Економічна модель виробництва

Місією підприємства є надання послуг по перевезенню пасажирів та різного роду вантажів. Цілі підприємств залізничного транспорту визначені згідно з законом України "Про залізничний транспорт". Цілями підприємства Основ'янська дистанція колії є:

• утримання всіх елементів залізничної колії в стані міцності та стійкості, які забезпечують безпечний, плавний та безперебійний рух поїздів з установленими для цієї дільниці швидкостями;
• здійснення заходів, щодо своєчасного виконання попереджувальних робіт і усунення причин, що викликають несправності колії, земельного полотна та штучних споруд;
• упровадження заходів з оздоровлення та зміцнення колійного господарства, прийняття до експлуатації об’єктів після їх ремонту;
• забезпечення безпечного руху поїздів та автогужового транспорту на переїздах;
• проведення робіт по снігоборотьбі;
• установлення і догляд за колійними та сигнальними знаками;
• впровадження нових досягнень науки, техніки, передового досвіду, максимальне використання виробничих потужностей, машин та механізмів дистанції, підвищення рівня механізації колійних робіт;
• запровадження заходів з економного використання матеріалів, палива, електроенергії та зниження собівартості робіт;
• здійснення заходів направлених на підвищення продуктивності та рентабельності виробництва;
• запровадження заходів щодо покращення умов праці та забезпечення вимог, правил і норм по техніці безпеки.

Дистанція зобов’язана:

• забезпечити виконання завдань, а також обов’язки, що випливають із цього положення , законодавства України, галузевої угоди, колективного договору залізниці та укладених дистанцією договорів;
• укладати згідно із трудовим законодавством України трудові договори зі своїми працівниками.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.   Розрахунковий розділ

     2.1. Розрахунок ресурсних  моделей виробництва

     Сучасне підприємство та його основна організаційна  структура – виробництво належить до категорії складових систем. Ця обставина повинна бути врахована  в аналізі особливостей функціонування підприємства, оцінці його економічної  ефективності й економічного управління. Поняття «система» передбачає цілісність об’єкта, що складається з багатьох взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, серед яких провідне місце належить ресурсам підприємства: трудовим, матеріальним, фінансовим, інформаційним тощо. Ресурси виробництва – це сукупність тих природних, соціальних і духовних сил, що можуть бути використані у процесі створення товарів та послуг. 

     2.1.1. Визначення чисельності  персоналу

     Персонал  – це сукупність постійних та тимчасових працівників, що отримали необхідну  професійну підготовку або мають  досвід практичної роботи.

     Для реалізації мети виробничого процесу  підприємство повинно мати трудові  ресурси, структура яких залежить від  особливостей кожного підприємства. Кадри підприємства, безпосередньо  пов’язані з процесом виробництва продукції, тобто зайняті основною виробничою діяльністю, представляють промислово – виробничий персонал (ПВП). Він диференціюється залежно від характеру виконуваної роботи з врахуванням режиму роботи підприємства (одно – або дво – змінний) і характеру виробництва (дискретний чи неперервний).

     Для реалізації мети виробничого процесу необхідно мати трудові ресурси, їх склад для підприємств будь-якої галузі однаковий, а структура залежить від особливостей галузі і окремого підприємства.

      Для подальших розрахунків витрат на виробництво диференціюють склад  промислово-виробничого персоналу (ПВП) і враховують:

1. режим роботи підприємства ( одно, двох, або трьохзмінний);
2. характер виробництва (дискретний чи неперервний).

     Розрахунок  потреби в кадрах здійснюється за допомогою таблиці 2.1. 

Таблиця 2.1. Чисельний склад промислово –виробничого персоналу.

 

Чисельний склад  промислово – виробничого персоналу  складає:

- основні виробничі виробники  - 51;

- допоміжні робітники  - 10;

- керівники –  5;

- спеціалісти  – 6;

- технічні виконавці  – 1;

- молодший обслуговуючий  персонал – 1;

- працівники  охорони – 6;

- всього –  80. 

2.1.2. Вартісна характеристика основних виробничих фондів

     Основні фонди – це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи при цьому своєї первинної форми. Їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами, в міру зношення, шляхом амортизаційних відрахувань.

     Залежно від участі у процесі виробництва, тобто від ступеня їх впливу на предмет праці, основні фонди  поділяються на активну і пасивну  частини. До активної частини належать: робочі машини й механізми, транспортні  засоби, силові машини і устаткування, технологічні лінії, виробничий інструмент, інвентар тощо, тобто все те, що приймає  безпосередню участь у виробничому  процесі. До пасивної – будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.

     Завдання  цього розділу роботи має на меті розрахувати середньорічну вартість виробничих фондів, їх вартість залежно  від часу та стану, суми амортизації, та основні показники ефективності використання основних фондів.

     Виконання завдання носить комплексний характер, тому що результати розрахунків кожної складової його є початковими  даними для виконання наступного.

     Основоположним  є виконання структури та середньорічної вартості основних виробничих фондів. Середньорічна вартість визначається в середньому за 12 місяців по кожній групі фондів з рахунком часу дії  введених та бездіяльності тих, що вибувають  до кінця року.

               Середньорічна вартість основних  фондів підприємства розраховується  за формулою:

                               (2.1)

     В^оф_ср=6310000+480000×12/12 - 240000×8/12=6622000 грн.

де  - вартість основних фондів на початок звітного року;

    - вартість основних фондів, що вводяться протягом року, тис. грн.;

    - вартість основних фондів, виведених з експлуатації за звітний період, тис. грн.

           Основні фонди, що беруть участь  у процесі виробництва, поступово  втрачають первісні характеристики  через зношення. Під зношенням  основних фондів розуміється  втрата їх вартості. Розрізняють  два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень.

     Моральне  зношення – це знецінення діючих основних фондів до настання їх повного фізичного  зношення. Найчастіше воно відбувається під впливом НТП,

або внаслідок  здешевлення їх виробництва в  сучасних умовах. Просте відтворення  основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями.

     Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової  продукції частинами з метою  її повного відшкодування.

       На  всіх виробничих підприємствах для  відшкодування зношення основних фондів протягом року розраховується річна сума амортизаційних відрахувань. ЇЇ розмір залежить від встановленої норми амортизації і визначається за формулою:

             (2.2)

       

 грн.,

де  – середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;

     Н_а – середня норма амортизації основних фондів – 15%.

     На  кожному підприємстві за звітний  період відбувається рух основних фондів. Для характеристики та аналізу стану основних фондів, пошуку шляхів підвищення ефективності використання розраховуються наступні показники:

       а) коефіцієнт оновлення основних фондів, який дає оцінку стану основних фондів  і розраховується як відношення суми введених в дію на підприємстві основних фондів до її середньорічної величини:

             (2.3)

       

,

де  – вартість введених протягом року основних фондів, тис. грн.

– вартість основних фондів на кінець року, тис.  грн.

       б) коефіцієнт вибуття характеризує рух основних фондів на підприємстві в залежності від їх зношення, розраховується за формулою: 

             (2.4)

       

,

де  – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

– вартість основних фондів підприємства на початок року, грн.

       в) коефіцієнт приросту основних фондів – характеризує зміни в якісному стані основних фондів підприємства за звітний рік:

              (2.5)

       

,

де  – вартість введених протягом року основних фондів, тис. грн.;

 – вартість виведених з  експлуатації основних фондів протягом року,грн.;

 – середньорічна вартість основних фондів , тис. грн. 

3. Оборотні  кошти підприємства

     Мета  виконання цього завдання – визначити  сутність оборотних коштів, їх використання у сфері виробництва і у  сфері обігу, а також у підвищенні ефективності виробництва.

     Завдання  полягає в тому, що за допомогою  табл. 2.2 необхідно визначити склад  і величину оборотних фондів та обігових коштів в цілому, та тих, що нормуються і не нормуються, власних та позикових  коштів; розрахувати середньорічну  вартість і показники використання. Провести аналіз взаємозв’язків розрахункових показників з іншими економічними показниками, які характеризують кількісний та якісний стан діяльності підприємства.

     Оборотні  кошти – це сукупність грошових коштів підприємства вкладених в  оборотні фонди і у фонди обігу. Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням цих елементів  у загальному їх обсязі, яка виражається  у належить підприємство, але в  цілому по промисловості приблизно 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 – у фонди обігу. Елементний склад оборотних коштів підприємства приведений на рисунку 2.1

     Рис.2.1. Елементний склад оборотних коштів підприємства 

       Середньорічна вартість розраховується з кожного  елемента обігових коштів в середньому за чотири квартали. За середньорічною сумою визначаються обігові кошти нормовані та не нормовані, власні й позикові. Їх вартість розраховується в середньому за рік і заноситься до таблиці 2.2.