Іменники

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

   Культура  ділового спілкування має велике  значення, адже вона забезпечує  високий рівень мовного спілкування,  ошляхетнює стосунки між людьми. Не випадково рівень культури  окремої людини визначається  ставленням до мови як складової  загальної професійної культури.

   Сьогодні  особливо актуальною є потреба  в активному формуванні культури  ділового спілкування економістів.  Лише через діалог, з допомогою  міжособистісного спілкування, через  співробітництво здійснюється певний  розвиток творчих сил людини, підвищується рівень виконання службових обов'язків.  
   Ділове мовлення працівників має загальнодержавне значення, адже це не тільки діловодство (оформлення ділової документації), а й спілкування на фаховому рівні. Культура ділового професійного спілкування є життєвою необхідністю, вона забезпечує здійснення необхідного діалогу працівників при виконанні службового обов'язку.Тому актуальними є питання мовнох грамотності спеціалістів.

   Мета: ґрунтовний та послідовний розвиток професійних якостей майбутніх фахівців в галузі «Інженерна механіка» на основі вільного самовираження особистості у науково-навчальній та офіційно-діловій сферах спілкування.

Мета передбачає з’ясування таких завдань:

• розглянути поняття граматичних норм використання іменників;
• визначити значення і функції граматичних норм іменників у мовленні фахівців галузі «Інженерна механіка».

   Предметом дослідження є розгляд значення і функцій граматичних норм використання іменників у діловому мовленні.

   Об’єктом дослідження є значення і функції граматичних норм іменників в мовленні фахівців галузі «Інженерна механіка».

Обрана тема дослідження є актуальною, бо розвиток професійних якостей фахівців, а особливо грамотного мовлення є актуальною проблемою сьогодення, що потребує негайного вирішення.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс теоретичних (аналіз, синтез, порівняння, систематизація) та емпіричних методів (узагальнення; аналіз письмових робіт).

Практичне значення роботи полягає у синтезі рекомендацій що до застосування, та  набуття вмінь використання граматичних норм іменників.

Джерельною  базою дослідження є : підручники, наукові посібники та інтернет ресурси.

Курсова робота  складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг курсової роботи становить 15 сторінок.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Нормативні аспекти граматичних категорій  іменника

1. Рід іменників

 

Іменник - це самостійна повнозначна частина мови, яка  виражає значення предметності в  граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

 Рід - це  одна із найважливіших категорій  іменника. Іменники української  мови, які вживаються у формі  однини, мають рід - чоловічий,  жіночий, середній. Його визначають  з увагою на лексичне значення  та формальні показники (закінчення).

 Лексичне  значення слова впливає на  визначення роду іменників, що  є назвами осіб:

- іменники чоловічого  роду позначають осіб чоловічої  статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-ій). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп 'є.[1, c. 125-128]

Варто зазначити, що назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду, напр.: хлоп 'ятко, дівчатко. Іменники типу ледащо, незнайко, громило, здоровило, забудько, які, маючи формальний показник чоловічого та середнього роду (закінчення -о), є іменниками спільного чоловічого та середнього роду. Ця граматична характеристика означає, що в мовленні такі слова можна автономно вживати як іменники чоловічого роду і відповідно узгоджувати із залежними словами прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Цей великий ледащо, Андрій, уже всім набрид, та іменники середнього роду для називання осіб жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі, іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку, напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?

Визначаючи  рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати формальному показнику  роду - закінченню -а, яке вважають основним засобом вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) - це іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

 Особливої  уваги потребують назви осіб  чоловічого роду з нульовим  закінченням. Помилки щодо вживання  часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нотаріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі, напр.:

Шумне місто  скажено вирує,

Я іду повз будинок  „Вістей ",

І в вікні, де редактор працює,

Я не бачу блакитних  очей (В. Сосюра).

Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.[2,c.48-50]

Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового  та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники "із завершеною іменниковістю стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви, напр.: заві­дувач, командувач.

Не мають  родових відповідників деякі  відприкметникові іменники чоловічого роду на -ець, напр.: щасливець, умілець, мудрець. Відсутність співвідносних  форм роду можна пояснити тим, що спеціалізація іменників із значенням носія ознаки (стану) не створює такої потреби, оскільки похідні цього типу є не ідентифікуючими номінаціями, а найменуваннями, що містять у собі лише характеризуючу інформацію про означуваний предмет'.

2. Число іменників

 

Число іменників - словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості.

Більшість іменників  позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика „рахованості" виявляється в існуванні співвідносних  форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне значення, напр.: банк - банки, стіл - столи, студент - студенти.

Формальні показники  числа деяких словоформ не збігаються з реальним кількісним виявом предметів:

- іменники у  формі однини позначають не  один предмет, а узагальнену множинність предметів, пор.: Студент зобов'язаний вчитися. - Студент Ковалюк добре вчиться; Людину пізнають у праці. -Язнаю цю людину;

- іменники у формі множини реально можуть виражати значення одиничності, напр.: Чого тебе тільки по тих університетах вчать!

Ідея рахунку, відображена у формах числа, властива не всім іменникам. У цьому разі число, як і рід у назвах неістот, не виражає  жодних

об'єктивних властивостей предметів, а характеризує словоформи лише граматично. Конкретизувати значення реальної кількості, якщо це потрібно, допомагають числівники, напр.: студент - двоє студентів, два студенти, п 'ять студентів; одні двері - двоє дверей. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини.

Отже, реально  однина і множина не може виражатися самою словоформою.[4, c. 51-69] У такому разі число входить у сферу класифікаційних морфологічних категорій, тобто таких, що виражені формою різних слів, збли­жуючись з морфологічною категорією роду, а іменники вживаються тільки в однині або тільки в множині:

Тільки в  однині вживаються іменники:

 а) з матеріально-речовинним  значенням, напр.: папір, сталь,  пісок,

масло;

б) абстрактні, напр.: піднесення, відповідальність, здоров'я;

в) збірні, напр.: молодь, студентство, професура;

 г) власні  назви, напр.: Київ, Дніпро, Львів.

Мають форму  тільки множини іменники:

 а) ) з матеріально-речовинним  значенням, напр.: консерви, парфу-

ми, ласощі;

 б) абстрактні, напр.: гордощі, лестощі, пустощі,  відвідини, пере-

мовини;

в) збірні, напр.: фінанси, гроші, кошти;

 г) власні  назви, напр.: Чернівці, Суми, Карпати;

 д) назви  відрізків часу, свят, обрядів, напр.: канікули, роковини, іме-

нини тощо.

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв'язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова, фактичне значення і вживання числових форм яких визначає контекст. Наприклад, іменники кошти(множ.) і кошт (одн.) функціонують у сучасній українській літературній мові як еквіваленти в значенні „за чий рахунок": на чиї кошти (чий кошт), але диференціюються щодо вираження значень „1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. 2. рідко. Те саме, що витрати; видатки" -перевага надається формі множини, напр.: Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для будівництва житла. Форма однини є компонентом стійких виразів власним коштом, невеликим коштом.

Особливо важливо  правильно використовувати форми  числа іменників, що позначають предмети, які можна порахувати, стежачи  за тим, щоб не порушити змістової  цілісності висловлювання і не спотворити ситуації мовлення. У реченні Усі  мають прийти з паспортом треба вжити форму однини, оскільки йдеться про стосунок до однієї особи. Помилкове застосування форми множини паспортами природно може викликати в адресата запитання: „Де взяти ще один паспорт?". Однину вживають і тоді, коли позначають багато предметів у їх цілісності, нерозчленованості, напр.: урожай вишні, картоплі, буряка. У складі термінологічних сполук як одиниць наукового мовлення чи ділових паперів іменники із значенням речовинності часто мають форму множини, пор.: сухі вина, технічні масла, мінеральні води.[5, c. 58-71]

3. Відмінок іменників

 

Відмінок - це словозмінна  категорія іменника, яка служить  для вираження синтаксичного  відношення іменника до інших пов'язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється  на морфологічному (має формальне вираження - закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові становлять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Кожний відмінок є носієм певного комплексу значень, які актуалізуються в мовленні, тобто визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій — типового зв'язку і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Знання основних значень відмінкових форм допомагає правильно їх використовувати відповідно до функціональних можливостей - первинних і вторинних.

Називний відмінок - первинною  є функція суб'єкта дії, яка поширюється  насамперед на назви істот, напр.: Студенти зібралися в аудиторії. Поширення  називного відмінка на назви неістот спричинене явищами персоніфікації або модифікації суб'єктного значення в напрямку інструментальності, напр.: Банк працює успішно або Поїзд відходить о четвертій.

 У реченні з формами  дієслів та дієприкметників пасивного  стану називний відмінок може набувати значення об'єктного суб'єкта, напр.: Депутати запрошуються до зали або Кошти витрачені на придбан­ня цінних паперів.

Функціонування форми  називного відмінка у ролі присудка перебуває, на думку мовознавців, поза системою власне -відмінків3, оскільки вживається не самостійно, а входить до присудкового комплексу (дієслівна зв'язка та іменник), внаслідок чого нейтралізується відмінкове закінчення, напр.: Він є батько. Справді, у цій ролі з незначними відтінками в значенні може вживатися давальний відмінок, напр.: Він був мені за батька; орудний відмінок, напр.: Він став мені батьком.

Формою називного відмінка виражено підмет односкладних номінативних речень. У цьому випадку він  конденсує суб'єктне і предикативне значення.

Родовий відмінок - основне значення родового відмінка виявляється у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні - об'єктне: а) власне об'єкта, напр.: Не чекайте допомоги: Він став білий від снігу; Брат старший від сестри; б) об'єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, напр.: Виділили достатньо готівки.

На основне нашаровуються  супровідні значення родового відмінка, пов'язані з вираженням різноманітних  обставинних ознак: а) часу, напр.: народився  першого квітня дві тисячі п 'ятого  року; за старих часів було по-іншому; б) просторовості, напр.: приїхати до Львова; атрибутивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб'єктну та об' єктну семантику, напр.: Я вловлюю в твоїх словах тон начальни­ка або Акцизний збір в доходах бюджету. Поява цих значень зумовлена явищами транспозиції - виконання іменником функцій прислівника (дієприслівника) чи прикметника (дієприкметника). Не варто, однак, зловживати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Товариш брата моєї дружини повідомив...; Допомога банку не забарилася.