Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Февраля 2013 в 23:41, реферат
Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни — члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал ВМФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.
1. Міжнародний валютний фонд
2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку
на тему: «Міжнародний валютний фонд та ЄБРР»
Зміст
1. Міжнародний валютний фонд
2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку
1. Міжнародний валютний фонд
Одним із результатів міжнародної валютно-фінансової конференції ООН, що відбулася в липні 1944 р. в Бреттон-Вудсі (СІЛА), стало створення в 1945 р. двох спеціалізованих організацій ООН — Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).
Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р.
Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни — члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал ВМФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.
Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн — центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами.
Розрізняють кредити
на покриття дефіциту платіжного балансу
та на підтримку структурної
При наданні кредиту країна-позичальник здійснює обмін іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Оскільки більшість країн-позичальників є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і вони залишаються на рахунку Фонду до їх викупу країнами-позичальниками.
По закінченні терміну кредитування країна-позичальник повинна здійснити обернений обмін — викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов'язані достроково здійснювати викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною заборгованість останньої перед Фондом погашається.
Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається резервною часткою і становить до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти і, як правило, діляться на 4 кредитних частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти у Фонді. Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн — членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.
Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги платіжного балансу внаслідок структурних порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про розширене кредитування звичайно обмежуються 3—4-річним терміном.
Для розширення кредитних можливостей у структурі МВФ формуються спеціальні фонди, які використовуються для надання кредитів на визначені цілі у визначених випадках. Так, Фонд компенсаційного та непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від самої країни.
Фонд є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу.
На сьогодні членами Фонду є 181 країна. Оплачений капітал МВФ сягає 297 млрд дол. США, причому кількість промислове розвинених країн-членів становить 1/5 усієї кількості країн учасників, а їхня частка в капіталі — 2/3. Оскільки кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів, визначають стратегію Фонду провідні країни світу, зокрема СІЛА, частка яких у загальній кількості голосів становить 17,7%. На початку 90-х років членами МВФ стали ряд країн Східної Європи та СНД. Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менш як 1% у загальному капіталі Фонду.
2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку, або Світовий банк (СБ), був створений по закінченні Другої світової війни з метою надання допомоги у відбудові і розвитку економіки країн, що входять до його складу.
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною конкретною метою — сприяти структурним перетворенням щодо створення ринкової економіки у країнах Центральної і Східної Європи та країнах—колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя. Дотримання цих принципів ретельно контролюється Банком.
Банк розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входить 61 член: 59 держав, включаючи всі європейські країни, країни інших регіонів світу (США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора1.
Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектору.
Банк діє у країнах-операціях2, число яких становить 27. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв у всіх своїх країнах-операціях, за винятком однієї (Вірменія). Ці представництва беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. У сучасних умовах штатний персонал ЄБРР переведено у представництва у країнах, що виявляється в посиленні діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дасть змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон’юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні групи. Україна, разом із Румунією, Боснією і Герцоговиною та Хорватією входить до складу групи Південної і Східної Європи (BGCEE). Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.
Банківський департамент поділено на шість бізнес-груп: три галузеві групи (фінансові установи, промисловість та торгівля, інфраструктура) та три територіальні групи (Центральна Європа, Росія та Центральна Азія, Південна та Східна Європа та Кавказ).
Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками країн-учасниць і представників від ЄС і ЄІБ. Рада керуючих делегує ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку.
До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи.
Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн — членів банку (у парні роки). Сьомі щорічні збори (1998 р.) відбулися у Києві.
Свою діяльність Банк будує за стратегією керованого зростання, на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.
Завданнями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:
Фінансування ЄБРР залежить від конкретності проектів і надається як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.
Залучаючи ресурси на міжнародних ринках, поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР співпрацює з багатьма міжнародними інституціями, і насамперед із групою Світового банку (СБ).
ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.
Пряме — це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).
Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.
До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:
1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений активами позичальника або пов’язаний з акціонерним капіталом. У разі кредитування комерційних підприємств Банк не потребує державних гарантій. Підставою надання кредиту є рух грошових потоків та передбачена можливість погасити кредит протягом обумовленого терміну.
2. Пайова участь в акціонерному капіталі. Набуває різноманітних форм. Може бути підписка на звичайні чи привілейовані акції, субординований борг у вигляді кредитів, боргових зобов’язань чи векселів. ЄБРР також гарантує розміщення випуску акцій державного чи приватного підприємства.
3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії можуть бути будь-якого типу — як загальні, так і часткові. Єдина вимога — можливість виміру ризику. Гарантій на експортні кредити і роздрібні банківські послуги ЄБРР не надає.
Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована — зменшена або збільшена. Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн євро, строк кредитів — у середньому 5—10 років, у виняткових випадках — 15 років. Процент за кредитами може бути фіксований або плаваючий, установлюється він з маржою до ставки LIBOR.
При підписанні кредитної угоди Банк знімає разовий збір на покриття адміністративних витрат. Також позичальник щорічно сплачує комісію за невикористаним коштом. ЄБРР не вимагає права регресу на партнерів, хоча може запросити гарантію виконання проекту. Крім того, ЄБРР вимагає відповідного страхового покриття ризиків (за винятком політичного). Банк не прагне до придбання контрольного пакета акцій або взяття на себе прямої відповідальності за управління підприємством.
Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:
1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.
2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції або в інших формах. Об’єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектору.
3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.
4. Співфінансування здійснюється ЄБРР разом з місцевими та іноземними партнерами.Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектору, як правило, обмежується 35% від вартості проекту. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів. Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні є: