистичний аналіз  факторів, що впливають на рівень капиталоозброєноності і його динаміку………………………………………..23

4. Аналіз озброєності  працівників капіталом, зайнятим  у виробництві експортної продукції…………………………………………………………….32

Висновки…………………………………………………………………..35

Список використаної літератури………………………………………...37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Загальновідомо, що розвиток виробництва продукції, рівень і темпи зростання обсягів виробництва с продукції та підвищення продуктивності праці в значній мірі залежать від рівня забезпеченості підприємств виробничими ресурсами та засобами і ефективності їх використання.

Рівень забезпеченості підприємницьких формувань основними засобами і ефективність їх використання, в першу чергу, характеризується такими показниками, як фондозабезпеченість підприємства і фондоозброєність праці.

Фондозабезпеченість підприємства – це вартість основних виробничих засобів виробничого призначення в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.

Постійно зростаюча фондозабезпеченість  характеризує закономірний процес розвитку виробництва продукції. Цілком зрозумілим є те, що рівень фондозабезпеченості виробництва у підприємствах є різний.

Фондоозброєність праці  – це вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення  в розрахунку на одного середньорічного працівника.

Важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів  підприємств відіграє зростання  фондоозброєності праці, рівень якої визначає рівень механізації виробничих процесів і характеризує продуктивність праці  с працівників.

Передметом дослідження  є – оцінка капіталоозброєності підприємства та праціників.

Об’єктом дослідження  виступуть статистичні показники діяльності підприємств

Мета дослідження – надати характеристику підходів до капіталоозброжності як системного так і варіативного, дослідити показники капіталозброєності.

Основними завданнями курсової роботи є:

- дослідження теоретичного  змісту та основних понять  капіталоозброєності підприємства та працівників;

- дати оцінку статистичним показники озброєності працівників (праці) основним і оборотним капіталом і методика їх обчислення;

- здійснити аналіз факторів, що впливають на рівень капиталоозброєноності і його динаміку;

- дати практичну оцінку  аналізу озброєності працівників капіталом, зайнятим у виробництві експортної продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Капіталоозброєність як характеристика економічного потенціалу підприємства

 

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить  у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання  укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

- відчуження безпосередніх виробників  від засобів виробництва;

- утворення двох особливих економічних  суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;

- перетворення робочої сили  найманих працівників на товар;

- перетворення простого товарного  виробництва на капіталістичне;

- перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох  століть у різних формах і в  різний час. В результаті в суспільстві  виникають не тільки нові виробничі  відносини, представлені капіталом, а  й економічні школи, які по-різному  визначають їхню сутність. Сучасна  економічна наука трактує капітал  як складну, багатоаспектну категорію[22, с.112].

До основних факторів (ресурсів) економічного росту відносяться праця, земля та капітал. У свою чергу, кожний з них — сукупність факторів «другого порядку». Так, капітал — це будинки, спорудження, устаткування, сировина, паливо тощо, які по різному впливають на створюваний ВНП. До капіталу можна віднести і НТП, вплив якого на величину і структуру ВНП постійно зростає. Безумовно, до числа зовнішніх факторів економічного росту треба віднести і сукупний попит суспільства, тому що саме він виступає «основним локомотивом» економічного росту як у кількісному, так й в структурному і якісному аспектах. Очевидно, усі фактори, за винятком сукупного попиту, відносяться до факторів пропозиції.

Кожний з ресурсів постійно змінюється в залежності від інших ресурсів, а також від соціально-економічного розвитку суспільства, і виконує  різні функції у впливі на економічний  ріст.

В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється  з накопиченою працею, тобто всім  тим, що використовується у  виробництві, з метою виготовлення  реалізованої продукції і отримання  прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва,  А. Маршалл зараховував до капіталу  всі речі, які створюють передумови  виробництва. Аналогічні підходи  існують і в сучасні економічні  науці (П. Самуельсон).

2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як  фінансовий ресурс, що приносить  дохід його власникові у вигляді  відсотків. Прихильники монетаристської  концепції виходять з того, що  капітал - це гроші або їх  замінники - кредитні гроші, які  пов'язані з отриманням доходу.

3. Соціально-економічний підхід. Згідно  з ним, капітал К. Маркса  трактується як економічна категорія,  як специфічні суспільні відносини,  що виникають за певних історичних  умов.

Особливістю цього підходу є  прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному  взаємозв'язку з економічними відносинами  та виявити джерело самозростання  вартості[22, с.114].

Свій аналіз К. Маркс починає  зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає  свій обіг із грошової форми, тобто  як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші.

Проте обіг капіталу за змістом суттєво  відрізняється від обігу товарів  і грошей при простому товарному  виробництві. В обігу товарів  і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули - тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю[17, с.86].

На відміну від обігу товарів  і грошей, обіг капіталу починається  і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують  зовсім іншу роль, вони не витрачаються, вони авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева  мета обігу грошей є самі гроші. Але  ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно  рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати  за одну й ту саму суму немає ніякого  сенсу. Очевидно, з обігу повинна  повернутися більша сума грошей, чим  вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання  вартості. І тоді схема товарно-грошового  обміну (загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг , де Аг означає приріст початково  авансованої суми грошей. Цей приріст  К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову  вартість перетворює їх на капітал, тобто  на вартість, що приносить додаткову  вартість. Власник грошей, який одержує  додаткову вартість, є капіталістом

На перший погляд, цей приріст  утворюється у сфері обігу  шляхом продажу товарів за цінами вищими, а купівля - нижчими від  вартості. В дійсності в обігу  нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді - це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні  втрати і витрати покупців і продавців  урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу  сукупної додаткової вартості. Приріст  грошей капіталіста-продавця втрачається  тільки-но він стає покупцем. "Як не крутись, - пише К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості".

Отже, додаткова вартість не може виникнути  в обігу, але вона не може виникнути  і поза обігом. Гроші неможливо  перетворити на капітал, якщо той, хто  ними володіє, не вступає у відносини  з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули  капіталу.

"Таким чином, - пише далі К.Маркс, - капітал не може виникнути  в обігу, а також не може  виникнути і поза обігом. Він  повинен виникнути в обігу  і в той же час поза обігом". У з'ясуванні способу розв'язання  цієї суперечності і полягає  таємниця виникнення додаткової  вартості і перетворення грошей  на капітал[22, с.116].

Суперечність загальної формули  капіталу може бути розв'язана позитивно  лише за умови, що на ринку існує  особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він  має. Таким унікальним товаром є  робоча сила.

Дійшовши такого висновку, К. Маркс  розв'язав і основне протиріччя формули  капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар - робоча сила при її споживанні створює додаткову  вартість. Аналізуючи товар - робоча сила і його властивості К. Маркс вперше відкрив і корінні відмінності  між робочою силою і працею. Це дало можливість зрозуміти, де знаходиться  основне джерело додаткової вартості. Він довів, що праця не є товаром. Робітник продає підприємцю не працю, а робочу силу, тобто здатність  до праці. Праця - це функція робочої  сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:

1) її власник має бути вільним  у правовому відношенні, мати  змогу по своєму розумінню  розпоряджатися своєю здатністю  до праці[17, с.91].

 

2) власник робочої сили має  бути позбавлений засобів виробництва,  а отже і засобів до існування,  що змушує його продавати свою  робочу силу.

3) наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва  і грошима, а тому мають змогу  купувати і використовувати робочу  силу.

Отже, гроші перетворюються на капітал  тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва - засоби виробництва і робочу силу з метою  отримання додаткової вартості і  привласнення результатів чужої  праці.

Основна проблема теорії економічного зростання полягає в тому, яким чином можна збільшити обсяг  виробничих потужностей або досягти  збільшення потенційного рівня ВВП[22, с.118].

Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделей економічного зростання.

Із концепції Кейнса безпосередньо  випливало абстрактне рівняння, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатного попиту як умову динамічної рівноваги. Обов’язкова рівновага заощаджень та інвестицій та обов’язкове повернення отриманого доходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У період Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлишку капіталу і зв’язана з нею тенденція хронічного масового безробіття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу — так званому «дохідному ефекті» (відкладаючи набік його «виробничий ефект»). Зміст «дохідного ефекту» інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підвищення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.

У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:

• Ріст автономних витрат
• Ріст сукупного попиту
• Мультиплікаційний ефект
• Ріст національного доходу
• Ефект акселератора
• Індуційовані інвестиції
• Ріст інвестиційного попиту
• Ріст сукупного попиту