Еволюція форм грошей в Україні

Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Як виняток існує можливість фізичних осіб обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше 20 % суми цього чека).

Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами мають бути передбачені в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р.

Меморіальний  ордер - розрахунковий документ, який у випадках, передбачених законодавством, складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника. За несвоєчасне списання (зарахування) коштів з рахунків (на рахунки) клієнтів банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та укладеними договорами. Платник несе відповідальність перед банком, що його обслуговує, згідно з укладеним між ними договором. [18, c. 221-230]

 

Рис 3.1. Кількість клієнтів банків та кількість відкритих клієнтами рахунків станом на 01.01.2011.

Згідно з  даними звітності (форма № 410 “Звіт  про кількість клієнтів банків та кількість відкритих клієнтами  рахунків”) за станом на 01.01.2011 року установи 175 банків обслуговують 127,6 млн. клієнтів-юридичних  та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки), з них:

• 125,6 млн.  – фізичні особи;
• 2 млн. – суб’єкти господарювання, у тому числі 17,6 тис. – небанківські фінансові установи,
• 6 тис. – бюджетні установи.

Збереглась та посилилась тенденція щодо збільшення кількості клієнтів банків, які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки. За 2010 рік кількість клієнтів, яка обслуговується в банках, збільшилась майже на 0,4 млн. [35]

Рис 3.2. Кількість відкритих рахунків клієнтів банків станом на 10.10.2011

 

Загальна кількість  відкритих рахунків клієнтів на звітну дату склала 166,3 млн., у тому числі:

• поточних – 108,7 млн. (65,4% від загальної кількості рахунків, відкритих у банках), 
• вкладних (депозитних) – 57,6 млн. (34,6%).  

За 2010 рік загальна кількість відкритих клієнтами  рахунків збільшилась на 6,8 млн. 

Частка рахунків фізичних осіб складає 97,8% від усіх відкритих рахунків клієнтів (105,3 млн. поточних рахунків і 57,4 млн. вкладних (депозитних) рахунків)”. [35]

Україна як незалежна  держава чітко визначила своїм пріоритетним напрямом подальшого розвитку поступове і безупинне входження до складу

Європейської  спільноти. Таке спрямування, з одного боку, відкриває перед нашою країною новітні горизонти співпраці з розвиненими країнами Європейського Союзу, що повинно стати новим поштовхом економічного розвитку. З іншого – європейський вибір накладає величезну відповідальність Уряду, Верховної Ради і Президента України перед власними громадянами, по-перше, за правильність такого вибору, по-друге, за забезпечення стрімкого зростання рівня життя і наближенням його до європейських стандартів.

Платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором [9, с.72-75]. Бурхливий розвиток нових технологій визначає необхідність реформування платіжних інструментів як засобу платежу, створює можливість їх запровадження різними, в тому числі не фінансовими установами, а також формує зміни попиту на нові форми фінансового обслуговування.

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки, а саме: ринок банківських пластикових карток в Україні на сьогодні представлений з одного боку міжнародними картками VISA та MasterCard, а з іншого намаганнями створити Національну систему масових електронних платежів з боку Національного банку України. Створення Національної системи масових електронних платежів передбачається за рахунок об’єднання локальних банківських систем, що набувають зараз особливого розвитку. Слід

зазначити, що такий  сегмент банківської справи, як робота з пластиковими картками особливо гостро відчуває стан економіки, рівень життя людей. Тому

про подальший  розвиток на Україні карткових систем при падінні виробництва та зубожінні народу говорити дуже важко. І все ж таки певних результатів

вже досягнуто. Проведена величезна робота по вивченню закордонного досвіду у впровадженні та використанні карткових систем розрахунків, розроблена модель української Національної системи масових електронних платежів і нарешті створена на Україні точка доступу у VisaNet, що значно сприятиме інтеграції українських банків у міжнародну карткову асоціацію VISA International.

 

Табл. 3.1

Використання  платіжних карток станом на 01.01.2011

 

Отже, за 2010 рік загальна кількість платіжних карток, термін дії яких на 01.01.2011р. не закінчився становить 46,4 млн. шт. Кількість платіжних карток,емітованих банками, за якими протягом року було здійснено хоча б одну операцію, у звітньому році збільшилась на 1% - до 29,4 млн. шт. Із них на особисті картки припадало 98,9%, а корпоративні – 1,1%.ЗА платіжною системою переважали картки з дебетовою функцією – 80,9%, а картки з кредетовою функцією становила понад 19%.

Кількість операцій із застосуванням платіжних карток, емітованих банками України за 2010 рік збільшилась на 17%( до 692,6 млн. операцій), а сума операцій – на 28% ( до 450,7 млрд. грн.) [35]

Отже, роблячи  невеликий висновок можна сказати що історія розвитку грошей України дуже різноманітна. Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента.

4.Хронологія та значення грошових реформ в Україні

 

Серед комплексу  заходів щодо оздоровлення і впорядкування  грошового обороту особливе місце  займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов, чи одне і друге водночас.

Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні (повні) грошові реформи   проводилися  при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться  при створенні нових держав, які  виникають при розпаді колоніальних імперій чи надвеликих держав, як, наприклад, СРСР, СФРЮ. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування нової грошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР, структурне завдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економіку з командно-адміністративних засад на ринкові. Прикладом таких реформ є грошова реформа, проведена в Росії в 1895—1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 90-ті роки.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці. Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та 1961 рр. у СРСР.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати  за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 рублів. Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються не дійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші.

За одномоментних  реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років [1,21, c. 241-244] .

За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.

Головними завданнями грошової реформи були:

-  заміна тимчасової грошової одиниці ¾українського карбованця на національну валюту ¾гривню;

-     зміна масштабу цін;

- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

 Це передбачало  закріплення фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової  реформи, прискорення розрахунків,  залучення до банківської системи  надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

 Характер  реформи. Вибір прозорового варіанту  та безконфіскаційного типу грошової  реформи був зумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти і як результат ¾довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
• утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопущення інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення:
• запобігання спекулятивних операцій при обміні карбованців на гривні;

 створення  прийнятного соціального клімату,  недопущення великої психологічної  і соціальної напруги у суспільстві  у зв’язку з проведенням грошової реформи [20, c. 343-345] .