Класифікація комерційних банків та види операцій, які вони здійснюють. Структура, форми організації та функції комерційних банків

 Класифікація комерційних банків та види операцій, які вони здійснюють. Структура, форми організації та функції комерційних банків.

Банк – це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Сукупність  кредитних відносин та інститутів, що організовують ці відносини, становить кредитну систему. Основним провідником кредитних відносин є банківська система, тобто сукупність банків і банківських установ усіх видів у країні.

Залежно від підпорядкованості  кредитних інститутів кредитної  системи розрізняють два основних принципи побудови банківської системи: однорівневий і дворівневий.

Однорівневий принцип побудови банківської системи передбачає перевагу горизонтальних зв’язків між банками, універсалізацію їхніх функцій та операцій.

Дворівневий принцип побудови банківської системи ґрунтується на організації відносин між банківськими установами як по горизонталі, так і по вертикалі.

Сучасна банківська система України  побудована за дворівневим принципом: на першому рівні – центральний банк (Національний банк України – НБУ), на другому – комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України  було здійснено з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Функції загального регулювання діяльності кожного комерційного банку покладені  на Національний банк України і здійснюються в процесі реалізації грошово-кредитної  політики.

Саме  через комерційні банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики Національного  банку України.Банк як елемент банківської системи:

має статус банку, ліцензію;

функціонує  в межах певних правових норм;

здатний до саморегулювання;

взаємодіє з  іншими елементами банківської системи.

Операції, які здійснюють комерційні банки

         Для забезпечення виконання своїх функцій та досягнення стратегічних та тактичних цілей комерційні банки здійснюють відповідні операції, постійно намагаючись збільшувати їх кількість та підвищувати якість.

Операції банку – це дії банківської установи, спрямовані на забезпечення функціонування, з одного боку, як суб’єкта підприємницької діяльності, з іншого – як фінансового посередника, який здійснює властиві йому функції.

 

Усi банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно  від того, в якій частині балансу  вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи:

а) пасивні  операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операцій (залучення коштів на рахунки юридичних та фізичних осіб; емісія власних цінних паперів, кредити, отримані від інших банків);

б) активні  операції – це операції, за допомогою яких банки розміщують наявні ресурси з метою отримання доходів:

    Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

     Активні операції банків – діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

 

2. Комісійно-посередницькі операції – операції банків за дорученням клієнтів за певну плату – комісію або процент:

а) комісійно-розрахункові операції, пов’язані зі здійсненням внутрішніх та міжнародних розрахунків;

б) торговельно-комісійні  – купівля-продаж за дорученням клієнтів цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів, посередництво в розміщенні акцій та облігацій, бухгалтерське та консультаційне обслуговування;

в) інші – традиційні фінансові та біржові послуги (управління пакетами акцій, бюджетне та податкове планування, допомога у злитті тощо); гарантійні

послуги (ф’ючерси, опціони, свопи).

3. Відповідно до специфіки банківської діяльності: традиційні операції; нетрадиційні операції.

4. Відповідно до суб’єктів отримання послуг: банкам та іншим фінансовим установам; суб’єктам господарської діяльності; фізичним особам.

5. Відповідно до оплати за надання: платні послуги; безплатні послуги.

 

Функції комерційних банків

    За своєю структурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Разом з тим є ряд ознак, якi властивi всiм банківським системам, що функцiонують в ринковiй економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.

На першому  рiвнi знаходиться один банк (або  декілька банкiв, об’єднаних спільними  цiлями i завданнями). Такiй установi надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається вiдповiдальнiсть  за вирішення макроекономічних завдань  в грошово-кредитній сферi.

Його основними функціями є:

• грошово-кредитне регулювання економіки;
• емісія валюти країни і забезпечення обiгу;
• контроль за дiяльнiсть кредитних установ;
• акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
• кредитування комерцiйних банкiв;
• кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
• зберігання та проведення операцiй iз золотовалютними за пасами i резервами.

На другому  рiвнi банкiвської системи знаходяться  решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерцiйними банками.

На вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки  покликанi обслуговувати економiчні  суб’єкти — учасникiв грошового  обiгу: фірми, сiмейнi господарства, державнi структури. через ці банки система  обслуговує господарство вiдповiдно  до задач, що випливають з грошово-кредитної  полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент  всiєї банкiвської системи вершиною якої є центральний банк.

      Комерцiйнi банки — головна ланка дворівневої банкiвської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни:

• управлiння грошовим обiгом;
• забезпечення платiжного механiзму;
• акумуляцiя заощаджень;
• надання кредиту;
• фiнансування зовнiшньої торгiвлi;
• довiрчi операцi
• зберiгання цiнностей;
• консультування i надання iнформацi.

      Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції  комерційних банків для успішного  розвитку ринкової економіки полягає  в тому, що вони зменшують ступінь  ризику і невизначеності в економічній  системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників  і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні  ризики власників грошей, розміщених у банку.

   Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня  деталізації можуть виділятися різні  за структурою, кількістю та змістом  системи функцій комерційних  банків.

У найбільш агрегованому вигляді, з  точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій: платіжно-розрахункова; ощадно-капіталотворча; кредитно-інвестиційна.

У сучасних умовах має місце тенденція до розширення функцій комерційних банків, які для поліпшення банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають не характерні раніше для банків операції та послуги. Комерційні банки розширюють сферу своєї діяльності й тим самим активізують розвиток ринкових відносин у суспільстві.

 

Облік операцій комерційного банку за безготівковими розрахунками.

Переказ безготівкових коштів з  рахунка одного учасника платіжної  операції на рахунок іншого називають безготівковим розрахунком. У випадку, коли безпосередній переказ неможливий, створюються та функціонують розрахункові пункти, які забезпечують зв’язок між банківськими рахунками. Передача безготівкових коштів з рахунка клієнта, який доручає це зробити, на рахунок одержувача називається переказом. Функції банку при здійсненні переказу полягають у виконанні доручення власника рахунка перерахувати кошти на рахунок, який визначений у платіжному інструменті.

Механізм організації безготівкових  розрахунків становлять:

сукупність  принципів їхньої організації;

сукупність вимог щодо їхньої організації, які випливають із конкретних умов господарювання;

форми безготівкових  розрахунків;

способи безготівкових розрахунків;

документообіг, властивий певній формі безготівкових  розрахунків.

Організація міжгосподарських безготівкових розрахунків  в Україні базується на таких  принципах:

кошти підприємств та організацій  підлягають обов’язковому зберіганню в банках, що їх обслуговують;

безготівкові  розрахунки провадяться через банківські рахунки перерахуванням відповідних сум з рахунка платника на рахунок бенефіціара;

кошти з  рахунка клієнта списуються за розпорядженням власника цього рахунка – клієнта  банку – відповідно до визначеної ним (клієнтом) черговості в межах  залишку коштів на цьому рахунку;

суб’єкти  господарської діяльності самостійно обирають форми розрахунків і  вказують їх під час укладення  договорів між собою;

суб’єкти  господарської діяльності мають  право самі обирати банк і відкривати в ньому рахунки для розрахунково-касового обслуговування, яке здійснюється на договірних засадах між банківською установою та клієнтом;

безготівкові  розрахунки провадяться на підставі розрахункових і платіжних документів установленої форми.

Розрахункові  документи уніфіковані, мають для  всієї країни стандартну форму, встановлений набір реквізитів.

Розрахунковими вважають складені в установленій формі документи, які подає до банку юридична чи фізична особа з дорученням або вимогою перерахувати з її рахунка (або зарахувати на її рахунок) певну суму грошей.

Такими  документами є:

платіжне  доручення;

платіжна  вимога;

платіжна  вимога-доручення;

акредитивна заява;

інкасове  доручення (розпорядження).

Платіжними вважають складені в  установленій формі документи, які одна юридична або фізична особа передає іншій із зобов’язанням (чи наказом третій особі) сплатити певну суму грошей пред’явникові цього документа.

Інструкція  про безготівкові розрахунки в Україні  в національній валюті, затверджена Постановою Правління НБУ 21.01.2004 р. №22, установлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участі банків.

Зазначена інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових  операцій платіжних інструментів у формі:

меморіального ордера;

платіжного  доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

розрахункового  чека;

акредитива.

Списання  коштів з рахунка платника проводиться  тільки за першим примірником розрахункового документа.

Кожна форма  має особливий документообіг, який включає етапи проходження документів між учасниками розрахункової операції (платник, банки, одержувач) і визначає порядок списання коштів з поточного рахунка платника та їх рух до зарахування на рахунок одержувача.