Экономическая эффектиность предприятия

Критерій— це головна ознака й визначальна міра віро­гідності пізнання суті ефективності діяльності, відпо­відно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульовані критерії мають як найповніше характеризувати сутність ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності діяль­ності полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) - трудових, матеріальних і фінансових - досягати максимально мож­ливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходя­чи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності діяльності стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст крите­рію відображаються в конкретних показниках ефективності вироб­ничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Принципом оптимальної техніко-економічної діяльності підприємства є мінімізація витрат на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), яка досягається за найбільш повного (з точки зору особливостей та умов даного підприємства) виконання вимог технології та забезпечення якісних характеристик.

З метою здійснення аналізу ефективності діяльності підприємства розглядають наступні види ефективності:

-         ефективність витрат;

-         ефективність фінансово-господарської діяльності;

-         ефективність інвестицій;

-         ефективність спеціалізації;

-         ефективність виробничо-господарських зв‘язків;

-         ефективність адміністративної структури;

-         ефективність фінансового менеджменту.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних прин­ципів, а саме:

• забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

• відображення ефективності використання всіх видів застосо­вуваних ресурсів;

• можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками на підприємстві (діяльності в організації);

• виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності діяльності.

У процесі створення системи вимірювання інтегральної ефективності всі елементи аналізу можуть бути класифіковані за чотирма групами:

    1) вимірювання обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг);

  2)   вимірювання всіх витрат;

  3)   вибір та аналіз найкорисніших (залежно від поставленої мети) показників витрат та обсягів випуску продукції;

  4)   облік і розмежування впливу внутрішніх і зовнішніх факторів.

Система показників ефективності діяльності, що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності діяль­ності; 2) показники ефективності використання праці (персона­лу); 3) показники ефективності використання виробничих (основ­них та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використан­ня фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл.1.3).

Таблиця 1.3.

Система показників ефективності діяльності суб‘єктів господарювання

Примітка: Складено за даними [8]

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності діяльності підприємства, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведе­ними основними варто використовувати також і специфічні показ­ники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріаль­них ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи спо- живані) беруться для розрахунків.

Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні ви­трати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності діяльності. У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись фор­мулою

Ер = ,

де Ер - ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень про­дуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці;

      ЧП – обсяг чистої продукції підприємства;

      Чп - чисельність працівників підприє­мства;

          Фос -  середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю;   

          Фоб -  вартість оборотних фондів підприємства;

              knn – коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут продукції (рівень собівартості).

Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси вклю­чаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відра­хувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних ви­трат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності діяльності первинного суб'єкта господарювання ви­окремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб рин­ку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності діяльності належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації діяльності. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціаль­но є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток діяльності.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції, що також є узагальнюючим показником ефективності діяльності, обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зрос­тання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експ­луатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відраху­ванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-техні­чного призначення.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл.1.3, то вони використовуються відповідно до заздалегідь визначе­ної цілі вимірювання ефективності та способів використання ре­зультатів такого вимірювання.

Існують принаймні дві постійні цілі:

1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності підрозділів і функціональних служб підприємства з наступним визначенням пріо­ритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;

2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобіг­ти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

Таким чином, для здійснення аналізу показників ефективності та результативності діяльності необхідно сформувати системне управління щодо ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства, його фінансової стійкості, ймовірності банкрутства, тощо.

Кінцевим результатом процесу вироб­ництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за пев­ний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (при­бутковість).

              Узагальнюючим економічним показником діяльності підприємства є  його балансовий прибуток. Балансовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від всіх видів діяльності за звітний період, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції  основної діяльності, продукції допоміжних і обслуговуючих  виробництв, а також прибуток від фінансових інвестицій, прибутку від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції займає основну питому вагу в складі балансового прибутку.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток слід порівняти зі здійсненими витратами (собівартістю). Співвідношення  прибутку з вартістю витрат характеризує таке поняття, як рентабельність. Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції   (робіт, послуг) чи окремих її видів. Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється в відсотках. Для розрахунку  рентабельності підприємств можуть використовуватись різні варіанти: загальний прибуток, прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток від основної операційної діяльності. 

З метою полегшення процесів прийняття рішень щодо підвищення ефективності господарської діяльності підприємства при аналізі доцільно висвітлити основні системні зв’язки показників (табл.1.4.).

          Таблиця 1.4.

Зв’язки між основними показниками аналізу фінансово-економічної діяльності підприємства