Iнвестиційний розвиток фінансово - господарської діяльності на основі спеціалізації

Таблиця 2.8

Економічна ефективність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

      В результаті мізерної прибутковості  фермерського господарства, розрахункові показники теж не значні і постійно зменшуються.

      Доцільно  розглянути навантаження чистого доходу на основні абсолютні показники фермерського господарства.

      Значне  зростання чистого доходу в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь  спостерігається в період з 2005р. по 2008р., потім у 2010 р. значне зменшення показника до 1151,77 грн/га.

      В результаті зростання чистого доходу фермерського господарства та зменшення  вартості основних фондів, збільшився показник навантаження чистого доходу на 100 грн. фондів на 4,18 грн.

      Зростання навантаження чистого доходу простежується  в розрахунку на одного середньорічного працівника на 67,9 %. Чистий дохід на 100 грн. виробничих витрат зменшився на 45%. У зв’язку з отриманням мізерної прибутковості зменшуються показники рентабельності продаж та норми прибутку.

      РОЗДІЛ 3

      ОБГРУНТУВАННЯ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВО – ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА НА ОСНОВІ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

      Спеціалізація сільськогосподарського виробництва  органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозумовленості. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці).

      Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного  поділу праці і вказує, виробництво  яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це — ефективна  форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво  певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

      На  розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають природнокліматичні, економічні, біологічні і соціальні  фактори. Одним з найважливіших є природнокліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Особливість впливу цього фактора полягає в тому, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо), більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі виробничого напряму і поєднанні галузей слід враховувати вплив інших факторів. Серед них в умовах ринку чільне місце займає фактор (принцип) економічних переваг. Підприємства, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство (регіон, країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, реалізує їх, одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами, що несе підприємство на їх купівлю.

      До  поглиблення спеціалізації підприємств (регіонів) спонукає конкуренція між  сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи.

      Важливим  фактором розміщення і спеціалізації  є наявність ринків збуту сільськогосподарської  продукції. Підприємствам вигідно  збільшувати виробництво тих  її видів, на які є сталий попит. І  навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції приводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва є сприятливі природнокліматичні умови.

      На  розміщення і спеціалізацію впливає  відстань і якість доріг до ринку  збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища, за інших однакових умов, економічна ефективність виробництва продукції. З огляду на сказане підприємствам стає доцільним розвивати ту галузь, продукція якої використовується як сировина для переробних підприємств, розміщених поблизу землекористування даного підприємства.

      Забезпеченість  трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко виступає обмежувальним  фактором для розвитку певних галузей  сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво, виробництво цукрових буряків. Підприємства нерідко маючи добрі грунтово-кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон'юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття.

      На  розміщення і спеціалізацію значний  вплив справляють біологічні фактори, насамперед, шкідники і хвороби сільськогосподарських  культур. Наприклад, у сприятливих  для цукрових буряків грунтово-кліматичних  умовах Лісостепу підприємства не можуть розширювати їх площі посіву більш ніж на двох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованою поширення довгоносика, бузкової гнилі і зниження врожайності коренів.

      У південних областях України підприємства повинні обмежувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі посівних площ призводить до виснаження ґрунту і поширення хвороб та шкідників цієї культури. Існує ряд інших обмежень за сівозміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.

      Спеціалізація сільського господарства — це складний процес, що розвивається в різноманітних  формах. Залежно від об'єкта спеціалізації  розрізняють такі її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньо-господарську спеціалізацію.

      Під територіальною спеціалізацією розуміють  переважаюче виробництво тих  чи інших видів сільськогосподарської  продукції на певній території. Розрізняють  чотири види територіальної спеціалізації  — зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася — Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні. Сформувалися, наприклад, мікрозони вирощування хмелю, південних конопель. Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є географічне розташування згаданих адміністративних одиниць.

      Спеціалізація аграрних підприємств — це переважаюче  виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого  тут існують найсприятливіші  природно економічні умови.

      Ця  форма спеціалізації розвиває і  поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внутрішньогосподарську диференціацію природноекономічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманного для даної зони, мікрозони і т. д.

      В нашому випадку ми будемо розглядати спеціалізацію фермерського господарства на відповідному виді продукції.

      Фермерське  господарство займається вирощуванням зернових, соняшнику та овочів.

      Показники по ефективності продукції наведено в табл.3.1.

      З таблиці 3.5 можна зробити висновок, що:

      1) найбільший прибуток фермерське  господарство отримує по зерну, накопиченим підсумком прибуток по зерновим складає 415, 679 т.грн. По вирощуванню соняшника спостерігається від’ємна тенденція прибутковості (рівень рентабельності складає у 2010р. - -21,6%), овочі займають незначну частину площ господарства, але приносять значні прибутки (накопичена сума прибутку за п’ять років по овочам складає 264,21 т.грн;

      2) виходячи з вищезгаданого необхідно  виключити зі списку вирощуваних  культур – насіння соняшнику.  Відповідно замість нього вирощувати  зернові.

      Таблиця 3.1

      Результати  вирощування сільськогосподарських  культур фермерським господарством