Злочини у сфері кредитно - фінансової системи України

Що ж стосується всіх інших  предметів контрабанди, то їх переміщення  через митний кордон визнається злочином, коли воно здійснюється будь-яким незаконного  способу. Під незаконним способом розуміють  переміщення:

а) поза митним контролем;

б) з приховуванням від  митного контролю;

в) поєднане з недекларуванням;

г) за відсутності належного  дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.

Переміщення товарів визнається злочином лише за умови, що воно вчинене  у великих розмірах. Контрабанда  товарів вважається вчиненою у великих  розмірах, якщо їхня вартість у 1000 і  більше разів перевищує неоподаткований  мінімум доходів громадян. Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України  на основі нормативних актів про  ціни та ціноутворення на відповідні товари, вільних ринкових цін на них.

Контрабанда є злочином з  формальним складом. До визначення моменту  закінчення контрабанди потрібно підходити  диференційовано і враховувати  те, відбувається ввезення чи вивезення  предметів злочину, а також місце  здійснення протиправних дій.

Суб’єктом даного злочину  є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка  користується право дипломатичного імунітету.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину є вчинення його:

1) за попередньою змовою  групою осіб;

2) особою, раніше судимою  за контрабанду.

Порушення законодавства про бюджетну систему України – злочин, передбачений ст. 210 Особливої частини КК України.

Використання службовою  особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в  обсягах, що перевищують затверджені  межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного  фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним  законодавством, якщо предметом цих  діянь були бюджетні кошти у великих  розмірах – караються штрафом  від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або  обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні  посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без  такого.

Ті самі діяння, предметом  яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені  повторно, або за попередньою змовою групою осіб – караються обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, або  позбавленням волі на строк від 2 до 8 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній  – встановлений законодавством  порядок виконання державного  і місцевих бюджетів, порядок  використання бюджетних коштів, покликаних з фінансового боку  забезпечувати виконання державними  органами та органами місцевого  самоврядування покладених на  них завдань і функцій;

- додатковий обов’язковий  – конституційні права і законні  інтереси громадян, порядок здійснення  службовими покладених на них  службових повноважень.

Предметом даного злочину  є бюджетні кошти. Це кошти, що включаються  у бюджети всіх рівнів незалежно  від джерела їх формування. Бюджетну систему України утворюють сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів. Предметом злочину виступають бюджетні кошти лише у великих та особливо великих розмірах.

Об’єктивна сторона злочину  може здійснюватися в одній з  чотирьох форм:

1) використання бюджетних  коштів усупереч їх цільовому  призначенню – це витрачання  бюджетних коштів на цілі, що  не відповідають бюджетним призначенням, встановленим для цих коштів  законом про Державний бюджет  України чи рішенням про місцевий  бюджет. Це може бути:

- фінансування за рахунок  бюджетних коштів тих видатків, які не передбачені видатковими  статтями затвердженого бюджету;

- використання бюджетних  коштів, що мали цільове спрямування,  з іншою метою, тобто фінансування  одних видатків за рахунок  інших статей видатків;

- спрямування бюджетних  коштів на такі видатки фінансування  яких за рахунок бюджетних  коштів заборонено;

2) використання бюджетних  коштів в обсягах, що перевищують  затверджені межі видатків –  це фінансування видатків у  сумах, які перевищують розміри,  затверджені у відповідних бюджетах, кошторисах і планах асигнувань;

3) недотримання вимог щодо  пропорційного скорочення видатків  бюджету – може виражатися  у неприйнятті уповноваженою  особою рішення про пропорційне  скорочення видатків бюджету  у разі зменшення надходжень  коштів до нього, у прийнятті  рішення поширити пропорційне  скорочення на всі видаткові  статті бюджету, у т.ч. захищені, у неприйнятті керівником бюджетної  установи рішення про внесення  змін до кошторису і плану  асигнувань;

4) недотримання вимог щодо  пропорційного фінансування видатків  бюджетів усіх рівнів – це  фінансування у повному обсязі  одних статей видатків при  одночасному зменшенні фінансування  за іншими статтями або при  їх повному нефінансуванні, недодержання  строків фінансування видатків  за окремими статтями, що призводить  до виникнення і зростання  заборгованості з виплати пенсій, заробітних плат, соціальної допомоги, перевищення або зменшення видатків  бюджету в одному кварталі (місяці) за рахунок іншого періоду  бюджетного року..

Перші дві форми вчиняються у формі дій, а третя і четверта можуть виражатися як у діях, так  і у бездіяльності.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного з зазначених вище діянь. При цьому розмір незаконного  використання або витрачання бюджетних  коштів має бути не меншим за 1000 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.

Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа, на яку  покладено виконання функцій  розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. Суб’єктом цього  злочину визнаються відповідні службові особи органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування від Прем’єр-міністра України до сільських, селищних і міських голів.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки цього  злочину це вчинення його:

1) повторно;

2) в особливо великих  розмірах – коли сума бюджетних  коштів в 3000 і більше разів  перевищує неоподатковуваний мінімум  доходів громадян;

3) за попередньою змовою  групою осіб.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку – злочин, передбачений ст. 211 Особливої частини КК України.

Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих  актів, які змінюють доходи і видатки  бюджету всупереч встановленому  законом порядку, якщо предметом  таких дій були бюджетні кошти  у великих розмірах – карається  штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян або  виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк  до 4 років, з позбавленням права  обіймати певні посади чи займатися  певною діяльністю на строк до 3 років.

Ті самі дії, предметом  яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені  повторно – караються позбавленням волі на строк від 3 до 10 років з  позбавленням права обіймати певні  посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній  – встановлений законодавством  порядок виконання державного  і місцевих бюджетів, порядок  використання бюджетних коштів, покликаних з фінансового боку  забезпечувати виконання державними  органами та органами місцевого  самоврядування покладених на  них завдань і функцій;

- додатковий обов’язковий  – конституційні права і законні  інтереси громадян, порядок здійснення  службовими покладених на них  службових повноважень.

Предметом даного злочину  є нормативно-правові та розпорядчі акти щодо зміни доходів і видатків бюджету. Нормативно-правові акти –  це акти-документи, які мають формально  визначений характер і містять приписи  обов’язкові для виконання необмеженим  і не персоніфікованим колом юридичних  та фізичних осіб. Розпорядчі акти –  це акти документи, які поширюють  свою дію на конкретно визначених суб’єктів і мають одноразове застосування.

Ці всі акти характеризуються тим, що вони змінюють доходи або видатки  бюджетів всупереч встановленому законом  порядку. Зокрема такі акти:

- змінюють ставки або  строки сплати до бюджетів  або державних цільових фондів  податків, зборів, інших обов’язкових  платежів;

- передбачають списання  заборгованості зі сплати обов’язкових  платежів;

- запроваджують нові види  обов’язкових платежів, не передбачені  законодавством;

- надають пільги щодо  податків, зборів, інших обов’язкових  платежів або позбавляють таких  пільг;

- передбачають використання  коштів одних статей видатків  бюджету на фінансування інших.

Предметом злочину виступають бюджетні кошти лише у великих  та особливо великих розмірах.

Об’єктивна сторона злочину  характеризується вчиненням діяння у формі дій:

1) видання всупереч встановленому  законом порядку нормативно-правового  або розпорядчого акта, який змінює  доходи або видатки бюджету.  Під виданням таких актів розуміють  як одноособове складання, прийняття  і підписання таких документів  службовими особами, так і затвердження  ними актів, прийнятих (схвалених)  відповідними колегіальними органами.

Злочин вважається закінченим з моменту видання службовою  особою відповідного акта. Та обставина, набрав чи ні цей акт законної сили, не впливає на визнання злочину закінченим.

Суб’єкт злочину спеціальний. Це службова особа, як і в ст. 210 КК.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) в особливо великих  розмірах – має місце, коли  сума бюджетних коштів в 3000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Протидія злочинам  у кредитно-фінансовій системі  за карними кодексами європейських  країн.

Інтеграція до Європи є головним напрямом розвитку та розбудови України як правової держави [6]. Безумовно, одним із перших кроків по даному шляху є адаптація законодавства України до законодавства країн Європейського Союзу, включаючи адаптацію карного законодавства. Адже питання правового співробітництва в пріоритетах європейських держав щодо попередження злочинів і карного правосуддя посідає одне із чільних місць. На даний час проводяться спроби систематизації європейського права, що стосується попередження злочинності та створення концепції „європейського карного права” [4]. При прийнятті нового Кримінального кодексу України переважна більшість науковців, законодавців і практиків вважали, що наше нове кримінальне законодавство повністю відповідає європейському досвіду, міжнародним нормам права [6]. Проте на сучасному етапі постає багато питань про відповідність стандартам і досвіду цивілізованих демократичних країн.

Одним із актуальних питань є протидія злочинам у кредитно-фінансовій системі (далі – КФС), занепокоєння щодо виникнення проблеми відмивання грошей та інших  транснаціональних злочинів у даній сфері. Інтеграція нашої держави у світовий економічний простір практично неможлива без створення ефективної національної системи протидії легалізації кримінальних доходів. Невідповідність національної законодавчої бази вимогам міжнародного співтовариства вже призвела до включення України в списки країн, які належним чином не співпрацюють у сфері протидії вказаному виду злочинів [7]. Як показує досвід років незалежності, переважно фіскальна, в тому числі кримінально-правова політика, призвела до поглиблення кризових явищ у КФС, ще більше криміналізуючи її.

На сучасному етапі питання  адаптації карного (кримінального) законодавства України до законодавства європейських країн у сфері протидії злочинам у КФС на науковому рівні не висвітлювалися, хоча такі дослідження мають надзвичайну актуальність. У зв’язку з цим у даній роботі проводиться порівняльний аналіз статей, якими передбачені злочини, вчинені проти КФС, карних кодексів деяких європейських країн (Польща, Німеччина, Австрія, Іспанія, Данія, Швейцарія) [4] з Кримінальним кодексом (далі – КК) України.

Відомо, що відповідальність за злочини  в КФС закріплено кримінально-правовими  нормами, розміщеними у розділі VII „Злочини у сфері господарської  діяльності” КК України. Окремого виділення  розділу злочинів проти КФС у  Кодексі не передбачено. Для більш  якісного проведення порівняльного  аналізу такі злочини можна систематизувати за тотожністю відповідних ознак безпосередніх об’єктів: